Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи / Упорядкував Олег Левченко. – Житомир: Міжнародне поетичне братство Юрка Ґудзя, 2012. – 208 с.
На обкладинці – художня робота
Володимира Череміна «Пам’яті поета»
Більшість статей цієї книги, написані пам’ятним пером журналістів та українського письменства, справляють одне спільне враження, яке надає можливість читачеві, мало знайомому з життям Юрка Ґудзя, більш широко осягнути творчі та взаємолюдські стосунки-обрії автора зі світом тих речей, у яких він перебував.
Працюючи над цією книгою, упорядник не пропускав і клаптика інформації, яку не легко було віднайти в бібліотечних фондах, особливо на сторінках газет і часописів початку та середини 90-х років.
Історична складова в цьому виданні, яка відображає не лише життєвий і творчий шлях автора, але й крізь призму долі однієї творчої людини – роки початку та становлення незалежності нашої держави – може стати певною мірою життєвим підручником для кожної творчої, національно свідомої особистості.
Творчість і життя Юрка Ґудзя можуть зацікавити не лише літературознавців, але й філософів, мистецтвознавців, істориків. Віриться, що з виходом цієї книжки в світ, писати й говорити про письменника буде легше та простіше.
ВІД УПОРЯДНИКА
Постать Юрка Ґудзя приваблює небуденним філософським осягненням життя, чистотою й відкритістю в дружніх стосунках із людьми, які оточували його в повсякденні, послідовним дистанціюванням від буденщини та освоєнням «своїх», наче надчасових вимірів людського буття. На сторінках цієї книги зібрані спогади тих, хто знав Юрка за життя, для кого ця людина стала духовним взірцем, або тих, чиї шляхи волею долі перетнулися зі шляхами цього самобутнього автора.
Все почалось із того, що 21 лютого 2003 року в Житомирському ІАТР-центрі під час інтернет-чату, приуроченого вшануванню пам’яті Юрка Ґудзя з нагоди річниці його смерті, після широкого ознайомлення з першою версією сайту про автора goodz.iatp.org.ua його друзі й шанувальники творчості з Києва, Запоріжжя, Полтави зрозуміли необхідність спільними силами зібрати й упорядкувати творчу спадщину митця та спогади про нього. Йшли роки, писалися статті, відзначалися річниці народження та пам’яті, накопичувалися спогади – і так з’явилась дійсна потреба зібрати всі ці матеріали в одну книгу, щоб не фразами та уривками скласти портрет Юрка Ґудзя, а цілісним упорядкованим виданням.
Другою важливою необхідністю підготувати таке видання стала поява неправдивої та викривленої інформації про життя письменника, пустих, недоречних розмов, припущень, невідь-звідки узятих домислів і здогадок. Працюючи над цією книгою, хотілося не упустити й клаптика інформації, яку вже тепер нелегко віднайти в бібліотечних фондах, а особливо на сторінках газет і часописів початку та середини 90-х років (у ті скрутні часи не всі літературно-художні видання передплачувались бібліотеками, а якщо й передплачувались, то не на цілий рік). Зрозуміло, що не всі статті знайдені, а спогади написані. Проте віриться, що з появою цієї книги заповняться хоч деякі білі плями у висвітленні біографії та художньої спадщини митця.
Варто наголосити на щільному переплетенні літературного – «творчість як життя» та біографічного – «життя як творчість» в особистості Юрка Ґудзя. У його творах живуть багатьма сучасниками впізнавані люди. Події історичного значення описані на рівні життя маленького села, однієї родини, однієї людини, змальовані власні переживання та навіть яскраво-реалістичні сни з особисто пережитого автором. Унаслідок цього, історична складова книги відображає не лише життєвий та творчий шлях письменника, але й крізь призму долі однієї творчої людини – роки початку та становлення незалежності нашої держави.
Матеріали в книзі розташовані згідно хронологічного принципу – в міру їх написання та появи друком. За змістовим наповненням їх можна згрупувати у два блоки: літературно-критичний – який склали рецензії, перші літературознавчі статті та відгуки про художню творчість митця; і мемуарно-біографічний – який формують спогади про митця, листи й своєрідний «літопис подій», що відчитується в газетних і журнальних публікаціях про проведення різних мистецьких заходів і громадських акцій, присвячених пам’яті Юрка.
