Ламання стереотипів!

Якщо гаслом футуристів [представників майбутнього] було: “… раzрушим и новый мир построим…”, то, у постфутуристів [представників того, що буде після майбутнього] стало одним z головних zакликів руйнування: “Ламати стереотипи”. Ламаючи стереотипи обтяжені минулим – наближуємо вічність, створюємо стан вічности!
У контрасті zі смертю будь-хто відчуватиме вічність.
Zраzки:
“діти вмирають радісно/ дійсно/ подекуди навіть цікаво/ каву пити і мовчки собі дивитись/ як помирають діти // у когось хочуть zмокнути очі/ жаль діточок // zнаєте/ а мені б/ на трамвай квиточок” [Р. Zдорик].
“Вбиваєш себе у собі/, повільно, навіть іz насолодою,/болю перлини/ поzбавлять тебе від вагань,/ мрія дитинна/ дратує своєю вродою/ на ложі роzпусти/ в обіймах продажних бажань…”, “Темно краду/ шматочки твоїх мук,/ пишаюсь колекцією/ – ставка на перемогу…” [Тетяна Павлінчук].
“…Підсів неzнайомець в окулярах. Він посміхається метелику, що вмостився на поручні.
– Гарний, напевно, – каже чоловік. […]
– Чому напевно?
– Тому, що я – дальтонік і бачу його сірим. […]
– Ви маєте своїх сірих метеликів, zаzдрю. Я б z радістю обмінявся z вами очима. […]” [Олена Юрчук].
“У багнюці купається/ Кілька брудних zеленуватих жабок,/ Схожих на людей…” [Людмила Сайко].
“Маніяк вийшов на дорогу/ і виріzав душу/ іz паперу. // На асфальті лежав труп витинанки.” [О.Левченко].
“У переддень вибуху/ В Чорнобилі,/ Попереду щурів,/ Хапаючи відкритим ротом повітря,/ Ставши на чотири,/ Будівлі кидали домовики.” [Олена Лудченко].
“тримай стрілки годинника zа руки міцно…/ а потім навчись дертися по шпалерах гориzонту/ чи писати книги іz від’ємними номерами сторінок/ на мові гінді…”, “…А ще кажуть/ що сліпі перед самою смертю проzрівають/ бодай на хвилину/ Господи, zаради цього варто жити/ і сумлінно грати свою роль сліпого/ подайте копієчку/ zамість мене/ тут могли би бути ви” [В. Кавун].
“…кава дихає небом/ z присмаком веселки і сонця/ місто дихає димом/ z присмаком zдихлятини і каналіzації…”, “…роzвеzяю себе по асфальту/ нехай рефлектори фар/ освітять! чи/ освятять!! мою надубивчу/ усмішку.. …”, “Батько-Україна/ zелена калина/ ґоблін в вишиванці/ сороміцькі танці/ Батько-Україна.../ Батько-Україна/ ніжна Матьківщина…” [Б.Горобчук].
“дівчина сидить на пам’ятнику/ імені невиліковної хвороби/ відлякує голубів/ zатьмарено дивиться на великого/ і співчуває/ …приємно сидіти на пам’ятнику трьох літер/ і посміхатися минулому майбутньому” [стронґовський].