ЖИТТЄПИС MARGINA
Або Дещо про беzсмертя Ґенія
[антисуїцидальний маніфест творчости]

Чомусь zавше для того, аби стати zнаменитим, чи то пак мати право zватися ґенієм, треба обов’яzково померти.
Але хто ж z цікавістю читає некролоґи?
Чи не вони ж, встигнувши оговтатись часом від шоку, а часом – від подиву [ця особистість ще була жива?!] починають таку-собі дивну кампанію на кшталт якоїсь “шевченкіяди” чи иншого беzґлуzдя.
Деякі люди діzнаються про саме иснування чи ймення сих носіїв ґеніяльности сим чином – від катеґорії перших.
Дехто мружить саркастично око, вдаючи іz себе таких-собі всеzнаючих пересічних. І продовжують жувати вечерю коло оскаженілого від банальностей телевіzора, що кидає в простір “спогади”, “уривки”, сльоzи та чиюсь професійно-тактовну байдужість під маскою співчуття...
То все – реальність.
То все – життя.
То чи ж не варто ним, тобто буттям своїм довести перекреслену кимось ??? доґму – і стати ґеніями вже zараz, спромогтися не на оди собі, але на дії – Вчинки? Варто.
Не zабуваючи при сьому і все коштовне в міру.
Не паплюжачи при сьому честь і гідність инших, бодай і не вартих [на нашу суб’єктивну думку].
Хтоzна – може діявши кожен свою справу, ... спроможемось на те, аби поціновувати дійсність і zамість zламаних кордонів системи цінностей і нероzбудованости власного прихисту – може z того щось zросте, варте Нас.
Отож, zамість одвічного “To be ore not to be?” вчинимо “Let it be!”
Життя триває вічно, доки Ми беzсмертні.
Irena Radziwill