Ця книга являє незакінчений проект із недописаних і ненаписаних осягнень творчої постаті Юрка Ґудзя, та все ж, хочеться запропонувати її читачам як явище не до кінця висловлене, недостатньо вербалізоване, а то й «Невимовне»...
Оскільки літературні твори пишуться насамперед задля діалогу з читачем, то розпочну огляд матеріалів із літературно-критичних публікацій, у яких осмислюються естетичні особливості мовостилю та ідейно-смислове значення творів письменника. Першим літературно-критичним поглядом на Юрка Ґудзя є іронічний репортаж Володимира Даниленка «Янгол блакитного блюзу» (1990). Автор статті, перебуваючи в дружніх стосунках із митцем, вирішив описати побут, життя, аванґардові картини з інтер’єру поета й художника, наслідуючи у своєму репортажі стиль його письма. Ця стаття дозволяє скласти перше уявлення про автора та про тематику віршів, опублікованих у збірках «Маленький концерт для самотнього хронопа» (1991) і «Боротьба з хворим янголом» (1997). Прикметно, що описана В. Даниленком кімната знаходиться в гуртожитку Житомирського автодорожнього коледжу, на стіні якого в березні 2009 року було урочисто встановлено меморіальний знак про тимчасове мешкання в ньому Юрка Ґудзя.
Рецензії Василя Врублевського та Валентина Грабовського – єдині, що презентують першу книгу автора «Маленький концерт для самотнього хронопа». У цих працях критичний погляд на художній рівень опублікованих у збірці віршів різниться, але водночас літератори відзначають цінні зерна художнього таланту автора.
Перерва між першою збіркою «Маленький концерт для самотнього хронопа» та другою – «Боротьба з хворим янголом» – складає 6 років. Василь Врублевський під псевдонімом критика – Василь Галинич, подає рецензію на другу книгу Юрка Ґудзя в дещо повчальному тоні: «авторові належить слухати та розуміти потреби читача, а не доводити свою талановитість «у мало кому зрозумілій грі». Рецензент проте завбачливо наголошує, що «жодних сумнівів щодо непересічності й талановитості Ґудзя» в нього немає і не було ніколи – «від найпершого знайомства із його творами».
В архіві Юрка Ґудзя, який передав мені житомирський народний лікар та поет Володимир Лясковський, виявилася стаття Неллі Небоги «Сіленціографія – тиха поезія Юрка Ґудзя», де лаконічно викладено суть філософської естетики поетичної збірки «Боротьба з хворим янголом» та описана її презентація, організвана самим автором. Твори з цієї збірки були подані під час презентації в театралізації одного актора. Мистецтвознавець Дмитро Горбачов відніс творчість автора до футуризму, давши своє визначення – «ваваїзм» (дитяча назва поранення), а Олег Лишега наполіг, що «витоки поезії Юрка Ґудзя з джерел славнозвісної Лаврської школи». Згодом цю статтю Неллі Небоги я виявив опублікованою в російському варіанті всеукраїнської газети «Дзеркало тижня».
Олена Логвиненко пропонує переживати твори збірки «Боротьба з хворим янголом» як навмисно змодельовану автором візуальну гру: «Віршовані тексти поета, подані в різноманітній варіативності графічного зображення, слід, очевидно, читати перед уявним дзеркалом, де відбиваються їхні лексичні блискітки у вигляді багатозначних крапок, пробілів між словами та рядками, шрифтових «оранжувань» тощо». Критик слушно зауважує, що «автора цікавить передусім «діалог» душі й тіла в одній особистості, що передбачає гармонію, а також «полілог» між двома душами й тілами, які зливаються в одне ціле».
Мені видалося необхідним подати в цій книзі окремі моменти авторської творчої саморефлексії, погляд Юрка Ґудзя на себе збоку, як це зроблено наприкінці поетичної збірки «Боротьба з хворим янголом» під псевдонімом Хома Брус. Цей текст з умовною назвою «Логомахія» досить виразно розкриває внутрішній світ і мистецький світогляд автора, підказуючи шляхи дослідникам до адекватної інтерпретації та розуміння правил запропонованої автором мистецької гри.
