КЛАСИКА І АВАНГАРД "НЕАБИЩО"

ІНФ/ЖТМРЖИТОМИР-НЕАБИЩО-ЗБІРКА

КЛАСИКА І АВАНГАРД "НЕАБИЩО" ЖИТОМИР, 16 лютого. /Наталія Міжигурська - Укрінформ/. Презентація нової книжки вже добре знайомої читачам мистецько-творчої гільдії "Неабищо" відбулася в Житомирській обласній науковій бібліотеці, повідомляє кореспондент Укрінформу. Молоді обдарування готували її протягом другої половини 2003 року. Власне, вона починалася як чергова збірка, а завершилася як проект "Реквієм українській культурі". Тому чергову зустріч із своїми шанувальниками неабищівці назвали презентація-реквієм. Вірші і проза, що входять до збірки, написані суржиком латини з кирилицею, тобто кирилічні в ній суто українські літери: тверде Г, Є,Ї, які не зустрічаються в латинській абетці. У двох розділах представлені класика "Неабищо" і, звісно, авангард. Під класикою підрозумовуються ті речі, які вже запам'яталися читачам і за якими гільдійців вже можна впізнати, під авангардом - нові твори, які ще ніхто ніде до того не друкував, які багато в чому писалися спеціально під цю збірку. Цими творами молоді поети і прозаїки доводять свою відданість постфутуризму, вважаючи цей напрям в сучасній літературі не стилем, а способом життя, тому що "ламання стереотипів це скоріше спосіб життя, а постфутуризм - це наслідок ламання стереотипів". На презентації один із засновників гільдії Ілля Стронговський зауважив, що до нинішньої збірки увійшли ті тексти, які мають закріпити творчі позиції студії на ринку творчої молоді України. Голова обласного відділення Національної Спілки письменників УкраїниОлексій Опанасюк зазначив, що за роки незалежності подібне видання в Україні видрукувано вперше, хоча подібні речі зустрічалися ще в 16 столітті. На думку "хрещеної матері" гільдії, відомої в області журналістки Галини Кавун, книжка "Neaбищо the best" є чималою сходинкою зростання для авторів, причому в авангарді переважає проза. Цікава деталь, що деякі автори, які представили у виданні прозу, не є частиною гільдії, вони, скоріше, співчуваючі їй. Однак вони також є яскравими представниками постфутуризму (післямайбутнього). Неабищівці розповіли, що, завдяки сайту, який був створений і презентувався, їх творчість вже відома за межами країни. На сайт заходили канадські письменники, серед яких відомий в діаспорі письменник Роман Бобовал, який схвально відгукнувся про творчість молодих і обдарованих житомирян. Нещодавно радіо "Свобода" передавало вірші Іллі Стронговського. А Володимир Даниленко, відомий український письменник, в газеті "Дзеркало тижня" підкреслив, що житомирська гільдія вважається найсильнішим літератерно-молодіжним об'єднанням в Україні, яке тримається вже досить тривалий час і власними силами дуже багато видає продукції - міні-збірок, складенів. Крім того, готуються до видання нові твори студійців, зокрема, СД-диск, де буде представлена історія "Неабищо", а також книжки, які видавалися в "Неабищо" і фотогалерея членів об'єднання.

ШОУ НА ЦЕНТРАЛЬНІЙ ПІШОХОДНІЙ ВУЛИЦІ ЖИТОМИРА

ИНФ/ЖТМРЖИТОМИР-МОЛОДЬ-МИСТЕЦТВО
ШОУ НА ЦЕНТРАЛЬНІЙ ПІШОХОДНІЙ ВУЛИЦІ ЖИТОМИРА

ЖИТОМИР, 25 серпня 2002. /Наталія Міжигурська - Укрінформ/. Своєрідно і по-своєму цікаво зустрічають свято Незалежності України молоді представники творчої інтелігенції. Мистецька гільдія "Неабищо" влаштувала на центральній пішоходній вулиці Житомира театралізоване шоу, в якому прозвучали вірші молодих місцевих поетів, причому самі ж вони їх читали. Як і годиться, почалось свято гімном України, але не мелодією, а текстом у досить акторському виконанні одного з місцевих поетів. Кульмінацією свята стала 11-річна житомирянка Саша Васьковська, яка, по задумці режисера, була своєобразним символом незалежної України. Як ровесницю суверенної держави, її укоронували віночком із жовтоблакитними стрічками, на яких поставили автографи всі поети, члени мистецької гільдії. Крім того, до свята гільдійці випустили складні, до яких увійшли нещодавно написані твори. Ці складні вони й дарували напам'ять тим вдячним глядачам і слухачам, які зупинилися, щоб послухати натхненних молодих людей. Тим, хто зміг скласти кілька рядків зі словами "неабищо" або "незалежність", вручався приз - кулька, на якій було написано: "Я люблю Неабищо" або "Я люблю Незалежність".

ЖИТОМИР-ЗБІРКА-НЕАБИЩО-ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ИНФ/ЖТМР ЖИТОМИР-ЗБІРКА-НЕАБИЩО-ПРЕЗЕНТАЦІЯ [1.04.2002]
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЗБІРКИ ПОЕЗІЙ "НЕАБИЩО" В ЖИТОМИРІ
ЖИТОМИР, 6 травня. /Наталія Міжигурська - Укрінформ/. Мистецька гільдія "Неабищо", яка вже два роки існує в Житомирі, презентувала в обласній науковій бібліотеці колективну збірку з однойменною назвою. До презентації долучилися добре знаний в області філолог Петро Білоус та науковий працівник музею В.Короленка Людмила Журавська, які дали зрозуміти, що час "солов'їзму" і "шароварства" минув і на підході нове мистецтво, позасучасне, яке створює обдарована молодь з мистецької гільдії. Професор філології Петро Білоус вважає, що говорити про поезію - це завжди справа невдячна, вона сама за себе скаже. Єдине можна констатувати, за його словами, що автори збірки - люди небуденні, які шукають способів самовираження, хочуть бути і собою, і іншими. Їхню творчість Петро Васильович порівнює з молодим вином, яке ще не перебродило. А Людмила Журавська гадає, що пройде час і "неабищівці" сформуються в якесь серйозне літературне об'єднання на кшталт житомирської прозової школи 90-х років, з якої вийшли письменники Валерій Врублевський, Валерій Шевчук, В'ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Юрко Гудзь. Тоді вони теж експериментували словом, а сьогодні їхня творчість добре відома українському читачеві. Ініціаторами заснування мистецької гільдії стали двоє житомирських студентів-філологів Ромцьо Здорик і Ілля Стронговський, які не втрачають надії увійти в енциклопедію новітньої літератури і зайняти належне місце в антології молодих поетів. Вони відверто переживають аби з цим не запізнитися, бо у них є шанс стати живими класиками української літератури. Як зауважили їхні старші товариші, хлопці пишуть в стилі постфутуризму, а це мистецтво, яке з'являється на історичному зламі епох. Отже інтуїтивно вони відчувають, що їхня поезія - це література нового тисячоліття. Ілля Стронговський, зокрема, вважає, що мистецтво є своєрідним бізнесом, але дивіденди, що вкладаються в нього, повертаються дещо пізніше, ніж у звичайному бізнесі. На його думку, якщо людина здатна знайти в собі потенціал, щоб, десь його вкласти, то за декілька років вона може стати генієм. Отже, перша збірка поезій майбутніх українських геніїв і класиків новітньої української літератури вийшла в світ.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДВОХ ЗБІРОК ЮНОЇ ПОЕТЕСИ В ЖИТОМИРІ

