Не zгадувати минуле!

Коли трапляється вирішувати сімейні стосунки, усе чомусь, під час сварки, хилиться до нагадувань минулого. Для виважених людей zроzуміло: якщо бажаєш робити нове – відкинь минуле, спокійно подивись на zвичні речі й обов’яzково виникне, відповідно, приємне рішення. Саме zа таких процесів рухається творча особистість, беручи zа кредо свого роzуміння: “не zгадувати минуле!” Просто у таких умовах краще творитиметься! Постфутур, zа своєю якістю, має саме цю поzитивну рису. Сучасник бачить індивідуальність минулого: “вчорашній день – то вже щось несерйоzне!” Післямайбуття, створюючи реалію майбутнього вже zараz – продукує вічність. [Уточнення]. Не вічні цінности – а вічність!
Zраzки:
“Коло. Вогненне коло./ Посеред zамерzлого світу./ Лицемірного, мов Люцифер... /У Темній zалі, де вічність – мить,/ Палає те коло для нас обох./ Zігріє, врятує і zахистить/ Те, що колись вигадав Бог. …” [І.Радzивілл].
“Люблю копирсатися годинами/ у купах беzладно zвалених/ пухнастих митей/ а потім днями сидіти/ zвісивши босі ноги у прірву часу…/ …я – годинникар/ і ніщо не відбере у мене/ насолоди життям…” [Б.Горобчук].
“Я переписую себе/ іz нового роzділу/ сподіваючись на початок/ Смерть помирає повільно/ у ґіпноzі конвульсій/ хаос емоцій/ на перехресті дерев’яних планок/ вся оzлобленість людства/ прокисне оцтом/ zастигне/ твоїм ім’ям на його вустах/ комусь zабракне страху/ комусь шести почуттів zабагато…” [В.Кавун].
“…миттєвість – і ти вже на zемлі. І мусиш ходити по ній, zдирати ноги на камінні і мріяти, мріяти про небесну легкість. …Я йду до тебе по найтоншій нитці обережности необережно хиткими кроками кріzь апробації і осуд скажи мені: чом життя не дарує вічність, а лише напуває жадобою до себе?” [Валентина Налапко].
“я на вушко твоє вічність хочу скаzати” [О.Левченко].
“П’ю життєве вино/ zа смаком як оцет./ Цікаво,/ а кров Ісуса/ теж може/ zакиснути?” [стронґовський].