Із критичними зауваженнями про книгу Юрка Ґудзя «Боротьба з хворим янголом» написаний лист-відповідь «не критика й не поета» Євгена Концевича до Ярослава Гончара – з «певним нахилом у бік старечого бурчання». Прозаїк оцінює Юрка Ґудзя як митця «зі своєю авангардовою сучасною зброєю, чи точніше б – зі своїм новітнім поетичним інструментарієм і технологією «приручення слів невимовного» та подолання впертої віддаленості мови чи найменшого семіотичного знака й прагненням вирватися у високий вокаліз…», із добродушним визнанням, що «поетична стихія Юрка – то якась рокована часом закодованість між «вже» і «ще», пливти між магічним «лівим» і «правим», між берегами, саме на півдорозі між ними. Непідвладним і скореним чорною темрявою і ріжучим блиском, глухим шелестом і вибухом, невловимим дотиком і нестерпним болем, невимовним і чітко визначеним».
Із достатньо розлогим науковим оглядом до збірки «Боротьба з хворим янголом» підійшла Ольга Різниченко. Перша надана цій збірці оцінка полягає у «сповідальності», що «пов’язана з есхатологічним ученням про спокуту». Авторка статті зазначає, що «в межах християнської матриці ліричний герой збірки проходить стражденний шлях переборення в собі «хворого янгола» й звільнення таким чином Слова з пут вимовлености». О. Різниченко підкреслює: «Архетипічність, ейдетизм, яких сягає поетична образність Ю. Ґудзя, споріднена з безпосереднім автобіографізмом, часовою та просторовою конкретикою: принагідними датами, назвами міст, вулиць, іменами. Його поетика ніяк не могла вписатися в літературну традицію ігрового, карнавального слова, так само, як і в систему засадничо барокову чи манеристичну. Тексти зумовлені скорше позазоровими вартостями, ніж прагненням репродукувати якусь незвичну форму». Цікаво розгортає дослідниця тему кохання: «Без коханої його здатність прориву втрачає сенс». Вміння подати автором текст О. Різниченко розглядає як «біном оплодотвореної повноти буття і процес його творення. Жіноче начало – слухання, чоловіче – промовляння». Ці висновки співзвучні з деякими аспектами статті Ніли Зборовської «Юрко Ґудзь (Психометафізичний портрет)» (2009).
У статті Леся Герасимчука «Симфора для Христофора» (1996) уперше з’являються фахові вказівки на художні впливи, які прочитуються в творчості поета: летризм «не французького й не барочного походження», польська сецесія, «постіндустріальні обриси» й визнання того, що «витоки його образної системи віднайти складно». Примітним постає означення художнього стилю автора як «одного з найпомітніших репрезентаторів київського аванґарду», що не лише свідчить про активне життя в літературно-мистецькому середовищі столиці, а й про інтелектуалізм його текстів. Автор статті зауважує, що «Юрко Ґудзь належить до найбільш освічених наших аванґардистів – або трансаванґардистів, як він воліє себе називати».
Перший прозовий дебют Юрка Ґудзя відбувся на сторінках журналу «Дніпро». У передмові до цього дебюту подано кілька штрихів до першої поетичної книжки письменника та представленої у журналі прози, у якій, за словами автора статті, «виразно з самого початку вияскравилась лінія реалістична, строга, достовірна». До публікації додається стисла біографія автора. Місцем народження зазначено село Миколаївку, що на Житомирщині, і це достовірно, з огляду на юридичну правильність, хоча сам Ю. Ґудзь завжди називав рідним селом – Немильню.
Цікавий перший і єдиний, написаний за життя Ю. Ґудзя, відгук на появу книги оповідань та новел «Замовляння невидимих крил» О. Сидора-Гібелинди: «Хоча в останній збірці новел та оповідань і присутні фрагменти, властиві його попередньому творчому періоду, проте домінуючими тут є інші образно-сенсові лейтмотиви». Автор статті акцентує на «новому контексті», де «образ (г)ієрогліфа поєднується з ситуаціями відмови, мертвотної застиглості чи, навпаки, сумнівної плинності...».