ИНФ/ЖТМРЖИТОМИР-ВЕРОНІКА-ПРЕЗЕНТАЦІЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДВОХ ЗБІРОК ЮНОЇ ПОЕТЕСИ В ЖИТОМИРІ
ЖИТОМИР, 28 липня. /Наталія Міжигурська - Укрінформ/. Презентація водночас двох збірок "Задзеркалля" і "Завтра" та міні-збірок "Паперові декорації" і "Нікку" юної житомирської поетеси Вероніки Кавун відбулася у мистецькому відділі обласної наукової бібліотеки, повідомляє кореспондент Укрінформу. Коріння таланту цієї мудрої на свої 16 років дівчини, мабуть, проростає із творчості батьків. Народилася Веронічка у родині професійних журналістів Олексія та Галини Кавунів. Тому, за словами відомої дитячої письменниці Марії Пономаренко, "любов до слова, його відчуття у дівчини генетичне". Як зазначила Марія Пономаренко, Вероніка - це "посудина, у яку Бог вклав талант - глибокий і небуденний". Так само тепло відгукнулася про творчість юної поетки житомирська поетеса Тетяна Пишнюк. За її словами, коли Вероніка вперше принесла до неї сшиток своїх поезій, вона "пальцями відчула ауру її віршів", а надалі дала тодішній школярці рекомендацію в літературне об'єднання імені Бориса Тена. Поталанило Вероніці Кавун і з друзями - колегами по літературно-мистецькій гільдії "Неабищо". Саме вони знайомили присутніх з поезіями Вероніки, написаними українською й англійською мовами, а також читали власні переклади її віршів тими мовами, якими самі володіють - італійською, польською, німецькою. Голова Житомирського обласного відділення Національної спілки письменників України Олексій Опанасюк звернув увагу на те, що Вероніці замість книжності притаманне щось житейське, глибоко сімейне. Як на свій вік, то дівчина, за його словами, досить добре володіє часом. Вона майже рік навчалася за грантом в Америці, перфектно розмовляє англійською. До речі, у збірці "Завтра" є вірш "Memory" (пам'ять), написаний авторкою мовою великого Шекспіра.

ПЕРША ВИСТАВКА-ПРЕЗЕНТАЦІЯ КАРТИН ЮНОЇ ЖИТОМИРСЬКОЇ ХУДОЖНИЦІ ІРЕНИ КРИВОРУЧЕК-РАДЗИВІЛЛ ВІДБУЛАСЯ В ЖИТОМИРІ

ИНФ/ЖТМРЖИТОМИР-ІРЕНА-ВИСТАВКА-ПРЕЗЕНТАЦІЯ
ПЕРША ВИСТАВКА-ПРЕЗЕНТАЦІЯ КАРТИН ЮНОЇ ЖИТОМИРСЬКОЇ ХУДОЖНИЦІ ІРЕНИ КРИВОРУЧЕК-РАДЗИВІЛЛ ВІДБУЛАСЯ В ЖИТОМИРІ
ЖИТОМИР, 10 травня. /Наталія Міжигурська - Укрінформ/. Перша виставка-презентація картин юної житомирської художниці Ірени Криворучек-Радзивілл відбулася в обласному центрі. Усі її малюнки написані тут і присвячені рідному місту. На кожному з них є підпис "Зоеполіс", що в перекладі з грецької означає "місто життя". Кожна робота, створена в жанрі неоготики, - це ніби автограф, своєрідна сповідь, маленький витвір на кшталт художньої фотографії, в якій пульсує життєстверджуюча поезія. "Триєдине", "Рефлексії", "Танець з єдинорогом", "Символ віри" тощо. Кожну її картину можна трактувати по-своєму, адже всі люди, які стикаються з творчістю, є співтворцями художниці. Створюючи імідж для своїх психологічно-філософських картин, Ірена розгортає їх з маленького клаптику паперу із студентського зошита до формату А-4 в комп'ютерному варіанті. Дівчина не намагається довести, що вона геній, не прагне нав'язати свою думку, просто вона малює природньо, знаючи, що жодне мистецтво не є вартісним, коли воно не відповідає реаліям життя. Григорій Ткаченко, член Національної Спілки Журналістів, художник, так сказав на презентації про малюнки Ірени: "Художниця філігранно відпрацьовує всі деталі. В її малюнках, які можна роздивлятися годинами, дуже багато тонкої, ажурної роботи. Щоразу в них можна знаходити й відкривати для себе щось нове". Студентка філологічного факультету Житомирського педуніверситету імені Івана Франка, Ірена Криворучек завдячує багатьом людям образами, словами, вчинками або й навіть просто тим, що вони є в її житті. Їхнє розуміння та підтримка дарують юному обдаруванню справжнє творче натхнення, з якого народжуються малюнки, пісні й вірші. До речі, готується до друку її перша поетична збірка за назвою "Вар'ятівка".

ІСТОРІЯ НЕАБИЩО 1999-2004 рр.

