Житомирський обласний елітарний літературний клуб
“Перевесло” імені Олени Теліги
Складень 5
ВероNiка КавуN
-\- Без імені -\-
Житомир
Серпень 2002 року. |
[Обриси]
1. \flame\
Іскри вогнища
деруться ринвами диму
Хтось неуважний збирає нестиглі
суниці зірок
Напівпосмішка місяця
визирає з-під латаття неба
2. /rain/
Два сонця вчепились
кігтями в стелю
обклеєну жовтими газетами неба
А за фіранками хмар
дерев’яна кватирка дощу
тріскає скло
паперових ритмів
Доки хтось
намальований білим на чорному
Відігріє мене біля вогнища
ранку
Дочекатися б
<!?>
У коконі чиєїсь присутності –
Я
Слова деруться по сходам стін
Пробивають стелю мого назовні
Неримоване світло
тече у колір
зашиваючи рубці
несподіванок
шторми
У коконі чиєїсь присутності
незатишні ядра
атомних вимірів
Вірші прошкрябані
зіницям
чується тиша
У коконі чиєїсь присутності
Він
перемальовує фрески свідомості
Мікеланджело
жмені бездомних образів
Відбитки
мозаїки цементу
У коконі чиєїсь присутності
Я
вагітна
чеканням безіменного
Безпритульного
Безголосого
Метелика
сонця
[Близнюки]
Два життя
ув одному тілі
вагітна самою собою
з народження власного
Та час не винний
і цвіль тут ні при чому
тільки мене минулу
намальовану
людськими слідами
на піску
змило хвилями
чогось нецмовірнішого
океану
із мушлями вічності в ньому
І хтось інший
(справжній художник)
намалював мене знову
Хочеш знати Його ім’я?
Б
О
Г
І не варто
для пошуків хмизу
розгойдувати віття минулого –
на ньому тепер
молоде листя
…
[Kопірайт]
/постфутуризм/
Піґулки абортів
(сама собі)
від понівечених віршів
(діаґноз невідомий)
Годуватиму яблуками ненависті
(найгіркіші дозволені)
власну совість
ми із нею
таки знайшли спільну мову
(спілкуємось на мигах)
Скажете, безглуздя?
(риторично? Зайвий
знак запитання?)
А гомерам зрячим
“Одісея”
теж була постфутуризмом…
/Вголос/
… Навчитися б читати
власні думки….
… Підбираючи слова
не подавися кісточками…
… Привласню копірайт
на слово “але”…
… Якщо нам поставлять пам’ятник я сама його витешу із твоєї брехні…
… Спати…
PS Тільки не забудь
котрий із ліхтарів
то вимикач сонця
<!?>
Ґрафіка провулків на тролейбусних вікнах
Місто зморщене оцтом кислотного літа
Бачиш чуєш торкнешся
своїх шести відчуттів
Де пальці свідомости
урбаністично осліпли
в’яне символіка і
трояндове листя
(кому все одно потрібні квіти?)
Дивись
без очей закритих
і в окулярах власного імені
(ким би ти не був)
Що, обпікся
?????????
То у мого
оптимізму
просто
зіпсувався
настрій
<!?>
Хтось позичив моє сьогодні
своєму завтра…
“Почну із постскриптуму!…”
“Теж мені філософія!…”
Знаєте, а після майбутнього
все одно ж прийде минуле
<!?>
Відраховую дні
до Великого Вибуху
у яблуці атома
червиве зерно світу
трамваї розштурхують
в’язкий асфальт міста
Сірий метелик будинку
злиплися крила
пилком повітря
хочеться малювати
але пальці
просочено чорнилом слів
лишають на папері відбитки
незграбних верлібрів
годинник захеканий
наздоганяє час
Прорахувались
не встигли
зійшли не на тій зупинці
не того сьогодні
…Відраховуючи години
до Великого Вибуху
марно шукаю
ув атомі сенсу себе
вигнанку
із нашої схожості
<!?>
Кава гірчить
концентрований зміст
Мною пишеться щось позасенсове
коли все вже давно сказано
залишається…
елеґантно
поставити
крапку
[Абеткотерапія]
Хочеться бути банальною
Аж судомить слова
але ґенетика образів
унеможливлює такі збіги
(АБЕТКОТЕРАПІЯ)
Хочеться бути простою
аж прогнивають
шви рядків
Але я марно чавлю
лимони сенсу
сподіваючись на…
(НЕДОМОВЛЕНІСТЬ)
Хочеться бути…
Дайте ж мені спокій
!!!!!!!!!!
назви епіґрафи невибаґливість
афіші про мою операцію над…
(ЯЦЕСЛОВОЧИПРОСТОЛІТЕРА?)
Я сама собі скальпель
наркоз
та хірурґ
<!?>
Від обезТЕБнення орґанізму
з’являються надто
передбачувані наслідки:
! твій голос
в’ється ліаною
але не душить
лише нагадує про власне існування
! Телефон винувато мовчить
і бурмоче про те,
що ти не зміг подзвонити
! Овердоза кави
підсолоджена твоїм іменем
! Холодна лава
недописаних віршів
(у мені вчора знову
пересох Вельзувій)
?! А все тому що я знаю
тобі зараз так само
<!?>
Відірвані коми власної німоти
складаються у стоси
розлінованих думок
На стелі чужого десь
наприпочатку колись
плющем розчепірює
пальці дощ
моїх голосних
приголосних
лез мовчання
голос попелу
туго квітне твоїм тілом
обростаю лускою
твого запаху
запальничка ночі
промовчить про своє
передостаннє бажання
стати
нами
[НАйТемніший
відТінок білого]
На восьмому поверсі
креслення міста
підглядаю у худу
замкову
шпарину
за власними емоціями
нитками стін скляніє
полотнище
спеки
суглоби
кімнат втомились
прикидатися живими
у
нагромадженні
слів
що тешуть тепло
на
спроби неминучої
стар(л?)ості
Там у коридорах звуків
можна знайти моє
напівп’яне
нарешті
[100oo F]
У концтаборі спеки
загнані
за колючий дріт власної
втоми
їмо із пластикових попільничок
і бездарних порівнянь
заморожені
клоновані
сонця
Дивно, а вже забули
про трикрапкову хворобу
простроченої земної Кулі
ПЕРЕДПЕРШУ ЗИМУ
*****
Відбуваються літературні зустрічі
Житомиського обласного елітарного літературного клубу
“Перевесло” ім. Олени Теліги
кожного останнього четверга місяця о 15.00 в актовій залі
ЖОО РУХ-УНР, вул. Київська, 6.
© 2002-2005 Житомирська обласна молодіжна творча орґанізація Мистецька ґільдія «Неабищо»
Некомерційне використання матерiялiв за умови лінку на http://www.ravlyk.iatp.org.ua
Керiвник проєкту - стронґовський
зроблено студією onimade
Немає коментарів:
Дописати коментар