Привертає увагу наукова праця Прокопів Ю.В., що вийшла окремим виданням «Сучасна українська проза крізь призму християнської традиції (на матеріалі творів Степана Процюка, Юрка Ґудзя й Миколи Закусила)». Праця складається з трьох частин, кожна з яких окремо розглядає творчість авторів, але в переважній більшості – в контексті творів Степана Процюка. До прози Юрка Ґудзя Прокопів Ю.В. ставиться досить уважно, акцентуючи на тому, що християнськість автора не відповідає ортодоксальній формі: «На відміну від С. Процюка, у Ю. Ґудзя не завжди витримано християнськість релігійних порухів, вони деколи наближаються до язичництва, а то й до східних релігій з їх ідеєю реінкарнації», а щодо філософії людинолюбства зауважує: «Як і Христос, Юрко Ґудзь утверджує самоцінність кожної особистості. Він впевнений, що навіть позірно найменший заслуговує на увагу, турботу й любов. Застерігає, щоб ми своєю байдужістю не дозволили загинути нашому ближньому, щоб не забули, що для Бога кожен є найдорожчим. Подібно до Процюка, Ґудзь розмірковує про самотність, байдужість, нелюбов і так само вважає, що від них може загинути світ». Досліджуючи творчість Ю. Ґудзя виключно з погляду християнства, Прокопів Ю.В. не надає ширшого тлумачення тексту, певна категоричність спрямовує читача до звуженого уявлення про творчість автора. З іншого боку – така праця є одним із перших ґрунтовних досліджень прози митця.
У статті Ніли Зборовської про сучасну авангардову прозу «Заради короткої миті свободи слова» знаходимо аналітичну оцінку «Колискової для самогубців» разом зі згадкою улюбленого псевдоніма Юрка Ґудзя – Ю. Тетянич. У цій статті виявився перший інтерес літературознавиці до неординарної творчої постаті Юрка Ґудзя. У передмові «Юрко Ґудзь (психометафізичний портрет)» до книги «Барикади на Хресті» дослідниця й послідовна сповідниця поетової ідеї «Української Реконкісти» уважно розмірковує над головними ідеями життя та творчості, духовного підґрунтя автора: «Щоби залишити в слові свої родові імена, пам’ять про сільську аристократично-демократичну культуру, Ю. Ґудзь пригадує традиції свого села – ці таємні сільські закони життя, в яких відображалося ритуально-обрядове чуття його природних циклів. Опора на своїх предків, їх жива присутність, езотеричне спілкування з ними – все це робить звичайне людське життя поетичним, одухотвореним». Глибинне відчуття ідеї «Української реконкісти» надихнуло Н. Зборовську до написання однойменного антироману як органічного продовження розвитку нашої української культури. Щодо поезії Н. Зборовська на одному з днів пам’яті висловила важливу тезу: «Я вважаю, що для поезії він зробив дуже великий внесок, ввівши значущість мовчання. Тобто він показав, що поезія починається з мовчання, самозаглиблення, з глибини, з фігури мовчання. Він метафору мовчання ввів у поезію, і тому ця поезія, перш ніж говорити, вона – мовчить».
