Житомирська обласна молодіжна творча орґанізація
Мистецька ґільдія «Неабищо»
Cкладень 5
Forward
ВероNіка
КавуN
Житомир
2003
:
––––слова [гнили] під стільцями
[як помаранчеві шкірки]
розчавлені кросівками та шпильками
налипали на підошви
а потім якась обморожена душа
жадібно злизувала їх
прямо з підлоги
люди ж собі йшли
не помічаючи
як їх спини пускають коріння
прямо в повітря
збираючи на підошви по пилині
власну
[персональну] голгофу––
:Wait on : [мікропоема]
зачекай на мене
я ще трохи посмикаю за ниточки власний маріонетковий спокій
простелю скатертиною його слухняні кінцівки
виколупаю з його вух
зумисне підслухані
злузані
телефонні розмови
зачекай на мене
все одно нікуди поспішати й ніч на всіх одна
й повітря на всіх одне
навіть зрештою що ми відчуваємо
теж давно зачовгано й відполіровано
тисячами мов
які здається теж одні на всіх
до чого переживання
зайва пробіжка для стрілок
зайві пікселі
зайві літери отруять і без того замацаний кисень
[він колись плентався легенями динозаврів
і зараз не надто радий виконувати стару
обридлу за мільйони митей роботу]
йому не до смерті
в нього обов’язок
на нього чекають ще стільки мегаполісів альвеол
…
потихеньку
потрохи
просуваюсь крізь желатин музики
зачекай на мене
я зараз
ось тільки знайду
хоч найменший привід аби
вибратись із цегляного
кахельного
залізо
цементно
бетонного
я
і посмикати за бороду сонце
най трохи побуде золотою рибкою
поплаває в мене в акваріумі
артерій
і до вени
крізь капельницю поту
виконає три ба
жан
ня
Жити
!
!
!
зачекай ще трохи
ще одну малесеньку
зовсім трохи нескінченну
хвилю
моря що
стукає в мої двері щовечора інколи
вподобало мою кістляву стелю
їм добре удвох
я й не заважаю
все чекаю
чи ти дочекаєшся
того скоро яке ось-ось
[чуєш як поміж]
буде
[ребер стелі волають мушлі]
лащитись мені
[слідами босих]
до
[ніг]
моїх
[дочекайся!!!!]
[ ] – мене – [ ]
…
:
Спускаючись донизу
Не пропусти жодної сходинки
Знову їх перерахуй
Аби бува не наплодили
Зайвих
Спіткнись об кожен камінець
Що прикинувся щуреням
Зітри до крові підошви черевиків
Зажени у п’ятку декілька невдалих думок
вони злі на весь світ
і тільки й чекали на тебе
(най потішаться)
роздери до крові руки
(підлозі подобається її смак він схожий на
маринад)
намагаючись відчинити замок на дверях
– ключі все одно поламано
– а шпарину заліплено плямами
– та й не зачиняє замок нічого
просто зайве нагадування
що намагаючись вибратися звідсіля
прогризеш іще не одну стіну
(та вони терплячі їх
:
Я сліпий
кожен день для мене
довгий наче метро
замість годинника
тупіт потягів та людських ніг
Я сліпий
щодня мене обіймає
стіна
біла на дотик
Я сліпий
простягаю руки в тунелі людських душ
а у відповідь маю
дві-три монети
гонорар за те
що замість них
Я сліпий
і слухняно граю свою роль
збираючи в капелюх
чужі посмішки
чи
(значно частіше)
недопалки смутків
та роздратувань
Я сліпий
подайте кавалочок
своєї байдужости
на хліб
(такий сірий на дотик)
подайте
...
А коли засинаю
в коридорах цього чудного смітника
світу під назвою метро
мені сняться звуки
вони мають
власний запах
колір та смак
і трохи схожі на людей
...
Я сліпий
часом пишу вірші
та складаю їх у нори спинного мозку
як у шухляди
А ще я торкався неба
воно чомусь біле на дотик
(як і моя стіна)
хоча кажуть
має бути блакитним і нескінченним
як лабіринти метро
А ще кажуть
що сліпі перед самою смертю прозрівають
бодай на хвилину
Господи, заради цього варто жити
і сумлінно грати свою роль сліпого
подайте копієчку
замість мене
тут могли би бути ви
:
Байдуже стогнуть у спину
пере
клеєні стіни
Винен
не зовсім винен
хто у трикутнику слини ?
Запатентованим криком
меневідсутнього літаї
може і стала би жити
тільки
розмазала світло
чуєш дзвінок у двері?
[чавлять на кнопку страху]
Скільки мене тепер є?
[Це не шизо
френія
просто мені
сумно одній]
Тепер придивись поближче
Бачиш рядочки титрів?
Думав, що будемо вічні?
[вимкни з розетки вітер
В землю зашпиль ті зорі
вийми із ока місяць]
Бачиш яка прозора
буде сторінка міста
перечитай уважно
бляклі чорнила будинків
[ти забув наштрикнути час
на голодних бурульок ікла]
І не шукай тут істин
в цьому трикутнику світу
просто й джунґлях змісту
нас буде непомітно
.............................
: є : [мікропоема]
По Струнах
По Дірах
По Чорних
По Сірих
По Жовтих
Забутих
Чужих
Непочутих
По Кому
Подзвін
Ти Питаєш
У Дзвонів
На Пагорбах
Стін
І На Горах
Прокльонів
Ти Бачиш
Виходить
З Дверей
Наче З Вікон
Холодна
Прозора
Безока
Без Віка
Проста
Наче
Складність
Складна
Наче Звуки
Простягне
Просуне
Проштовхує
Руки
А Хто –
Здогадайся
З Трьох Раз
Чи З Одного
Знайдуться
На Пальцях
Подряпини
Бога
Він Пере
старався
Тримаючи
Руки
Задуже Пручався
Не В Такт
І Не В Гуркіт
За Це
І Хреста
Розіп’яли На Ньому
За Що
Невідомо
За Ким
Невідомо
Не Смійся
Не Плач
За Повіками Вікон
Ніхто Не
Почує
А Хто
Не Помітить
Бо Ти
Надто
Близько
До Слова
Далеко
Не В Такт
І Не В Ритм
І Зовсім
Не В Клекіт
Не В Риму
До Світу
Котрому
Плювати
На Посмішку
І
Перегризені Ґрати
Погратися
В Людство
Схотіли
Панове?
А Дзузьки
Таких
У Трикутне
Ніколи
Неділь
Понеділків
І П’ятниць
Щербатих
І Віко Згори
Щоб Не Сміли
Втікати
А Дзвони Самі
Здогадаються
Потім
Дзвонити За Ким?
А За Кого
Охота...
Немає коментарів:
Дописати коментар