Богдан Коханевич - біографія

Богдан Коханевич
Народився 14 січня 1986 р. Родом з Новоград-Волинського р-ну Житомирської обл. Закінчив Житомирський державний педаґоґічний університет ім. Івана Франка. Призер ІІІ етапу Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика. Переможець ІІ туру Всеукраїнського конкурсу на кращий літературний твір “Вірю в майбутнє твоє, Україно” (2003 р.). Автор поетичних збірок “Земле древлянська моя...” та “Ми просто друзі” тощо. Нині працює на журналістській ниві. Мешкає в Житомирі.

Стара шабля

...Скрегіт, тупіт. Брязкіт сталі.
Я в сідлі. В руці – клинок.
А назустріч мчать гусари,
Мнуть копитами пісок.

Літнє сонце ріже очі.
Ззаду – берег піщаний.
На воді – вінки дівочі.
Поруч – жменька козаків.

Де я? Що зі мною сталось?
Марю? Сплю? Дивлюся фільм?
А гусарські коні чвалом
Мчать в атаці лобовій.

Мимоволі на стременах
Піднімаюсь: “Козаки!
За Вкраїну! Не здригнемось!
Вмремо – слава на віки!”

І замаяла корогва,
Коней вдарили.Вперед!
Шаблі з піхов. “Вже недовго.
Жде вас, подруги, бенкет!”

І зійшлись на лаву лава,
І стенулися шаблі.
“Віват круль!”, “Вкраїні слава!”
Січа. Мабуть, це вві сні.

Щось ударило у руку.
Сонце. Вітер. Шабля. Стій!
Я поранений. Наука!
Це не марення, це – бій.

Скреготнула сталь об панцир.
Раз! Розрубую шолом.
Геть заброди! Я повстанець!
Йду крізь воду і вогонь!..

...Раптом все скінчилось. Сяє
буйне сонце угорі.
Хто живий – ті повтікали.
Решта – трупи на траві.

Тихо. Курява помалу
Осідає на лице.
Ліву руку розрубали,
Кров по рукаві тече.

Треба змити. Чорт, пече як!
Я спускаюсь до води.
Ні! Десь бачив вже цей берег
1 знайомі ці горби.

Почекай... Аякже! Звісно!
Як тут не впізнать було!
Я ж родився тут і виріс!
Це ж моє... А де ж село?!

Де хати?.. Широку річку
Обступили ясени.
Заблудився я в століттях,
Переплутав всі часи.

Я в музеї. Шабля висить
Вся іржава на стіні.
Взяв у руку. Подивився.
Розмахнувся... полетів...

Скрегіт, тупіт. Брязкіт сталі.
Я в сідлі. В руці – клинок.
А назустріч мчать гусари,
Б’ють копитами пісок.