пʼятниця, 30 березня 2018 р.

Складень :: Марія Рудак :: Бути (2003)

Складень видано за сприяння Житомирських обласних громадських орґанізацій: 
Мистецька ґільдія
«Nеабищо»
 Елітарного літературного клубу
«Перевесло»
Спілки творчої молоді України
“Liga ArtiS”



Марія РУДАК

БУТИ


Вересень 2003




НАД СТИГЛИМ ПОЛЕМ     

Ген всі дороги  біжать за  обрій
З ласкавих весен у листопад,
Зі снів чудових, крізь луки й доли –
Над стиглим полем в минуле мчать.
З’єдналась з ними моя стежина,
Лишивши юність на берегах.
Садок вишневий з похилим тином
Мене весною  чека назад.
Усе колишнє минулим стало.
Жалі і радість – все відійшло.
Поснули верби в степу над ставом.
До них я лину назад в село.
Стоїть самотньо старенька хата,
Висять ікони у рушниках,
А поряд з ними в стареньких рамках
Зжовтілі фото батьків висять.
Життя, як річка, в єдинім руслі –
Все те, що збігло, не здоженеш.
Лиш пам’ять знову додому  кличе
Й шепоче вітер: “Прийдеш?
Прийдеш?”

РІЗНІ  ДОЛІ

До твого серця хочу докричатись,
Достукатись, пробитись крізь стіну.
Ти, мов метелик, легкий на початок.
Я, мов руїна, привид з твого сну.
Одна дорога та дві різні долі.
Любов одна. Ти — радість, я — жалі.
Щаслива мить тебе не залишає,
Мені ж дістались спогади  сумні.
До твого серця, звісно, не пробитись.
Моє вже гасне, тане, мов свіча.
Тобі мене забутися  так звично.
Мені тебе — до сліз не вистача.

***

Тепер вже я не знаю, чи живу…
Чи в мертвім тілі лиш душа  блукає.
Що трапилось? Чому я й досі тут?
Чому самотність боляче вбиває?
Чужа земля і я на ній чужа.
І ти не звеш, й вертатися несила.
Молюсь. Молюсь. Молюсь. Молюсь.
Сльозами двір чужий не раз зросила.

ВТРАТА

Зашурхотіло листя під ногами.
Сумує став і відцвітають квіти.
Я знов прямую до своєї мами,
Яка ніколи більше не прийде.
Простий горбочок, зверху фотокартка.
Посохлі квіти і свіча незгасима.
У  кожнім з нас лишилась ваша частка.
Та біль у серці подолать несила.
Недавно поруч тата поховали.
Залізний хрест і у корзині квіти.
Вже ваші душі з богом розмовляють,
Та ще не раз до вас приїдуть діти.
Бо відтепер лишилося назавжди
Лиш два прості горбочки – тата й мами.
І ця стежина, жолудями вкрита,
Й свята землиця, зрошена сльозами.

***

Замітає зима моє серце, розбите тобою.
Замерзають слова вже не щирі –
холодні, як лід.
Не діждатись тепла,
бо тепер його ділиш з другою.
Замело, занесло,
заховало останній мій слід.
Спи кохання  моє,
Замерзай і не варто журитись.
Як настане весна
То з собою тепло принесе.
Знов воскресне душа
І розквітне, коханням омита.
Віднайдуться слова,
Що для нього — ти понад усе.

ЧИ ВАРТО?

Відболіло. Вилилось сльозами –
Наче море, горе через край.
Не зуміла втримати словами
Тож пробач, прости за все, бувай…
Тож пробач, що лиш тебе любила,
Прізвище твоє собі взяла,
Двох синів і дочку народила,
Що без тебе жити не могла.
Тридцять років збігло,
Як три днини.
Вже життя показує на спад.
Тож пробач, що лиш тебе любила,
Та чи варто повертатися назад?..

ТРЕБА ЖИТИ

Відболіло, відболіло, відболіло.
Відгоріло. Відгоріло,
Лиш димить.
І від болю моє серце
Скам’яніло.
Вже не плаче, без надії
Мертве спить.
Ти в минулім залишився,
Ти в минулім…
Залишив мене в майбутнім –
Треба жить.
З мертвим серцем?
З мертвим серцем – неможливо.
Тож прийдеться  знов
Коханням  оновить.
Не повірю, не повірю, не повірю!
Що кохання не блукало поміж нас.
Добре знаю, добре знаю, добре знаю…
Скам’яніє й твоє серце – прийде час.

***

Гай-гай, а часу плин не зупинити.
В церквах поволі біль в лампадах тає.
Тебе ніхто не зможе вже зустріти.
Лише самотня Йоля пам’ятає…
До ніг їй падав ти згори,
Зазнавши вперше розкоші польоту.
Донині пахнуть м’ятою двори,
Та ніч кохання перейшла в скорботу.
Гай-гай, недаром верби сумовиті…
Цінуймо те, що Бог нам посилає.
Тепер лиш в снах  ви зможете зустрітись,
Де ніч кохання вічною буває.
Не плач! Давай запалимо вогні
Над темною і тихою рікою.
Бо серпень мчить на  білому коні
І вже, мабуть, не бачити мені
Твоїх очей. Оживлених сльозою.