– 1999 р. – конкурс “О мово моя, душа голосна України”, обласна бібліотека для юнацтва. Знайомство Олега Левченка із Ромцем Здориком;
– травень 1999 року – “Романівська весна”;
– Друга половина 1999 року – підготовка матеріялу до літературно-мистецького альманаху Житомирщини “Зустріч ’99”;
– Лютий 2000 року – видається літературно-мистецький альманах “Зустріч ’99”;
– Березень 2000 року – презентація альманаху “Зустріч ’99” у педаґоґічному інституті (нині Житомирський державний педаґоґічний університет ім. І.Франка);
– 7 серпня 2000 року (понеділок) – початок літературно-мистецьких засідань “Liga ArtiS”, м.Житомир;
– 2001 року – в обласній юнацькій бібліотеці відбувся юнацькій поетичний конкурс "О мово моя, душа голосна України". Переможницею стала Наталя Зубарева.
– 22 лютого 2001 року (четвер) – представлення творчого літературного доробку членів “Liga ArtiS” у музеї Космонавтики, м.Житомир;
– 14 червня 2001 року – презентація поетичної збірки “Першість” разом із виставкою художніх робіт Наталі Левченко та Катерини Ускової у музеї С.П. Корольова + день народження Вероніки Кавун;
– жовтень-листопад 2001 року – ухвалюється назва орґанізації “Мистецька ґільдія "Nеабищо"”, керівник Олег Левченко;
– листопад 2001 року – Акція Ромця Здорика та Олега Левченка "Поезія на стовпах Житомирських", розклеювання поетичних аґіток. Житомиряни мали можливість читати поезію на тролейбусних зупинках та парканах. Уперше надруковане з позначкою “Мистецька ґільдія “Nеабищо”;
– 5 листопада 2001 року – початок активних літературних засідань, обласна універсальна наукова бібліотека;
– 7 листопада 2001 року – засідання літ. студії їм. Б.Тена починає вести Юрко Ґудзь;
– Грудень 2001 року – інтерв’ю ґазеті Житомирщина про інтеліґенцію;
– Грудень 2001 року – відбувається акція по перейменуванню танка на площі Перемоги у символ коротенького японського вірша – танка;
– 22 грудня 2001 року (субота, найдовша ніч року) – вечір-презентація еротичної поезії “Ерзац, ерзац, ерзац” за творами світової, української, переважно житомирської літератури, на літстудії “Провінція” у будинку статистики від Мистецької ґільдія "Nеабищо" Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS". Саме на цьому заході уперше роздалась міні-збірка від Олега Левченка, Іллі Стронґовського, Ромця Здорика (що згиналася вдвоє) згодом названа “складнем”. Саме у тому складні уперше була використана латинська літера “z” замість звичного нам “з”;
– січень 2002 року – розпочата видавнича серія: “Бібліотека Мистецької ґільдії «Nеабищо»”;
– лютий 2002 року – Відбулось представлення Всеукраїнською Асоціацією 500 конкурсу "Молоде вино", що відбувається у Києві. Згодом Житомирщину на конкурсі презентували себе Олена Лудченко та Людмила Сайко;
– 20-22 лютого 2002 року – Мистецька ґільдія “Nеабищо” переживає смерть видатного поета та новеліста Юрка Ґудзя. Бере участь у похоронному процесі – село Немильня Новоград-Волинського району;
– Лютий 2002 року – Ілля Стронґовський перебирає керування Мистецької ґільдії “Nеабищо” на себе, арґументуючи небажанням Олега Левченка відійти од інтересів ЖОО “Liga ArtiS”, прагненням зареєструвати себе окремою орґанізацією;
– 14 лютого 2002 року – у творчо-дружній компанії Мистецької ґільдії "Nеабищо" відбувся день Валентина;
– 21 березня 2002 року (Міжнародний день поезії) – Презентація збірки “Неабищо” – мистецький відділ обласної наукової бібліотеки. Видання книжки за сприяння ЖОКМО;
– ­Травень 2002 року – телевізійний фільм “Після майбуття”, режисер Людмила Натикач, Житомирське обласне телебачення, 45 хвилин;
– Весна 2002 року – створюємо серію світлин Олег Левченко, Ілля Стронґовський, Ромцьо Здорик, які згодом стають лейбою обкладинки “Останнїй zошит постфутуриzму”;
– Квітень 2002 – у переддень дня Космонавтики в Україні, непомітно для всіх, у думках Мистецької ґільдії "Nеабищо" пам'ятник С.П.Корольову стає символом української потенції.
– Квітень 2002 року – акція по перейменуванню пам’ятника В.Леніну в В.І.Л. аґітуючи за українського товаровиробника;
– Привітання Олени Горбачевської з перемогою “Міс весна” від Житомирського державного педаґоґічного університету ім. І.Франка + “Міс Nеабищо” від Мистецької ґільдії “Nеабищо”;
– 30 квітня 2002 року – презентація виставки художніх робіт Ірени Радзивілл, у дворі обласної наукової бібліотеки;
– Травень 2002 року – поїздка на нараду молодих письменників у м.Коктебель Олега Левченка, Ромця Здорика, Юрія Малихіна від ЖОО НСПУ. Налагодження зв’язків Мистецької ґільдії “Nеабищо” із літературними осередками інших областей;
– Липень 2002 року презентація двох збірок поезій "Задзеркалля" і "Завтра" та міні-збірок "Паперові декорації" і "Нікку" Вероніки Кавун. Поетична вистава була побудована в образі театру, представники Мистецької ґільдії “Nеабищо” читали твори Вероніки різними мовами;
– 24 серпня 2002 року – Мистецька ґільдія “Nеабищо” святкує день Незалежності України на центральні вулиці м.Житомира – Михайлівській. Презентація супроводжувалась читанням поезій, роздачею складнів, серед яких: “Незалежні від…”;
– 5 серпня 2002 року – Валентина Налапко обрається головою Мистецької ґільдії “Nеабищо”, заступники: Ілля Стронґовський, Ромцьо Здорик, Олег Левченко;
– 24 вересня 2002 року – поетичний театр “Nеабищо”, будинок письменників, м.Київ, режисер Олег Левченко; Мистецьку ґільдію “Nеабищо” представляв Олексій Євменович Опанасюк – голова ЖОО НСПУ;
– Листопад 2002 року – обласний конкурс “Молоде вино”, переможці: Богдан Горобчук та Валентина Налапко;
– Листопад 2002 року – Всеукраїнський конкурс “Молоде вино”, представляють Богдан Горобчук та Валентина Налапко;
– 31 жовтня 2002 року – Мистецька ґільдія “Nеабищо” святкує Хелоуїн. Розмальовані ходимо по Михайлівській.
– Мистецька ґільдія “Nеабищо” бере участь у проведенні творчого вечора АнтиСНІД спільно із обласною орґанізацією планування сім’ї “Вибір”;
– ­­­­­­­21 листопада 2002 року – поетичний театр “Nеабищо”, до дня Української мови, ЗОШ с.Піски;
– Осінь 2002 року – виступи Вероніки Кавун, Іллі Стронґовського, Олега Левченка на облрадіо;
– Листопад 2002 року – Вероніка Кавун записується у телепередачі “Земляки” (облтелебачення);
– 14 грудня 2002 року – відкриття поетичного клубу “NемочіВереск”, м.Коростишів, як районне представництво Мистецької ґільдії “Nеабищо”, засновники: Наталя Майданюк та Надія Миколаєнко;
– 13 грудня 2002 року (п’ятниця) – поетична вистава "Зимні інтеґрали" за однойменною збіркою Вероніки Кавун, поетичний театр “Nеабищо”, зала Житомирської гуманітарної гімназії №23, режисер Наталя Шеремета;
– 19 грудня 2003 року – поетична вистава у м.Іршанськ (будинок Культури);
– Січень 2003 року – реєстрація Мистецької ґільдії “Nеабищо” (легалізація), юридична назва: Житомирська обласна молодіжна творча орґанізація Мистецька ґільдія “Nеабищо”;
– Січень 2003 року – розпочато видавничу серію “Бібліотека Мистецької ґільдії “Nеабищо” зі збірки Олега Левченка “Без надсад вічности”;
– 2002 - 2003 – переддень Нового року, Мистецька ґільдія “Nеабищо” святкує його разом;
– 21 січня 2003 року Мистецька ґільдія “Nеабищо” бере участь у проведенні творчого портрету Івана Огієнка, Житомирське училище культури і мистецтв ім.Івана Огієнка + (окремо) день народження Любові Годлевської*;
– *Примітка: узагалі-то дні народження ми справляємо завжди але, буває й так, вони випадають на якісь свята;
