Ромцьо Здорик - біографія

Ромцьо Здорик (Здорик Роман Павлович)
Народився 23 вересня 1980 р. у м. Карцаґ (Угорщина) у сім'ї військовослужбовця. Згодом сім’я переїхала в Україну в смт Озерне, що під Житомиром, де й відучився в місцевій школі. Закінчив Житомирський педагогічний університет ім. Івана Франка (українська філолоґія). У 2001 році про себе писав: "Народився. Вчився. Пишу. Вперше зачепив плетиво думок, рим та слів у '93 році. Надряпав у зошит. Потому шкрябаю як можу і як хочу. По закінченню школи пішов у мандри... Ішов - ішов і пришвендяв до житомирського державного університету. Тепер не жалкую. Нині намагаюсь вкусити з того чи іншого боку граніт науки (вже 5 рік), втім, не досить активно, бо я народжений не для наукової роботи, а для мистецтва, я народжений бути кращим".
Переможець конкурсу обласного рівня: “О мова моя, душа голосна України” (1996). Степендіат Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика.
Друкувався у альманахах і журналах “Зустріч-99”, “Першість” (2001), “Філео+Логос” (2001, 2002), “Зустріч 2000-2001”, “Неабищо” (2002), “Провінція”, “Останнїй zошит постфутуриzму” (2003), “Nеабищо the best” (2003) тощо.
Автор поетичної збірки «Самотній вітер» (1996). Готував до друку другу поетичну збірку під умовною назвою «Фіґня», якій, мабуть, так і не судилося…
Разом із Олегом Левченко став співзасновником Мистецької ґільдії „Nеабищо” (серпень 2000). Наприкінці 2001 р. став головою Житомирської міської орґанізації „Мистецька ґільдія „Nеабищо”, яка за деякий час припинила своє існування. Від моменту створення та ліквідації міської орґанізації, до зареєстрованої обласної ґільдії „Nеабищо” (2002) творчого стосунку більше не мав.
Головний ідейник житомирського «постфутуризму» (2001). Проґрамні гасла постфутуру вміщено до “Останнєго zошиту постфутуриzму” (2003).
Нині гуртує нову тусівку "ХЗ" (стиль: постпанк).

Працював журналістом в житомирських ґазетах «Вільне слово», «Зірка Надії», «Сільське життя» (деякий час на посаді редактора). Нині працює журналістом в житомирській ґазеті «20 хвилин». Одружений на житомирській поетці Людмилі Кицак. Батько двох дітей.

Про автора можна дізнатися більше:

http://romtsjozdoryk.livejournal.com/
http://www.virsh.com.ua/zdoryk
http://uk-ua.facebook.com/romtsjo
http://www.litforum.net.ua/archive/index.php/t-1003.html
http://h.ua/albums/list/10918/
http://universum.zu.edu.ua/arhive.php?sid=21&yid=45

-//-
марення трамвайними рейками
посеред тюрми
у хламиді, скроєній z ночі
стоятиму один
чекаючи на трамвай що іде в нікуди -
сховатися хочу
мені остогидли люди
я хочу побути сам
поzбутися ґрат до смерті обридлого світу
моралі zаконів традицій усіх поzбутися
я хочу дістатись туди
де нема смітників століття
немає порпання в них
а є лиш трамвай що іде в нікуди
іржавляться рейок шпалево роzкинуті руки
небо громами кашляє від zастуди
котиться в беzвість
колесами металевими грюка
трамвай, у якому я - одвічний пасажир
трамвай що іде в нікуди

АВЕ ҐЕНІЮС
незвал
пастернак
маяковський
семенко
шкурупій
хлєбніков
цвєтаєва
неруда
стус
ЗДОРИК