ПОСТФУТУРИСТИЧНІ “ZБОЧЕННЯ” “NЕАБИЩО”

Основна прикмета, zа якою можна виріzнити “Nеабищо” серед письменства є “zбочення”.
Висловлюючись публіцистично: під “zбоченнями” у літературі zасновники постфутуриzму мають на уваzі певні [чи повні] відступи від zагальновживаних правил і рамок.
Для першовідкривачів у цьому напрямку є свої правила, які роzходяться [роzбігаються] z класициzмом, романтиzмом, совєтським [чи то пак соціялістичним] реаліzмом. Піонери “zбочень” не руйнують “в корінь” набуте гісторією літератури, вони створюють нове.
Ось і приклад: “Ми не самотні в світі – просто перші!” [Н.Шеремета.]
Повернімося до “zбочень”, які у “Nеабищо” бувають ріzні – від дрібних і бешкетних до цікавих і ґрунтовних.
Щоб zроzуміти, чи хоча б уявити про що йдеться, варто переглянути твори представників “Nеабищо”.
“Тінь ключа череz zвичайний отвір втрапила у схованку уподобань, і, zойкнувши два раzи, вийшла на світло”. [О.Левченко]. Це бешкетне zбочення, як і наступне у Б.Горобчука :
“Zбочити мить/ Світло горить/ ловить вода zелені очі/ Дивися!/ Вітер може горіти…”.
Декому, можливо, важко щось zроzуміти, та дехто “смакує” такі твори, як ґурман новітньої поеzії.
Zаглиблюючись у “zбочену” постфутур поеzію “Nеабищо”, zнаходимо, як перлини на дні моря, й таке: “Zнаєте, а після майбутнього все одно ж прийде минуле…”, “Вагітна сама собою z народження власного…”, “Життя має погану zвичку продовжуватись, навіть коли його про те не просять…” [В.Кавун].Або ж у Б.Горобчука “Крім крові відсутні усі суті…”, або “Дрантя хмар у лахмітті дощу” [вірш “Натхнення”].
Цікаво? Цитуємо ще: “Чорна діра ночі всмоктує місто…”, “Роzпанаханий фурункул каналіzаційного люка z якого юшить кров міста” [Наталя Шеремета].
“Кривда ріже тіло навпіл,/ серце клаптями відходить/ і на споді zастрягає/ між легенями і шлунком…” [О.Лудченко].
“Ми zагубились у коліщатках нашого суспільства” [О. Левченко].
“Сірі очі міста/ поглинуть тебе беz zалишку/ поглинуть раzом іz zатишком/ домашнім і трохи імлистим” [стронґовський].
“Сучасний вішальник/ z електроzашморгом на шиї/ п’є спрагло струм: він увібрати мріє тремтіння Всесвіту/ z агонії дротів…” [Любов Годлевська].
Неоzброєним оком можна помітити, що переважна більшість “zбочень” має містично-урбаністичне zабарвлення. “Nеабищо” властиво ототожнювати себе z містом.
Головне “zбочення” не форма, хоча і тут є над чим поzбоченятися майстру своєї справи. Та все ж частіш трапляється “zбочення” у поєднанні несумісного, неочікувані обраzи, череz які автори намагаються довести до читача свій погляд на такий “беzумный, беzумный, беzумный” цей світ у якому ми живемо.
Z любов’ю використовують “Nеабищівці” обраzи тварин чи рослин у творчости. І символічність їх саме у “zбоченому”. Судіть самі:
“жабка хапає літає хмеліє процвітає роzквітає тане… стане тихим оком, швидким скоком татарським наскоком психоделічним роком…” [Б.Горобчук].
“Zавжди будь хамелеоном, це природньо – бути иншим”. [Сергій Мельничук].
“Давайно поговоримо про гострий сплеск емоцій у природі? Ба, zбочений равлик полетів! [О. Левченко].
“Кактус Маґнітофона Роzквітає Раz На Мінус Тисячу Років” [В.Кавун].
Намагаючись вивчити природу “zбочень” у творчості “Nеабищівців” не можна не zгадати про вічне. Бо саме череz дивну форму, часом геть “zбочений” zміст своїх творів вони zвертаються до вічного. Їх також, як і усіх смертних турбує сенс життя, часоплин і zвичайно, самоствердження у такому беzжальному і такому крихкому Всесвіті.
“Переварених шлунком голодного міста нас відригують вулиці іz дахів балконів під колеса авто прямо в стерильний унітаz неба” [В.Кавун].
“У час посту душа не попросить нічого, крім відповідей…” [Л.Годлевська].
“Nевеселість/ веселки/ z опущеними/ дониzу/ кутиками/ уст/ непередбачуваність/ бачення власного/ наступного кроку…” [Б.Горобчук].
“Лише zеленим ялинкам байдуже. Сніг на їх роzчепірених гілках білий, як стерилине неzвертання уваги” [Н.Шеремета].
“Каzки обтічної форми/ zа нами волочиться корінь,/ як zа Олє Лукоє – Сни.” [О.Лудченко].
Zвичайно, легше zа все zаплющити очі, але – спробуйте zроzуміти, це наше майбутнє.
Elli Natanzon