– 29 січня 2003 року – презентація Web-сайту "Жвавий Равлик" Житомирської обласної молодіжної творчої організації "Мистецька гільдія "Nеабищо" в залі інтернет-центру IREX Pro-Media;
– Мистецька ґільдія “Nеабищо” побувала на ювілейному поетичному святі (65 років) ромського поета Міхи Козимиренко, м.Житомир;
– Квітень 2003 року – презентація поетичної збірки “Банальності на синтепоні” Наталі Шеремети, музей Космонавтики;
– Травень 2003 року – презентація поетичної збірки “Втеча Пеґаса” Валерії Дмитрук, музей Космонавтики, орґанізатори Мистецька гільдія "Nеабищо", обласний елітарний літературний клуб “Перевесло” ім.Олени Теліги;
– Травень 2003 року – Олег Левченко, Ромцьо Здорик спільно із представниками літературного клубу “Роза Ієрихона” бере участь на святі “Романівська весна”, садиба Максима Рильського;
– 7 липня 2003 року – Вероніка Кавун, Ілля Стронґовський, Олег Левченко, Галина Малин відвідують разом садибу Євгена Концевича. Вероніка, Ілля та Галина Адамівна залишають на рушнику свої автоґрафи;
– 3 липня – Мистецька ґільдія "Nеабищо" у гостях “Рози Ієрихона” + дні народженні Наталі Лаптик;
– Липень 2003 року – бере участь у привітанні Володимира Захаровича Савченка, режисера обласного телебачення;
– 4 серпня 2003 року – Вероніка Кавун передає головування Мистецькою ґільдією "Nеабищо" Олегові Левченку, оголошує себе в екзилі у м.Львові, у зв’язку з навчанням у Львівському національному університеті ім.І.Франка;
– 28 серпня 2003 року – Олег Левченко разом із О.Є. Опанасюком у м.Тернополі, презентує від Житомирщини на Всеукраїнському книжковому форумі Бібліотеку Мистецької ґільдії "Nеабищо", “Liga ArtiS”, журналу “Косень” тощо. Побували в гостях тернопільського поета Сергія Лози, що вчився колись у житомирському педаґоґічному інституті;
– З вересня 2003 року Богдан Горобчук оголошує екзил у м.Києві у зв’язку з навчанням в Національному університеті ім.Т.Шевченка;
– Вересень 2003 року – Мистецької ґільдії “Nеабищо” виступає у еколоґонатуралістичному центрі;
– 3 жовтня 2003 року – Мистецька ґільдія "Nеабищо", “Liga ArtiS” бере участь у художній виставці студії “Палітра”. Потрібно зазначити, що така співпраця між нами була й раніше виступами в день презентацій;
– 8 жовтня 2003 року – реґіональний поетичний конкурс “Молоде вино”, перемога “Віртуоз слова” від Мистецької ґільдії "Nеабищо" Олега Левченка, “Дебют” Надії Миколаєнко м.Коростишів;
– 12 жовтня 2003 року – Мистецька ґільдія "Nеабищо" бере участь у Всеукраїнському конкурсі “Просто так”, м.Коростень. Ілля Стронґовський почесно отримує нагрудну стрічку “Ґеній”, Дар’ю Березовську відзначили цінним подарунком;
– Жовтень 2003 року – виступ Мистецької ґільдії “Nеабищо” в інституті сучасних знань, представляє М.Б.Фом’юк;
– 21 жовтня 2003 року – Мистецька ґільдія "Nеабищо" допомагає Катерині Усковій у підготовці для проведення художньої виставки, орґанізатори: батьки Катерини, клуб “Роза Ієрихона”;
– 29-30 жовтня 2003 року – Олег Левченко на конкурсі Всеукраїнського літературного форуму творчої молоді, номінація “поезія”, отримує премію від ґазети “Слово і діло” (2003р., м.Київ);
– 30 жовтня 2003 року – Мистецька ґільдія "Nеабищо" приходить на зустріч із Сергієм Жаданом та Олександром Ірванцем;
– 5 листопада 2003 року – Мистецька ґільдія "Nеабищо" допомагає обласному елітарному літературному клубу “Перевесло” ім.Олени Теліги у проведенні презентації літературно-поетичного альманаху “Перевесло”;
– 1 листопада 2003 року –представники "Nеабищо" активно вітають голову своєї орґанізації із днем народження, дарують живих равликів “щоб розмножувалися”;
– _ листопад 2003 року – Всеукраїнський поетичний конкурс “Молоде вино”, м.Київ; цього ж дня презентації творчости Юрія Винничука, серед яких книжка “Мальва Ланда”;
– Листопад 2003 року – виступ Мистецької ґільдії "Nеабищо" у науково-натуралістичному центрі, м.Житомир;
– Листопад 2003 року – Мистецька ґільдія "Nеабищо" на вечорі Надії Голуб;
– Осінь 2003 року – відвідини с.Межирічка, с.Гута де народилась і поховано Галину Віталіївну Руссу, голову літературний клуб “Перевесло” ім.Олени Теліги з 1997 по 2002 рр.
– _ грудня 2003 року – виступ у Житомирському військовому училищі;
– спроба поворожити на долю в день Андрія надому в Кавунів.
– 2003 - 2004 – Мистецька ґільдія "Nеабищо" святкує зустріч Нового Року у сім’ї Кавунів;
– 2 лютого 2004 року – презентація-реквієм книжки "Nеабищо the best" під лейбою “Пом’янемо українську культуру”; Цією датою умовно можна вважати припинення колективного творчого вибуху в “Nеабищо ”.
– Травень 2004 року – Ірпінські семінари “Смолоскипа”, Мистецьку ґільдію "Nеабищо" презентує Богдан Горобчук;
– Кінець травня 2004 – “Скибівські вечори”, Мистецьку ґільдію "Nеабищо" презентує Богдан Горобчук;
– Травень 2004 року – Мистецька ґільдія “Nеабищо друкуєтьсяу журналі “Четвер”, м.Львів, № 19-20;
– 14 лютого 2004 року – Мистецька ґільдія "Nеабищо" на презентації студії “Палітра”, презентація картин Сергія Мельничука, Дмитра Петрухнова та зорової поезії Олега Левченка;
– Січень 2004 року – Мистецька ґільдія "Nеабищо" виступає у педаґоґічному ліцеї;
– Лютий 2004 року – Олег Левченко разом із О.Є. Опанасюком у м.Брусилів на батьківщині І.Огієнка, презентує на книжковому форумі книжки та складні бібліотек: Мистецької ґільдії "Nеабищо", “Liga ArtiS”, журналу “Косень”, ґазети “Віче”, альманаху “Перевесло” тощо. О.Опанасюк, О.Левченко разом із Володимиром Барною (м.Тернопіль) відвідали садибу (хатинку) в с.Дубрівка де народився Олексій Опанасюк.
– 22 березня 2004 року – Мистецька ґільдія "Nеабищо" спільно переживає перипетії із виселенням ЖОО НСПУ з приміщень;
– Квітень 2004 року – “Міт”, м.Київ, Мистецьку ґільдію "Nеабищо" презентує Богдан Горобчук;
– 20-23 травня 2004 року – від Житомирського обласного відділення Національної спілки письменників України Олег Левченко, Галина Цепкова беруть участь у Міжнародному Шевченківському святі “В сім’ї вольній, новій”;
– Червень 2004 року – Літтусовка на Трухановому острові, м.Київ, Мистецьку ґільдію "Nеабищо" презентує Богдан Горобчук;
– 5 липня 2004 року – Олег Левченко презентує театр одного актора "Nеабищо the best" за творами Юрка Ґудзя, вистава “Барикади на Хресті”;
– Серпень 2004 року – конкурс “Жива троянда”, м.Київ, Мистецьку ґільдію "Nеабищо" презентує Богдан Горобчук (3 місце, фотосесія “Стіни і люди”);
– Квітень, вересень 2004 року – засідання “Littusovka”, м.Київ, Мистецьку ґільдію "Nеабищо" презентує Богдан Горобчук;
– 18 – 20 вересня 2004 року – книжковий Форум у Львові, презентує Ілля Стронґовський, роздає складні спеціяльно підготовлених для цього Форуму;
– вересень 2004 року – виступ у Могилянському колеґіумі, виставки Богдана Горобчука в КНУ ім.Т.Шевченка (ґрафіка, фарби). Червоний корпус: лютий-травень, жовтий корпус: травень, корпус тех-мат.: вересень-жовтень;
– 4 жовтня 2004 року – Мистецька ґільдія "Nеабищо" відзначає 50 засідання, що проводиться вже протягом 4 років у обласній науковій універсальній бібліотеці кожного першого понеділка місяця о 16.00;
– 6 жовтня – виступ у будинку письменників житомирських літосередків: Мистецька ґільдія “Nеабищо”, “Перевесло”, “Оксія”, театр одного актора “Nеабищо the best” вистава “Барикади на Хресті” за творами Ю.Ґудзя, м.Київ. Представляє О.Є.Опанасюк;

