ЖИТТЄПИС MARGINA
Або Дещо про беzсмертя Ґенія
[антисуїцидальний маніфест творчости]
Чомусь zавше для того, аби стати zнаменитим, чи то пак мати право zватися ґенієм, треба обов’яzково померти.
Але хто ж z цікавістю читає некролоґи?
Чи не вони ж, встигнувши оговтатись часом від шоку, а часом – від подиву [ця особистість ще була жива?!] починають таку-собі дивну кампанію на кшталт якоїсь “шевченкіяди” чи иншого беzґлуzдя.
Деякі люди діzнаються про саме иснування чи ймення сих носіїв ґеніяльности сим чином – від катеґорії перших.
Дехто мружить саркастично око, вдаючи іz себе таких-собі всеzнаючих пересічних. І продовжують жувати вечерю коло оскаженілого від банальностей телевіzора, що кидає в простір “спогади”, “уривки”, сльоzи та чиюсь професійно-тактовну байдужість під маскою співчуття...
То все – реальність.
То все – життя.
То чи ж не варто ним, тобто буттям своїм довести перекреслену кимось ??? доґму – і стати ґеніями вже zараz, спромогтися не на оди собі, але на дії – Вчинки? Варто.
Не zабуваючи при сьому і все коштовне в міру.
Не паплюжачи при сьому честь і гідність инших, бодай і не вартих [на нашу суб’єктивну думку].
Хтоzна – може діявши кожен свою справу, ... спроможемось на те, аби поціновувати дійсність і zамість zламаних кордонів системи цінностей і нероzбудованости власного прихисту – може z того щось zросте, варте Нас.
Отож, zамість одвічного “To be ore not to be?” вчинимо “Let it be!”
Життя триває вічно, доки Ми беzсмертні.
Irena Radziwill
четвер, 13 вересня 2007 р.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар