Велика подія зібрала минулої п’ятниці в Національному університеті “Львівська політехніка” повен актовий зал гурманів поетичного слова.
Після трирічної перерви організатори конкурсу на здобуття літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя” (видавництво “Каменяр”, Львівська книжкова фабрика “Атлас”, Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з громадськістю, Львівський палац мистецтв) знову нагороджували переможців. І зробили це, ліквідувавши свої борги перед молодими лауреатами за минулі роки.
Як і належить, молоді автори віком до 28 років, які творять українською мовою, подавали на конкурс неопубліковані й опубліковані поетичні збірки, що не містять передруків, у надії, що саме їхнє поетичне слово отримає найвищу оцінку. Та й мотивація була зрозуміла: крім лаврів визнання та відзнаки в конверті, поетові (чию творчість компетентне журі визнає найцікавішою) організатори як нагороду видавали також його збірку (також щороку окремою збіркою мали вийти у світ фрагменти творчості всіх претендентів на премію). Але через фінансові проблеми три роки поспіль це починання було неможливим.
Отже, нині, відновивши втрачену через об’єктивні причини традицію, організатори урочисто оголосили переможців “Привітання життя” за останні три роки. 2004 року ними стали Юрій Кучерявий (диплом 1-го ступеня), Наталя Білецька й Оксана Максимчук (дипломи 2-го ступеня), Тарас Кремінь та Олег Левченко (заохочувальні). 2005 року найкращими визнали Євгена Головатюка (диплом 1-го ступеня), Юрія Синенького та Наталію Пасічник (відповідно, 2-ге та 3-тє місця). Переможцями за минулий рік назвали Дарину Березіну (диплом 1-го ступеня), Володимира Биньо (диплом 2-го ступеня) й Олега Давибіду (заохочувальний).
Як прокоментував “Газеті” визнаний класик сучасної української поезії, член журі конкурсу імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя” Ігор Калинець, щороку організатори змагання отримують 30-50 рукописів, де майже завжди близько десяти справді дуже високого художнього рівня. “Вважаю, що за ці останні роки, – акцентував Ігор Калинець, – було відзначено справді добрих поетів, які суттєво вирізняються з маси тих, хто пробує писати. А відтак, на наше переконання, не загубляться в цьому світі. Як на мене, наші переможці дещо відрізняються від тих, які були ще на початках цього конкурсу, заснованого 1994 року. Ці молоді автори – дуже начитані люди, вже багато знають, їхня поезія значно складніша, метафоричніша, зашифрованіша, ніж це було раніше. Я, можливо, стаю трохи ретроградом, бо хотів би чіткішої, класично прозорішої, традиційнішої творчості. Але не можу не визнавати: поети, з якими маємо справу, – люди тямущі, талановиті й такі, котрі мають вагу в сучасному поетичному слові”.
Варте уваги також те, що під час вечора з відзначення лауреатів відбулася презентація книги Оксани Керч “Альбатроси”, присвяченої одному з львівських мистецьких середовищ 30-х років, пов’язаному з будинком “Качиний діл” (нині – вулиця Котляревського, 39) – місцем, яке було неабияким романтичним явищем в історії українського мистецького модернізму. Привнісши у свій роман багато автентичних постатей галицької богеми (Богдана-Ігоря Антонича, Святослава Гординського, Павла Ковжуна й інших), з якими зналася і приятелювала, та епізодів зі свого життя, письменниця майстерно в художньо-белетризованій формі занурює сучасника в “атмосферу ентузіазму до мистецтва” – те, що видається таким цікавим сьогодні.
Оксана Керч (насправді – Ярослава-Оксана Гаращак) народилася 24 жовтня 1911 року недалеко від Ряшева в інтелігентній родині. Випускниця жіночої гімназії сестер василіянок у Львові 1929 року. Дуже швидко заявила про себе як журналістка та письменниця.
І посприяло цьому одруження з художником Володимиром Ласовським, завдяки якому зблизилася з тогочасним літературно-мистецьким середовищем, зокрема поетом Богданом-Ігорем Антоничем. В еміграції не поривала зв’язків з українською вільною періодикою, а в 1970-1980-х роках належала до Асоціації діячів української культури. Час еміграції вніс зміни й у її особисте життя: Оксана Керч розлучилася з Володимиром Ласовським і одружилася із сином драматурга Миколи Куліша, Володимиром. Померла письменниця 13 березня 1991 року у Філадельфії.
У післяслові до роману “Наречений” Оксани Керч, що його, які і “Альбатросів”, підготувала до друку Галицька видавнича спілка, упорядник книги Ігор Калинець навів спогад поета Остапа Тарнавського про час, коли Оксана ще мешкала у Львові. Зокрема, “дім Ласовських у горішній частині Львова, в дільниці Личаків, став осередком для молодих мистців і літераторів. В затишному партерному домі, у формі літери “Г”, за дерев’яною хвірткою, кипіло мистецьке життя, сповнене все новими задумами активного Володимира Ласовського та його завжди бадьорої, сповненої свіжою думкою, приправленою часто добірним дотепом, дружини Слави... Ці творчі поривання молодих мистців і літераторів у Львові в передвоєнний період зафіксувала Оксана Керч у своїй першій і чи не найкращій повісті “Альбатроси”, змалювавши творчі поривання молодих ентузіастів як злет буревісних птахів, які крізь океани несуть свою життєву снагу. В середовищі цих молодих творців виростав письменницький талант Оксани Керч, і для нього вона віддала найкращі моменти свого життя”.
Ярина Коваль
Немає коментарів:
Дописати коментар