Брали участь у школах м.Житомира №5 (2001, представляла М.Рудак), №10 (лютий 2002), №2 (9 травня 2002), №27, №23, №24


Богдан Горобчук представлений на сайтах:
Littusovka.iatp.org.ua (з січня 2004)
Lirza.kiev.ua (з квітня 2004)
Samvydav.net (з червня 2004)
Litklub.lviv.ua (з вересня 2004)

– Літературний форум де були Ілля Стронґовський та Ромцьо Здрик
– Певний час: Мистецька ґільдія “Nеабищо” активно співпрацювала із “Провінцією” (альманах “Провінція”, “Роза Ієрихону”, літоб’єднанням Б.Тена (від НСПУ) тощо.
– Вероніка Кавун виступає і презентує Мистецьку ґільдію “Nеабищо” у “Дзизі”, м.Львів;
–
Життя ґільдії Nеабищо у Інтернаті – статтю, відгуки на сайт по Україні.
З 2000 року представниками "Nеабищо" є:
Форум по Інтернету: По Ґудзю та якийсь мистецький.
Якого числа розвал Nеабищо, Ромцьо Здорик

Упорядкування Олега Левченка, голови Житомирської обласної молодіжної творчої орґанізації “Мистецька ґільдія “Nеабищо”.


У кого ми бували:
– на Тен-клубі – 9 березня 2001 року (О.Левченко)
– клуб “Перевесло”
– обласні об’єднання ім. Б.Тена
– клуб “Відродження”
– засіданя що проводив Ю.Ґудзь (28 жовтня 2001)
– у Ірванця (презентація), березень 2002 року

Зручне Пористу-
вання

наші виступи постійно супроводжувались роздачею складнів та рідше книжок “Nеабищо”.

ЖИТОМИР-ЗБІРКА-НЕАБИЩО-ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ИНФ/ЖТМРЖИТОМИР-ІНТЕГРАЛИ-ВИСТАВА
"ЗИМНІ ІНТЕГРАЛИ" - АВТОРСЬКА УДАЧА ЮНОЇ ПОЕТКИ З ЖИТОМИРА ВЕРОНІКИ КАВУН
ЖИТОМИР, 26 грудня. /Наталія Міжигурська - Укрінформ/. Поетична вистава "Зимні інтеграли" за однойменною книгою юної поетки Вероніки Кавун відбулася в залі Житомирської гуманітарної гімназії №23, яку дівчина закінчила цього року. Вистава невимушено переросла в знайомство з глибоким внутрішнім світом Вероніки, в якій того дня її друзі й вчителі побачили ще й талановиту акторку. Деякі власні поезії вона самостійно поклала на музику і подарувала присутнім свій спів і ніжну гру на флейті. Одягнута в загадкову середньовічну мантію, протягом вистави Вероніка не випускала свічку з руки, ніби боячись заблукати у лабіринтах філософської мудрості. Дівчина намагається дати визначення вічним категоріям, розтлумачуючи їх на власний розсуд. Все геніальне має бути простим, тому і видаються геніальними думки Вероніки на кшталт такого: "Минуле - пастка для втікачів", "Нескінченність не має початку", "Мозок - звалище фотокарток", "Вічність, настояна короткочасністю", Простір, який "пакуємо у валізи"... Присутній у залі голова обласної організації Національної Спілки письменників Олексій Опанасюк так оцінив поетизоване дійство: "Вистава вдалася тому, що в її основі лежить Добра Поезія". За словами Олексія Опанасюка, "Зимні інтеграли" - це авторська удача. Звичайно, не відбулося б цього свята творчості без допомоги товаришів Вероніки по мистецькій гільдії "Nеабищо", наймолодшому об'єднанню творчих особистостей не лише в Житомирі, але й в Україні. ***

ПРЕЗЕНТАЦІЯ WEB-САЙТУ МИСТЕЦЬКОЇ ГІЛЬДІЇ "НЕАБИЩО" ВІДБУЛАСЯ В ЖИТОМИРІ

ИНФ/ЖТМРЖИТОМИР-САЙТ-НЕАБИЩО
ПРЕЗЕНТАЦІЯ WEB-САЙТУ МИСТЕЦЬКОЇ ГІЛЬДІЇ "НЕАБИЩО" ВІДБУЛАСЯ В ЖИТОМИРІ
ЖИТОМИР, 30 січня 2002 /Наталія Міжигурська - Укрінформ/. Презентація Web-сайту "Жвавий Равлик" Житомирської обласної молодіжної творчої організації "Мистецька гільдія "Неабищо" відбулася в залі інтернет-центру IREX Pro-Media, повідомляє кореспондент Укрінформу. Це дев'ятнадцята мистецька акція, яку організовують неабищівці. На більш ніж 150 сторінках сайту розміщено 4 розділи, в яких представлено прозу, драматургію, поезію, графіку й гуаші вісьмох гільдійців. Всього в доробку неабищівців 3 колективних та 12 персональних збірок, понад 30 складнів. У майбутньому планується не тільки розширяти існуючу базу даних сайту творчістю талановитої молоді, але й поповнити її відео і музичними фрагментами. Ілля Стронговський, заступник голови Мистецької гільдії, підкреслив, що гільдійці пишаються тим, що першими в Житомирі вони створили якісний мистецький ресурс, якому мало є відповідників в Україні. Причиною створення безкоштовного сайту "Жвавий Равлик" (http://www.ravlyk.iatp.org.ua/) є бажання гільдійців розширити україномовний сектор Мережі. Автором проекту і Web-дизайнером є Ілля Стронговський, який вже декілька років займається Web-дизайном. Перший його сайт також був присвячений літературі і здобув першу премію у номінації "Мистецькі сайти" за травень 2001 року. Сайт розташований на сервері Інституту Підприємництва та сучасних технологій, в якому Ілля навчався. До речі, і досі сайт доступний з мережі. ***

Наталя Шеремета: „Я думаю, що у нас незмінними залишаються лише національна свідомість і патріотизм”.