МОЇЙ ПЕРШІЙ СЕНЬОРІ

Стоять троянди на  столі,
Тобі принесені,
А ти вже їх не бачиш…
На цьому світі
Чи на тім,
Яка різниця, мабуть, в тім?
Ти вже не плачеш.
Немов та  свічка дотліва
Змутнілий зір,
Та ще жива
В путі до Бога.
Назад повернення нема,
А смерть холодна забира —
Рівняє ноги.
Не забирай, я ще жива…
Як камінь – важка голова.
Рідня в тривозі.
Хоч поспішай, не поспішай –
Душа напевне рветься в рай,
Бо вже в дорозі.

***

Осіннє листя падає в траву
У теплий край птахи вже відлетіли.
А я й донині веснами живу
В одній із них тебе я залишила.
У снах зову і кличу наяву
Сама змарніла, як і осінь рання,
Та видно не до мене вже йому.
Коли з другими бродить до  світання.

***

Похмуре осіннє небо
Сумує зі мною без тебе.
Ось так посумує й заплаче,
Бо очі твої я не бачу
І голосу твого не чую
А осінь дерева віншує,

Злітає листя у траву,
Таку ще молоду й зелену.
Сховались в них твої слова,
Що адресовані для мене,

Та ще попереду зима,
Сніги, хурделиця, морози.
Засипле і мої слова
І заморозить наші сльози.

А нам вже не по двадцять літ
Словами серце не обдуриш,
Коли знайдеш облуди слід,
То найцінніше все забудеш.

Осінній день. Опалий лист.
Тепло потрохи дотліває.
У нім кохання наше спить,
Бо, бідне, спокою шукає.

***

Заглядає зоря
Із чужого і мутного неба.
Залишилась і я,
Як зоря, одинока, без тебе.
Хоч кричи — не кричи…
А тебе поряд мене немає
Я дзвоню — ти мовчиш
Моє серце від болю згоряє.
Як же сталося так,
Що для тебе я стала чужою
Розлюбив? Не гони…
Дай хоч звикнутись
Трохи з бідою.

***

Пливуть по небу хмари білі,
Додолу перший лист злетів,
Упав під ноги несміливо,
Немов сказати щось хотів.

Напевно, що згоріло літо.
Короткі стали світлі дні.
Готуються до школи діти,
Мандрує осінь по землі.

***

Я так тебе шукала цілу ніч
у своїх снах,
Хотіла доторкнутися до тебе
Лишилась з самотою
віч-на-віч,
А на устах терпкий полин,
Бо навіть поцілунку
Останнього не було.

***

Буде добре, якщо Бог
Відведе ще шматочок часу.
Я без тебе так давно.
І на зустріч немає шансів.
А печаль, як холодний вуж,
З глибини душі визирає.
Я від остраху вночі прокинусь
Знов одна, а тебе немає.
Та надія іще жива,
Острівець порятунку маю.
Чути голос твій і ожива
Ця любов, що в серці маю.

***

Обнесений мій двір
Парканом триметровим,
Немає в тім дворі
Ні стежки, ні трави.
Лиш в горщиках квітки
І все чужа розмова,
Розпечений асфальт,
Не чути дітвори

Три місяці підряд
Нещадно палить сонце.
Ні крапельки дощу
За літо не було.
Всихає все навкруг,
Осипались листочки.
Ти з іншою тепер
А я, проте, живу!

***

Світанок кликав мене в ніч,
де залишилась віч-на-віч
зі своїм горем і бідою
сама, залишена тобою,
немов хустина впала з пліч.


До майбутнього

Перегорну сторінку
В новий день.
Де друзів круг,
Де будуть мені раді.
Нове кохання
Ще знайду в житті
І ти мені не станеш
на заваді.

Була глуха
Та ще й сліпа
Коли тебе іржа
Зрадлива їла.
У виправдання:
«Ти уже стара,
і ти мені, як чесно,
надоїла»,

Серпневий вечір
Зорі розсипа.
Дивись, милуйся
Ця краса задаром.
А хто з нас прав —
Покаже ще життя.
Кому кохання,
А кому забава

***

“Як вовка не годуй
а він все рветься в ліс” —
цю приказку давно,
я ще з дитинства знала.

Тебе хоч як люби,
Будь вірною, жалій,
Але чужа душа
Чужою і зосталась!

***

Не будь дурною, жінко, схаменись.
Навіщо він тобі такий недобрий
На твою вірність він не подививсь…
Болюча зрада й на краю безодні.

А потім що? Задумайся на мить,
Як ти ще дітям та онукам необхідна!
Поплач, то добре, потім помолись
І дякуй Богу, що тепер ти вільна.

***

Спасибі друзям, що у мене є.
Це те, чого за гроші не купити.
Коли біда і край вже настає,
Лиш слово друга — й починаєш жити.

***

Цей дивовижний край,
Незвичні краєвиди
Й постійний запах розмарину.
Таке гаряче літо,
Теплі зими
Й глибока туга до загину.

***

Лилися сльози,
Падали словами
На білий аркуш
Зболілого,
Розкраяного навпіл,
Обкраденого серця,
Яке вже не озветься
На каяття твого безпомічно сліпого
І черствого –
В погоні за новою,
Невдовзі теж
Зболілою душею.

Кальватоне–Бодзоло–Кремона–Бреша.
   Італія.

Марія Рудак родом із Житомирщини, працювала техніком-будівельником, член Житомирського обласного літературного об’єднання імени Бориса Тена та Елітарного літературного клубу “Перевесло” ім.Олени Теліги. Переможець поетичного конкурсу “Рідна мати моя”. Друкувалася в обласній періодиці, підготувала до друку поетичну збірку. Нині живе і працює в Італії.

Немає коментарів:

Дописати коментар