Досить розлого та в деяких аспектах «провокаційно» була написана стаття Володимира Даниленка «Останній мандрівний дяк української літератури», вперше опублікована в журналі «Кур’єр Кривбасу» в 2005 р. Після виходу цієї статті в авторській книжці «Лісоруб у пустелі» рикошетом прозвучала стаття-відповідь Ніли Зборовської «Неадекватне прочитання [Про фальсифікацію образу Юрка Ґудзя в книжці Володимира Даниленка «Лісоруб у пустелі»]». Цією статтею Н. Зборовська нищить міф про ловеласа, який «завдяки несвідомому розумінню» творить і приписує В. Даниленко Юркові Ґудзю, називаючи такий психоаналітичний підхід до творчості та постаті митця «дилетантським». Якщо відкинути «глузливий тон» В. Даниленка про інтимне життя Ґудзя, стаття цінна описаними подробицями соціально-побутових обставин, в яких перебував митець, хоча варто визнати, що намагання інтерпретатора пояснити вчинки прятеля й колеги по перу виявились неглибокими, і на те є свої підстави. Проаналізувати світогляд, філософію життя Юрка Ґудзя є копіткою темою для дослідників його творчості, й відповіді на питання, що виникають, не лежатимуть на поверхні його творчості та біографії. Це визнає й автор статті, прохоплюючись: «Через багато років з його (Ю. Ґудзя – прим. упоряд.) недомовок і натяків вдалося уявити [...]». Право В. Даниленка «уявляти», яким «домовленим» було життя Юрка, так і залишиться його правом. Внутрішній світ митця ніколи не впишеться у спроби чужих слів роз’яснити, що коїлося в його душі, як і в душі будь-якої неординарної особистості.
Мистецтвознавча стаття Ганни Івченко «Пророчий пензель митця» дає першу коротку характеристику пензля Юрка Ґудзя, озвучуючи ініціативу організувати виставку його художніх робіт. Донині, через розпорошеність картин автора виставка ще не відбулася. Спробою ґрунтовніше дослідити життя та малярську творчість митця є стаття Ольги Карагедової «Штрихи до художньої біографії Юрія Ґудзя». Ця праця узагальнює відомі факти та спогади, які дослідниці доводилось записувати особисто, і, незважаючи на деякі фактологічні помилки, цінність цієї статті на той час була незаперечною. Фактологічні помилки торкались деяких художніх робіт, написаних у співавторстві Володимира Череміна, як художника, та Юрка Ґудзя, як поета і натхненника, який і підписав ці роботи. Фактично, записані рукою Юрка Ґудзя на звороті картин поезії спровокували дослідницю приписати цим роботам його авторство. Неточність цієї статті була виявлена сестрою письменника Раїсою, котра мешкає в Канаді, у листі до Анатолія М. Шевчука «Дев’ятий вал рожевого й оранжевого». Про це співавторство можна довідатися також із листів Володимира Череміна, опублікованих у цій книзі.
Щодо вартісних наукових досліджень, які не ввійшли до книги, то пригадуються деякі роботи, які готувалися на Малу академію наук. Їх написання було сподвижене вчителями гімназій Баранівки – Валентиною Чайкою та Озерного – Оленою Силко, і достойно виконане їхніми вихованцями. Це роботи Хохлюк Ірини «Духовний орієнтир поезії Юрка Ґудзя (за збіркою «Postscriptum до мовчання»)», м. Баранівка, 2004 р.; Марчук Тетяни «Магія слова в поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа», м. Баранівка, 2005 р. і «На крилах ангела (Дослідження збірки Юрка Ґудзя «Замовляння невидимих крил»)», м. Баранівка, 2006 р.; Сасовської Вікторії «Феномен мовчання крізь призму ісихазму в поетичній творчості Юрка Ґудзя», смт. Озерне, 2010, 2012 рр. Навчаючись у Житомирському державному університеті ім. Івана Франка, я здійснив окреме дослідження «Літературний портрет Юрка Ґудзя» на основі всіх зібраних мною матеріалів, яке стало підґрунтям для бакалаврської та магістерської дипломних робіт (2009-2010) і яке сподіваюся видати окремою книгою.
Знайомство багатьох людей різних соціальних та професійних статусів, яким доводилось спілкуватися з Юрком Ґудзем, залишило яскравий слід у їхній пам’яті про митця. Досить важко писати про близьку людину, яка в твоїй пам’яті є і назавжди залишатиметься живою. Такі спогади обтяжують перо окреслити цінним штрихом Юркове «безпритульне життя». Цінним штрихом спогадує Григорій Цимбалюк слова Юрка Ґудзя у філософській медитації «Фатум», де звучать настанови митця, його роздуми про чистоту людської сутності: «Не гордуй. На всі твої удавані успіхи й навіть фальшиві перемоги – Господня воля. Ти тільки інструмент, а то й сліпе знаряддя. Май тиху втіху від правдивого доробку й не розпинайся про значимість власної персони». Завдяки цій невеликій за обсягом статті дізнаємось про філософію життя Юрка Ґудзя. В унісон цій статті звучить діалог Євгена Концевича з письменником у спогаді «Мить останньої зустрічі...». Юрко Ґудзь часто навідувався до садиби відомого прозаїка, і Євген Концевич міг би написати багато цінних спогадів, але такі спогади – з розумінням, що Юрка вже немає серед нас – давалися болісно. Свідченням цього є те, що зібратися з силами написати про митця Євген Концевич зміг лише через п’ять років.