Усі часи залишили слід в історії своїми героями, яких змалювали і зафіксували у своїх творах літератори. Про бачення сучасності на сторінках „НЖ” розмірковують Наталя Шеремета, голова обласного елітарного літературного клубу „Перевесло” ім.Олени Теліги та Олег Левченко – керівник обласної молодіжної творчої організації “Мистецька ґільдія „Неабищо”.

Кор. Ваш літературний клуб називається елітарним. Це слово вже досить таки затерте у нашому суспільстві. Що ви розумієте під елітарністю і за якими критеріями людина може стати представником вашого клубу?
Наталя Шеремета: Я знаю, що знайдеться небагато творчих людей, які свідомо зможуть назвати себе елітою. На це потрібна сміливість, навіть епатажність. Наш клуб існує вже 7-ий рік і лише з 2002 року носить назву – елітарний. Ця зміна була підтримана не лише членами клубу, але й головою обласного відділення товариства „Просвіта” імені Тараса Шевченка Святославом Карповичем Васильчуком. Бо і справді, хто ж тоді еліта як не ми? Творчі люди, письменники. Наш клуб був створений як своє середовище, де ми пропагуємо свою культуру, свою творчість. Ми впевнені, що наша творчість є елітарною. Представниками нашого клубу є люди різного віку: від школярів до пенсіонерів. Але ми розуміємо один одного.
Щодо критеріїв відбору, то їх просто немає. Якщо до нас приходять люди, які нас розуміють, які можуть прижитися у нашому культурному середовищі, то вони залишаються. Найголовніше – це бажання людей змінити щось у собі і в навколишньому світі на краще. Іноді до нас приходять люди просто заради цікавості, але немає у них цього прагнення до змін – і вони йдуть. Я думаю, що ми є елітою тому, що нас щось рухає уперед. Рухаючись самі, ми піднімаємо до свого рівня інших людей.
Кор. Якщо мова зайшла про рух і зміни, то як змінювалося саме „Перевесло”?
Н.Ш. Я думаю, що у нас незмінними залишаються лише національна свідомість і патріотизм. Щодо руху, то багато молодих письменників, які починали в „Перевеслі” напевно вже виросли, тому пішли у авангард. Дехто з них започаткував ідею „Неабищо”. Ми ж дотримуємося класичної форми. До нас приходять переважно старші люди та молодь, для якої нові літературні течії не є близькими.
Не можна об’єднати „Перевесло” і „Неабищо”. Їх навіть порівнювати не можна, тому що це зовсім різне. Впевнена, що абсолютно нормально, коли існують літературно-мистецькі об’єднання різних напрямків.
Кор. Олеже, а ви вважаєте своє літературне об’єднання елітарним?
Олег Левченко: Ми є носіями своєї культури, а відтак, ми є елітою. Але водночас поряд з нами існують і носії інших альтернативних культур. Колись була одна єдина культура і одна еліта. Зараз еліта дуже різноманітна. Але еліта – це завжди меншість і хоче вона того чи ні, вона завжди має певний вплив на свідомість інших людей.
Кор. Добре. Тоді які життєві цінності має осередок поетичного клубу „Неабищо”. Ви називаєте себе постфутуристами, тобто „людьми після майбутнього”. А яким ви його бачите?
О.Л. Свого часу радянські лідери обіцяли нам світле майбутнє. І люди фактично жили майбутнім. Також нас запевняли, що у 2000 році буде кінець світу. Ми перейшли цей рубікон і нині живемо після майбутнього. І в ньому – порожнеча. Чи є пророцтва на 2050 рік? Ми – покоління втраченого майбутнього!
Кор. Тобто ви опинилися у такому своєрідному вакуумі, коли ніхто вам не нав’язує майбутнє. То чи не з’явилася у вас можливість заповнити цю порожнечу своїми цінностями?
О.Л. Якими цінносями? Цінності оцінюють великими грішми, а нині за культурні цінності бублика дають. Я бачу цінність своєї творчості у констатації факту – того, що нині є.
Кор. Кожна людина сприймає реальність по-своєму. Якою вона є для тебе?
О.Л. Я бачу: росте травмоване покоління. Я вважаю, що наші діти зненавидять нас. За те, що ми зараз заробляємо гроші на їх здоров’ї. По-перше, ніхто не каже, що ліки – це перш за все хімія і що немає кращих ліків, ніж ті, що створені самою природою. Подивіться на всезростаючу кількість аптек! Це свідчить про те, що серед наших людей є великий попит на хімію. Еколоґічна ситуація жахлива. Якщо в Києві ще переймаються проблемою забруднення оточуючого середовища маршрутними таксі, то у нас – ні. Ми й до сьогодні мовчки п’ємо хлорку, яка в усьому світі вважається отрутою. Я передбачаю, що наші діти нам це пригадають. Мабуть, їм доведеться створити щось абсолютно нове, щоб не бути схожими на нас.

