Олег Левченко
ПОЕТ І НАРОД
Студент Житомирського училища культури і мистецтв ім.І.Огієнка. Заступник голови Житомирської обласної організації Спілки творчої молоді України “Liga ArtiS”. Автор двох поетичних збірок “Подих” та “Камертон почуттів”, публікацій у літературно-мистецькому альманасі “Зустріч’99”, колективних збірках “Першість” та “Неабищо”.
ЖИТОМИР
2002
* * *
Може світ – це є Мета?
Лиш – чия?
Її суть –
Це непомітне повсякдення?
Чи сліпого часу плин?
Що заповнюємо ми
В неосяжну нам Мету?
Думка прагне, виривається
З простору свого часу.
Потім нишпорить,
Не знаходячи нічого –
Залишається
В обіймах лабіринту.
Ми за межами.
Ми обмежені.
Хто є – ми,
Коли життя – є шлях Мети?
27.07.98.
* * *
Розціловуй весна білим квітом простори,
Навкруги википай ароматом медовим.
Барвосніжно розпінься густими садами
Над травою, що пишно лягла килимами.
І заграй, мов симфонія в чистім повітрі,
Трепетливо оживши у сонячнім світлі.
Напувай розквітаюче мальвами серце,
На душі віддзеркалься, немов у люстерці.
Хай чарівність вселенська твоя не погасне,
А буяє завжди дивовижно прекрасно,
Наливаючи спокій в розбурханість віку,
Огорнувшись у подих гарячого квіту.
20.01.99.
* * *
Нас випадковість зустрічала.
Ми голі цвинтаря хрести.
Віщунка-доля не вгадала
Коли тримала терези.
Когось питають: хто забутий?
Той – хтось – простує навмання.
Його не душить галабута...
Принишкло дихає свіча.
Над нами наші стались вчинки,
Пройшов не наш експеримент...
Як восени жива рослинка
Втрачаєм й ми життя пігмент...
31.05.99.
* * *
Шматочки моєї особистості
розсипаються на слова і фрази.
Я торкаюсь до них своїм подихом
і відчуваю в них свою душу.
Я існую,
бо вмію Дихати!
4.06.99.
* * *
Наприкінці життя,
оглядаючись,
осягаємо сліди
своїх кроків,
із незрозумілим бажанням
пройтись назад
і деякі з них
позатоптувати.
7.06.99.
* * *
Крокують впевнені життям
У силу мудрості нового!
Навіщо зрячим вороття,
Як не сліпого мають Бога?
25.07.99.
* * *
Як щиро та гордо
тримати в устах
чисту, сильну, ніжну...
...голубити, прикрашаючи
дорогим камінням
чуйності-чулості-чутності...
...плекати у глибинах
свого великого,
мирного серця –
Мову.
12.11.99.
* * *
Нас викльовує
зі шпаринки одноманітності
дьокул сьогодення.
Ми втримуємось
на мотузочку
нашого характеру,
Непомітно для себе
крокуючи за Богом.
13.02.00.
* * *
Спробуй
життя увібрати
в маленьку цяточку!..
Ну, і як відчуття
тримати його
на кінчику авторучки?
23.02.00.
* * *
Як бульбашка з’являється тимчасовість.
Хтось з’являється, як тимчасовість.
Хтось дивиться на бульбашку,
як на тимчасовість,
в країні спостережливих бульбашок.
8.03.00.
* * *
хтось робить вигляд що балотується
хтось робить вигляд що робить вибір
усі з розумним виразом обличчя
йдуть парадом планет
хресний хід під серпом і молотом
усі з розумним виразом обличчя
перехожі зі спокушеною
покошеною
покусаною посмішкою
дивляться як проминають
проминає
промайнуло
думки спираються на сьогодення
сьогодні гроші завтра ідея
віддає цвіллю
у повітрі свій смак
аніж у гаманці
розумний вираз обличчя
спокушена
покошена
покусана ідея
спостерігає як проминають
проминає
промайнуло
робити вигляд що балотується
робити вигляд що стався вибір
25.06.00.
* * *
хтось вмирає ще за Україну
а хтось давно вже її продав
27.08.00.