Доволі часто можна було чути, що Юрко для багатьох був, як брат, тому логічно, що через кілька років по смерті митця виникло братство його імені. Ніла Зборовська на своїй інтернет-сторінці виставила спогад «Юрко Ґудзь як істинна українська метафізична харизма», в якому описала суб’єктивні відчуття Юрка як брата, чи духовного побратима, з перших днів їхнього знайомства. У дружньому спілкуванні з Юрком Ґудзем народилася ідея створити «проект нової Епохи в історії української літератури – Епохи Відродження» та «таємної спілки есеїв з кодовим словосполученням – «Українська Реконкіста». Н. Зборовська наголошує на відкритості й природності, які ніс Юрко: «Поезія Юрка спонукала мене до езотеричної практики: зупинки внутрішнього монологу, вслухання у метафізичну Тишу. Він бачив мою палку одержимість і хотів навчити мене філософії мовчання. Він був Другом, який був мені таким необхідним, як саме життя. Адже з ним єдиним я могла бути сама собою. Не маскуватися, не грати, а бути тією, якою я є насправді та якою хотіла би стати».
Зі звітної статті про теоретичну конференцію «Україна чи небуття» та концепція «Нової літератури» та зі спогадів сучасників, які мали причетність до тієї події, довідуємось, що автор брав активну участь у правозахисному громадсько-політичному житті України, ставав у числі однодумців на захист українських письменників, виявляв опозиційність до «мишачої колотнечі з ходячими трупами живцем забронзовілих «клясиків». Однією з тем цієї конференції було обговорення «заходів, спрямованих на захист прав бездомних українських письменників».
Юрко Ґудзь у своїх розмовах зі знайомими не вдавався в біографічні деталі свого життя, лише про окремі події міг розповісти емоційно рідним собі. Ми мало знаємо про його періоди навчання, службу в армії, невиразно проступає середина та кінець дев’яностих років, періоди, коли він нічого не писав, ні з ким не спілкувався – періоди лікування. Тому здогадки-припущення щодо недосліджених фактів його творчої біографії вплинули на деякі подробиці, що подані в статтях по смерті автора. Такі, на перший погляд, «дрібниці» можуть скласти хибне уявлення про письменника, яке хотілося б виправити публікацією різних статей у цій книзі. Приміром, у «Некролозі» мовиться, що Ю. Ґудзь народився в «хліборобській родині», але насправді його батьки належали до так званої «сільської інтелігенції», батько був електриком, мати – вчителем історії. У публікації «Несподівано, раптово, трагічно» сказано, що Юрко Ґудзь «не так давно став іще дивовижно малювати» – насправді ж митець захопився малюванням, працюючи в Кмитівському музеї ще в 1989-1900 рр. У плані-конспекті відкритого уроку «Література рідного краю. Ми довго будем пам’ятати і вам забути не дамо» зауважується, що автор «Був жорстоко вбитий, а рукописи й матеріали до майбутньої книги вкрадені» – насправді ж рукописи не було вкрадено, а було передано в Житомирський обласний літературний музей. Такі неточності та некоректні формулювання трапляються досить часто.
Деякі статті, написані пам’ятним пером журналістів та українського письменства, справляють одне спільне враження, яке надає можливість читачеві, мало знайомому з життям Юрка Ґудзя, більш широко, побачити творчі, взаємолюдські стосунки-обрії автора зі світом тих речей, у яких він перебував. На таких статтях, переважно публіцистичного плану, я не спиняюсь у своїй передмові. Такі статті мають свою історичну цінність, хоча в деякі з них закрадались фактологічні помилки. Як упорядник, я залишив за собою право робити в зносках уточнення.