Н.Ш. Або ми розвалимо все те, що ще не розвалили до нас, або розпочнемо щось будувати нове. Це, напевно і є, на мою думку, постфутуризм. Перед нами зараз стоїть саме такий вибір.
Кор. А ви відчуваєте в собі сили змінити своє життя?
О.Л.Спочатку був у нас цар, потім Ленін, зараз людям намагаються „підсунути” Бога. Адже людям просто необхідно у щось вірити. На державному рівні, яка у нас ідея? В ім’я чого ми маємо жити, творити? Ми прожили в так званій незалежній державі вже 12 років! А де вона наша національна ідея?
Н.Ш. Якими словами розпочинається наш національний гімн? „Ще не вмерла Україна...” Ні, щоб слався і живи Україно! Ми не радіємо тому, що живемо, ми радіємо тому, що ми ще не вмерли. Тобто на підсвідомому рівні вже закладається фаталізм.
О.Л. Як колись сказав Леонід Кравчук: „Маємо, що маємо”, нині Л.Д. Кучма дав назву книзі: „Україна не Росія”. Чому б не „Україна не Європа”?
Кор. Але у той самий час у світі існує багато прикладів успішних держав.
О.Л.Ми виховані в системі, коли нас залякували вчителі. Метою літератури у радянські часи було формувати свідомість. Наше покоління повинне для своїх дітей віднайти цінності: в ім’я чого вони мають жити і у що вірити?
Н.Ш. Я думаю, що наші молоді митці вже просто стомлені і роздратовані цим світом. Їм обіцяли все на світі, і нічого не дали. Пробитися і заявити про себе дуже важко, підтримки немає практично ніякої. Відтак вся їх творчість є самозахистом і самозакоханістю. Я вірю, що це з часом переросте у щось дуже велике і гарне. Якби у них не було цієї великої сили опору, то вони б вже давно просто опустили руки. Пам’ятаєте: „...Світ чорно-білий розмалюють диваки”?
Кор. Ви спілкуєтесь виключно українською мовою. Отже, вам напевно близка національна ідея і ви поповнюєте своєю творчістю саме українську літературу?
О.Л. Це „свідомий епатаж”. Весь Житомир спілкується переважно російською мовою. „Свідомий епетаж” (одна з рис постфутуризму) – це коли я не тільки пишу українською, але й без виключень спілкуюсь нею, підбираючи й технічні терміни, що, доречі, не наважується робити добра більшість людей на Житомирщині. Щодо патріотизму в «Неабищо», то ми пошановуємо повстанські пісні, „хіт-парад” у „Неабищо”: „Лента за лентою...”. Ми не заперечуємо своє минуле, ми його любимо.
Кор. Тоді чому ваша збірка „Неабищо the best” надрукована не кирилицею, а латиницею?
О.Л. Це спроба подивитися на нашу мову через іншу абетку. Це цікаво. Подивитися свіжими очима. Старше покоління вже звикло до стандартів і штампів, а ми ще шукаємо нових форм. Я розумію, що ми самі з часом перетворимося на штампи.
Н.Ш. Наймолодшим представником нашого клубу є моя донька Санечка Васьковська. Я хочу запропонувати вашій увазі її вірш.

Як тільки березень постукає в вікно
Із стріхи капає – то плаче так зима
В природі зміни як монтаж в кіно,
А режисер – весела молода весна.

Вже скоро з вирію актори прилетять,
Талановиті безкорисні співаки,
Їм декорації вже приготує сад,
Щоб пораділи ластівки й шпаки.

Я хочу зняти фільм про цю весну,
Про зелень лісу і пташині крила
І кожну квіточку до себе пригорну,
Щоб подивившись, усі люди пораділи.

О.Л. Найкращий зразок постфутуризму – білий аркуш. Це не голі слова. Перебираєш безліч варіантів того як можна було б написати – і врешті-решт залишаєш білий аркуш. Але поезія відбулася на рівні моїх переживань! Я усе те відчув і не дозволив голим словам вилитися на аркуш. Справжня поезія – це білий аркуш.
Кілька слів про альманах „Перевесло”. У нас на Житомирщині виходить журнал „Косень”, який об’єднує членів Національної спілки письменників не тільки Житомирщини, але й усієї України. Літератуно-мистецький альманах Житомирщини „Зустріч”, ініційований обласною орґанізацією Спілки творчої молоді України „Liga ArtiS”, об’єднує молодих людей, які тільки формуються як творчі особистості. Альманах „Перевесло” став єдиним виданням, яке об’єднало літературу Житомирщини як молодшого, так і старшого покоління, які не змогли ще себе реалізувати так, як це зробили члени Спілки письменників України або Асоціації письменників України. Багато поетів старшого віку пропонувалися свого часу до Спілки письменників, але їх тоді не підтримали, а зараз, зважаючи на вік, нікуди вже не візьмуть. Книжка зібрала нереалізованих особистостей. Вона видана „за спасибі”, або як то кажуть, зроблена на громадських засадах. Набір, верску, упорядкування робив Олег Левченко. Загалом вийшло 15 дискеток, запакованих в rar’і, бо я не міг інакше записати альманах зі свого комп’ютера і занести у видавництво „Полісся”, де вийшов його наклад у 300 примірників. Отже, за браком часу та технічних можливостей, у книзі присутні помилки, які не вдалося вчасно виявити. Але явище залишається явищем – альманах, ініційований клубом „Перевесло” об’єднує 70 авторів з усієї Житомирщини на таке, ще не спромоглося, ані „Неабищо”, ані клуб „Людмила”, ані об’єднання „Провінція” („Роза Ієрихона”), ані обласне об’єднання ім.Бориса Тена.
Бути?.. Будьмо!

Олексій Опанасюк: „ Духовність нашого народу набагато сильніша і надійніша, ніж сучасна ситуація у державі”.

Опанасюк Олексій Євменович - голова Житомирського обласного відділення Національної спілки письменників України.