* * *
слова відстоюють право на голос
говорити
маємо ми
вголос
31.08.00.
НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ
Україна – Я!
Україна має своє “я”!
Україна пишається своїм “я”!
Як гордо бути Собою!
31.08.00.
* * *
Йдучи проз Михайлівську церкву –
запах кадила:
народження та смерті,
вічного!
17.09.00.
* * *
насолоди тіло води
чай жінка
тебе напуваючи
розігріє своєю ніжністю
ти питимеш маленькими ковточками
ту скромність
насолодження
8.10.00.
* * *
Коли я скуштував слово –
мене розкидало по поезії.
Тоді я подумав: чи не
занадто
сміливий вчинок?
14.10.00.
* * *
Ти колись подивився у калюжу
і пішов геть.
А для неї, ти так і залишився
стояти просто неба.
21.11.00.
* * *
А ми живем під нашим небом.
Ми лавреати. Тільки Нобель
Давно зробив нам гепі енд,
Бо в нас культур(н)и(й) секонд хенд.
16.02.01.
* * *
Вимерли, вигнили смутки,
Вигіркли, вилились сльози.
Пальці розколюють грудки
Чорного, чорного болю.
Чорного, чорного болю
Душу зривали печалі,
Чом Україно не в Бозі?
Ми, чи не ми заволали?
Ми, чи не ми заволали
Стиснувши зуби риданням?
Теплі оселі лишали
Люди з німим почуванням.
Долі розкидають душі
Наче каміння по полю.
Хто буде сильним і дужчим?
Хто залікує тривожне?
26.02.01.
* * *
Ти взяла у свої руки мою долоню,
усвідомивши щось,
згорнула її, наче квітку.
У твоїй містерії
мої пальці
відчули пелюстковість білого латаття.
4.03.01.
ВЕРБНА НЕДІЛЯ 2001
Купи душу верби…
Ти дивишся на розкладені пучечки,
що мають перейняти святість Бога…
Не помились у виборі,
поміж них твій окраєць розуму!
8.04.01.
* * *
Бруньками! Бруньками! Бруньками!
Весна вибрунює, брунькоче!
Весна бруніє, брунькотить!
9.04.01.
* * *
Кульбаб космічність
Стала світом дівчинки,
В її долоні,
Наче сніг, букетиком,
Не сполохнувши вітру.
08.05.01.
* * *
Тим усім хто був,
тим усім хто є,
тим усім хто буде –
хто наклав на себе руки –
я висловлюю протест:
жити буду до кінця!
16.05.01.
* * *
Чашка пахощів
Зелен-чаю й жасмину,
Як твоя врода.
Легкістю поцілунків
Питиму тебе ніжно.
18.05.01.
* * *
Береш Біблію –
Горнеться твоя думка.
Гортається світ.
19.05.01.
* * *
Я співчуваю повіям.
Це не праця…
А може не життя?
22.05.01.
* * *
Молодий хлопець
знесилений працею
щодень витягати журнали,
банально та звично,
і все ж для копійки,
цим ранком готує на стенд
«Отдохни!»
28.05.01.
* * *
Колись казали: я – людина!
А зараз кажуть: я?
4.08.01.
* * *
Смійтесь з моєї поезії –
сміх викриватиме час.
Мені за втіху.
11.08.01.
* * *
Поділись болями остаточно і приречено
серед тих,
що ляскають пальцями, ляпкають язиками
ховаючи обличчя, ховаючи думки
у самісіньке остаточно,
у самісіньке приречено,
серед тих, що є ми!
Цікаво як минають люди,
коли для когось ти статичний
остаточно і приречено!
15.09.01.
* * *
У слові БОГ є вибух!
15.09.01.
* * *
Ми дивимось на власну віртуальність
Квадратом світ пізнаючи.
Малевич винайшов TV!
Ми дивимось на власну віртуальність,
Правдиву земну віртуальність,
Що надає духовну смерть.
Ми дивимось на те, що нам подоба.
24.09.01.
* * *
поет і народ.
пророк -- не поет!
народ є пророк,
де писар – поет!
3.11.01.
* * *
Не кричи!
Слухай серце
… … …
21.11.01.
Немає коментарів:
Дописати коментар