Житомирський обласний елітарний літературний клуб
"Перевесло"
імені Олени Теліги
Складень 4
Наталя Васьковська
БІЛЕ І ЧОРНЕ
етюди, поезії
ЖИТОМИР
Липень 2002 року.
* * *
Коли ти мене вперше поцілував, з білого маленького пухнастого кошеняти я перетворилася на дорослу чорну кішку, що гуляє сама по собі і робить усе, що їй заманеться. Дивись, щоб одного разу від твоїх божевільних любощів ця киця не перекинулася на хижу чорну пантеру і не встромила тобі у шию свої гострі зубки.
Не дивлячись ні на що, мені добре з тобою, просто добре. Подобається дивитися на тебе, слухати тебе, говорити з тобою. Чудово було бути маленьким кошеням, коли усі тебе жаліли, любили по своєму і лагідно дивились услід. Приємно було посидіти з ним і потеревенити ні про що.
Інша справа тепер. Чорна кішка не чекає на захоплені та розчулені погляди. Її проводжають інакше. У цих поглядах легко можна прочитати докір, підозру, зневагу і… заздрість. Противно думати, що так дивляться на тебе усі. Хоча ні, деякі досить добре виховані, щоб робити вигляд, ніби усе так, як і раніше - просто чудово.
Можливо, я перестаралась, даючи волю фантазіям? Можливо!
Але все частіше мені хочеться розпушити хвіст і зашипіти на всіх. На всіх, крім маленького чорного кошеняти, який солодко муркоче, коли бажає, щоб його пестили, і просто йде, задерши хвоста, коли хоче піти.
І я нічого не можу з цим вдіяти. Ти знову йдеш. Я кусаю губи і мовчу. Ти не мій, ти - нічий, ти - сам по собі.
Залишається підточити кігті, ліниво потягнутися й піти займатися своїми справами, зазирнувши мимохідь у дзеркало - чи не дивиться вже з нього хижа чорна пантера.
10.02.2000 р.
* * *
"Дуже люблю свіже-випрану, випрасувану білизну. Вона біла, хрустка і так приємно пахне лимоном. Люблю коли вона лежить акуратним стосом на дивані, така біла і така пахуча. Люблю, коли на вибиту від пилу подушку одягають хрустку свіжу наволочку з блакитними ромашками. Покладеш на неї голову і відчуваєш, що лежиш на квітучій галявині… і пахне лимоном. А як чудово виглядає чистеньке простирало з вишеньками на пуховій ковдрі. Пройдешся по ньому і впадеш у м'які складки.
Що? Хтось знову невдоволений? Чорна шерсть на білій білизні? Я не хочу, щоб мене проганяли з моєї улюбленої подушки з блакитними ромашками. До чого тут я?"
Після чергового окрику чорна-чорна киця, ліниво потягнувшись, лизнула передню лапку, невдоволено озирнулась і спокійно пішла по бильцю ліжка, по краю стільця, тоді по комоду, потихеньку обійшовши кришталеву вазу з трояндами, і граційно стрибнула на підвіконня.
"Ось тут набагато краще. Ліпше буду слідкувати за голубами, що ходять під вікнами". Вони навіть не підозрюють, що за ними пильно спостерігає чорна- чорна кішка з білими вусами і зеленими очима. Лінивий маятник хвоста розгонив мух, тоді акуратно обгорнув лапки і завмер. Багіра стала схожою на порцелянову статуетку і тільки зелені очі то примружувались, то розкривалися, слідкуючи за нами.
03.07.2000 р.
***
Я дивлюсь в далечінь -
небо синє прозореє.
Крок ступи - й полетиш,
І шукай де там зорі є!
Щастя, щастя, де ти?
Згуба, зрада, іди в світи!
Отак стояла над прірвою,
Марила, мріяла, вірила…
Я дивлюсь в далечінь,
Крила маю за спиною.
Піднімусь в височінь -
Знову стала я сильною.
Щастя, щастя де ти?
Згуба, зрада іди в світи!
Отак стояла над прірвою,
Марила, мріяла, вірила…
Лиш вперед, лиш вперед!
Долу очі не опускай.
Вір у простір без меж
І надії, ти, не втрачай!
Щастя, щастя, де ти?
Щастя, щастя, де ти?
Щастя, щастя, де ти?
***
Я танцюю з тобою танґо,
Мої руки в твоїх руках.
Я танцюю з тобою танго.
Мої мої очі в твоїх очах.
Ти так близько і так далеко.
Торкнусь рукою твоїх плечей.
Ти так близько, але далеко
Сторонній погляд твоїх очей.
Я не можу з тобою бути -
Лиш тільки танго єднає нас.
Знаю - мушу усе забути
І ми танцюєм останній раз.
Серце б'ється у ритмі танго,
Земля втікає з під наших ніг.
Серце б'ється, та, може, марно
Торкаюсь ніжно плечей твоїх.
Я танцюю з тобою танґо,
Мої руки в твоїх руках.
Я танцюю з тобою танго.
Мої мої очі в твоїх очах.
***
Сніговії, сніговії…
Білий сніг на довгі вії.
Тільки мрії? Тільки мрії!
Але й ті - усі чужії.
Білим птахом, птахом білим
Я за мріями летіла.
Долетіти не зуміла -
На калині в лузі сіла.
Дивні мрії, білі мрії,
Як зухвалі сніговії,
Впали стомлено на вії,
Білі мрії, дивні мрії.
Дивні білі сніговії
Залишились тільки в мріях.
Дивні мрії, білі мрії.
Білий сніг на довгих віях.
***
Сумно губить сльози дощ,
Тихо вулицями бродить,
Сірий вечір містом ходить,
Із дощем розмови водить.
Сумно губить сльози дощ.
Під дощем тебе я кличу,
Плаче небо - дощ на обличчі.
Під дощем я тебе шукаю,
Плаче небо - тебе немає.
Під дощем тебе я кличу,
Тільки хмари питають: "Навіщо?"
Сумно губить сльози дощ,
Сіре мусто, сірий вечір,
Ляже туга мені на плечі,
Небо плаче - йому так легше.
Сумно губить сльози дощ.
Під дощем тебе я кличу,
Плаче небо - дощ на обличчі.
Під дощем я тебе шукаю,
Плаче небо - тебе немає.
Під дощем тебе я кличу,
Тільки хмари питають: "Навіщо?"
***
Співає під вікнами вітер
Осінні палкі серенади,
І місяць улесливо світить
На зоряні згубні принади.
Вже лютий поглядом синім
Безжалісно дивиться в очі.
Чому ж серенади осінні
Звучать в моїм серці щоночі?
А зорі у вальсі кружляють
В сріблястих сукнях шовкових…
Узимку чому не згасає
Вогонь очей волошкових?
Залишу усі сподівання,
Що сталися зміни природні.
А може це просто кохання
Прийшло в моє серце самотнє?
***
Твої губи мене знайдуть,
Твої очі мене запитають:
Чому очі твої зелені,
Чому завжди вони веселі?
Чому мова моя співає?
Чому я не іду - літаю?
Не питай, - відповім луною, -
Просто поруч іди зі мною.
***
Дивлюся, тамуючи подих,
Відвожу розгублено очі.
І думати навіть не хочу
Про твій нерозважливий погляд.
"Не можу", "не мушу", "не хочу" -
Повторюю в думці щосили.
"Не думай про нього щоночі,
Не твій він коханий і милий!"
"Не разом, не поруч з тобою!"
Стомилося серце чекати.
Не стримуй кохання журбою,
Знайди в собі сили сказати.
Житомир
1998-2000
Немає коментарів:
Дописати коментар