Кор. Олексію Євменовичу, як ви оцінює сучасний стан української літератури. Які творчі процеси відбуваються на Житомирщини?
О.О.Дуже важкий час зараз у нашій державі, але я не належу до тих людей, які звикли стогнати та бідкатися.Дуже б хотілося, тим не менш, щоб змінювалося все на краще. Водночас хотілося б сказати, що література, мистецтво, сама духовність нашого народу набагато сильніша і надійніша, ніж сучасна ситуація у державі. І це є запорукою нашого майбутнього.
Щодо літератури, то ми є європейською державою, нас ніколи з цієї літератури не відраховували: чи це була проза Панаса Мирного, чи Марка Вовчка, яка видавалася в Європі на 140 мовах. Наша нинішня українська література продовжує зберігати якісний європейський рівень. Тим не менш, література як і 10-15 років тому залишається шухлядною. Тоді краще не можна було видати, бо була цензура, а зараз тому, що немає коштів.Зараз в основному поширюється література для чтиву у електричках, трамваях. А література справжньої художньої вартості – це завжди велика робота. Зокрема останні твори Павла Загребельного є підтвердженням моїх слів. На жаль, таких авторів одиниці. Візьмемо прозу Анатолія Дімарова, прозу нашого земляка В”ячеслава Медведя, лауреата Шевченківської премії минулого року. Проза нашого земляка , нині покійного, Юрка Гудзя. Але тиражі цих книг невеликі: щонайбільше 5 тисяч. А хіба цієї кількості достатньо для 48 мільйонів українців. Читач не має української книги. Це наша біда. Ситуацію, яка склалася у нашому книговидавництві, можна без перебільшення назвати попелищем.Все зруйновано бездарністю нашого керівництва, яке не змогло вирішити податкових питань. Росія 10 років не вводила цих податків – і там зараз книговидавництво посідає 3-є місце за прибутковістю. Колись Спілка письменників трималася на цьому.
У нас на Житомирщині відсутнє меценатство. Хіба що, хтось дасть якусь пожертву. Меценат – це той, хто дбає про культуру постійно, а не час від часу. Він шукає талановитих авторів. Ми маємо багато талановитих молодих авторів, але вони ходять і побираються як старці. Скільки ми вже листів написали у різні інстанції, до наших депутатів. Звичайно, це добре коли депутат листоношам подарує по велосипедові, а от до літератури їм байдуже.Бояться вони цієї літератури, чи що? Але ж, пригадаймо, ми завжди шанували книгу! Ми виросли на книжках. Але книга не несе відповідаль- ності за моральний стан суспільства. Вона повинна мати мистецьку вартість, яка б підштовхувала людину до роздумів, пошуків.. Сімейне, виховне, військове і таке інше стоїть вже на другому плані. Мистецтво має багато спектрів. Є поезія, яку потрібно виголошувати з трибуни, а іншу потрібно читати тихо. І така поезія має більшу силу. Коли ти голосно кричиш, то тебе чують, а коли говориш тихо – то тебе слухають.
Мені приємно, що творчі люди гуртуються, тримаються разом. У нас дуже гарне видавництво і студія „Древлянка”, „Просвіт” у Малині, „Жива вода” у Брусилові.У Новограді- Волинському – „Лесин край”, у Бердичеві – „Бердич” У Житомирі близько півтора десятки літературно-мистецьких студій.
Молодь зараз дуже добре сприймає нову поезію. Молодіжне літературне об”єднання „Неабищо” саме готує свої книжки, редагує їх. Вони незалежні. Їм можуть дорікати старші поети за те, що вони не притримуються традиційних форм, але все нове – це добре забуте старе. Отакий творчий колооберт. Молодь треба сприймати такою, якою вона є і шанувати їхні пошуки, їх становлення. Мені подобаються ці творчі віяння у нашій літературі. Представлено у альманасі „Перевесло”, який вийшов нещодавно, 65 авторів із Житомирської області.
Кор.Як ви оцінюєте таку незалежність та самостійність молодих авторів?
Я вважаю, що це дуже потрібне явище і воно породжене нашою ситуацією. Молоді, початкуючі автори не можуть зараз видатися. Видаються ті, які мають доброго штовхача. Те, що зараз видається, як правило, низької якості. Ми, звичайно, за цим процесом слідкуємо і всі ці книги обліковуємо. Але якщо на рік виходить по нашій області біля 300 видань, і серед кожної сотні є 2-3 путні книжки, то і заради цього варто працювати.
Кор. В кожному явищі є як свої позитивні моменти, так і недоліки
Які недоліки? Звичайно, можна було б ще чистити і скорочувати, але у нас була одна мета – зібрати наших творчих людей у одному альманасі.
Кор. Олексію Євменовичу, якою ви бачите нашу молодь, яку частку серед неї складають творчі люди, які чогось прагнуть?
Я оптиміст, може навіть і безнадійний. Творчо зростає незначний процент, та й не треба вимагати, щоб їх було багато. Але я бачу, що у нас йде у літературу молодь, яка має технічний фах: інженери, бізнесмени. Люди точного мислення. Вони виділяються. У гуманітарної молоді багато зайвого, багато патетики, а ці як припасують слово! Молодь йде зараз дуже правильно – туди, де можна заробити. Я вважаю, що держава повинна дати роботу і зарплату працездатним і більше нікуди не повинна втручатися: ні що колгоспникові сіяти, ні що письменникові писати. Держава має дбати лише про найменших і найстарших. Я поважаю людей, які пішли у торгівлю, формуючи середній клас нашого суспільства.Мене дуже радує, що ця молодь грамотна. Біда держави, в якій я ріс те, що як правило, у керівництво йшли неграмотні люди. Вони мали по 30-40 радників, але, все одно, залишалися бездарними. Наша молодь знає вже по кілька мов, і доповідей за неї хтось інший писати не буде.
Я радий, що книги видаються не лише в Москві та Києві, а й у Житомирі і області. Ми самі повинні зробити так, щоб друкувались цікаві та талановиті автори.
Кор. Щодо мистецьких смаків наших читачів, то чи повинні літератори їх формувати? Має бути цензура на насилля і жахи?
Я вважаю, що цензури не повинно бути, можна лише ставити діагноз. Але навіть незалежно від стану психічного здоров”я, людина може творити.У нас дається Огієнківська премія і ми єдині на Україні зазначили, що вона призначається незалежно від стану психічного здоров”я. На зламі людина може написати щось геніальне.
Щодо ідеалів, то немає таких, який би був чужий, не пов”язаний з землею, де народився, з батьками, історією. Я не хотів би, щоб на українців казали, що вони зрадники, ледарі, що довго були під чиєюсь п”ятою. Майже всі народи через щось подібне пройшли. Потрібно позбуватися цього негативу. Скільки у нас гарних людей! Гарні наші пісні, наше мистецтво, наша література, наше хліборобство. Колись вся Росія знала, яких хоробрих козаків ми мали. Все це треба шанувати. Хто б до нас не прийшов, чи ми б куди не пішли, повинні ми своїм народом гордитися.
Я виступав з промовою на різдвяних концертах Житомирської хорової капели „Орея”. Я дуже шаную цей колектив, який народився з нашою незалежністю. Нещодавно повернувся до колективу його засновник Олександр Вацек – безумовно дуже талановитий. Він лауреат премію ім. Огієнка. Коли він поїхав до Чехії, багато хто вважав його зрадником. А я радів, що наші митці там потрібні.Нам у Європу, відрегульовану соціально та економічно, практично потрапити неможливо. Всі місця вже давно зайняті. Але він і там здобув визнання. І саме за допомогою талановитих наших земляків Україна може протоптати собі стежку у Європу. Але цей колектив не має жодного артиста із званням заслуженого . Цей колектив вже творить 14 років і прославляє нашу Україну, а виходить так, що ніби їх і немає у нашій державі. Хорова капела „Орея” – це подія у нашій державі!
Кор. Олексію Євменовичу, як ви гадаєте, коли наша гарна література не лежатиме по шухлядах, а Вацек отримає звання народного артиста України.
Я вважаю, те, що Вацек не має звання народного артиста – це штучно створена ситуація. Майбутнє України я бачу кращим , ніж нашої сестри Росії.Росія не позбулася своїх імперських хвороб:керувати, спрямовувати, дружити під бомбами. Народ не може так жити, щось не так з тим народом. Щодня 70-80 молодих людей там зникає і це вважається нормальним. Дуже шкода, що у Росії немає зараз таких людей як Герцен, як Сахаров і дуже радий, що у нас таких людей багато. Ми дуже витривалі, адже так як обдирали Україну за радянських часів, не обдирали більше нікого. Але ми зберегли доброту і людяність. Між собою не гриземося. Якщо ми це зберегли, то ми – народ майбутнього. Доки не будемо самі господарбвати у своїй державі, не припинимо сподіватися на допомогу будь-кого: чи то Польщі, ми то Росії, чи то Америки, нічого не буде. Для нас може слугувати за приклад Грузія. Вона має молодого лідера, який відчуває біль свого народу, знає його потреби. Ми також повинні знати біль свого народу і сподіватися тільки на себе, щоб усім нам жилося краще.Ми повинні мати добрі стосунки з усіма країнами, але у своїй державі господарювати самі . Я люблю свій народ, вірю в нього.

Записав Ігор Гук