Залишається нерозкритою загадка смерті Юрка Ґудзя. Процесуально її «закрили». Але для тих, хто спілкувався з лікарями під час його перебування в реанімації та коли тіло забирали з моргу, – ця справа однозначно є кримінальною. Хоча по ній, згідно відповідних медичних документів, не було виявлено фактів злочину. Стаття Василя Врублевського «Загадка смерті Юрка Ґудзя. Нещасний випадок чи вбивство?» важлива з історичного погляду, як перша, не зашорена суб’єктивними враженнями інформація про останні трагічні дні Юрка Ґудзя. За своєю лаконічністю та простотою, ця стаття стала одним із головних біографічних джерел у написанні та створенні чималої кількості різних публікацій, теле- і радіопередач про митця.
Раптова смерть письменника сколихнула душі близьких і далеких друзів, знайомих, викликавши хвилю переживань та поетичних рядків. Тому я не оминув увагою ряд віршів, написаних у дні шокуючої звістки: відтоді, як знайшли Юрка й до його відходу в світ янголів – це вірші-вболівання за одужання, вірші-очікування доброї звістки від лікарів, вірші-молитви, вірші-вшанування пам’яті. Вірші народжувалися та писалися у хвилини внутрішнього емоційного неспокою. Також подані вірші, написані на сороковий день пам’яті й пізніше. Поети, які хвилююче відгукнулися на раптову втрату: Марія Рудак,Тетяна Пишнюк, Галина Руссу, Іван Редчиць, Валентин Грабовський, Галина Малин, Ольга Карагедова, Михайло Лєцкін, Ігор Ліберда, Вероніка Кавун, Ірена Радзивілл, Любов Годлевська, Володимир Лясковський, Леся Лисенко, Сергій Шип, Валентина Могила та автор цих рядків. Хочеться подякувати усім, хто виплекав (виплакав) зі свого серця спогади, допоміг зібраними у різні часи публікаціями...
Перелік видань, у яких публікувався Ю. Ґудзь, поданий до статті Василя Ґабора «Це проза конструктивна...» (опублікована в журналі «Кур’єр Кривбасу» до оповідання Ю. Ґудзя «Гуміарабік»), певною мірою оптимізував пошук матеріалів і впорядкування цієї книги. За постійну підтримку в збиранні та збереженні публікцій, рецензій, спогадів, що записувались із уст очевидців, відстежувались за періодикою, відшукувалися в архівах – особливо вдячний Марії Рудак, Галині Кавун, Ользі Карагедовій.
В усіх україномовних статтях, згідно прийнятого правопису, я дозволив собі автоматично поміняти першу букву прізвища Юрка на проривний задньоязиковий «Ґ». До цього підійшов із певних міркувань: по-перше, книга подає ім’я автора у рівномірному слововжитку, по-друге, й донині не всі газети та журнали, передрук яких узято до цієї книги, мають необхідний набір шрифтів із вживанням цієї літери. Публіцистичні матеріали залишено переважно в первинному варіанті стилю та правопису.
Максимально повно скласти пазли портрету митця надзвичайно важливо. Тому ті, хто матиме інтерес до публікацій, особисті побажання чи уточнення до тих фактів і публікацій, які не були помічені та пропущені мною, можуть залишити свої спостереження та зауваження на блозі Поетичного братства Юрка Ґудзя ygoodz.blogspot.com.
За той час, як збиралися спогади, багато прекрасних, рідних Братству Юрка Ґудзя людей відійшли у засвіти... Вони могли б нам багато дорозповісти, підказати, порадити. Зі світлою пам’яттю згадуємо Ярослава Гончара, Валентина Грабовського, Євгена Концевича, Олексія Опанасюка, Анатолія М. Шевчука, Нілу Зборовську, Ольгу Карагедову, батька та брата Юрка Ґудзя – Петра й Анатолія.
«Ще не всі слова знайдені…» – написано в короткому вступі до віршів, присвячених Юркові: «На земний жертовник весни покладу своє серце…».
Олег ЛЕВЧЕНКО
