Житомирська обласна організація
Спілки творчої молоді України
"Liga ArtiS"
Складень 2
Паперові ДЕКОРАЦІЇ
Вероніки Кавун
Вірші думають
що знають все.
МЕДИТАЦІЯ
Осінь шкребеться у моє вікно
рудою голодною кішкою
просить їсти
свистом
вітру зашиває дірки у склі
врятована душа
спить спокійно під пледом молитви
що нарешті впала кометою в руку того
Безмежного
Останнього
Господаря
океану істин
ходити по них просто
як по воді
що перебродила у вино
ніч
день
роз'єднані тріщиною кордону
моїм вікном
світ
не темрява
просто ми осліпли
так і не навчившись
відкривати очі.
ВОГНИЩЕ
1.
Якщо прислухатися
можна почути
Як скрипить земна вісь
Якщо придивитися
можна побачити
Як зорі ковзають по орбіті
Але вогонь
плавить ніч на людські голоси
і жмутки диму
тому я лише простягаю руки
ловлю тепло
незабаром зима.
2.
Ми кидаємо
хмиз з наших днів
у вогнище часу
а взамін
маємо лише гірке тепло
задимлених спогадів.
3.
Я люблю дивитись на вогонь, його ритуальний танок
чи просто істеричний сміх із нас, людей. Я люблю
слухати вогонь, він мудріший за нас і тому мовчить
чи просто намагається докричатись до нас мовою
своєї тиші. Гей, ви, балакучі люди, залиште
мене в спокої і не кажіть більше що я дивна -
я просто занадто люблю відчувати вогонь...
ХОККУ
Я ліплю із дороги паперових журавликів
І саджу їх на гілля вітру
Може, навчать мене літати?..
ГОРИЩЕ
По жилах течуть спогади
часом гіркі
часом солодкі
чи солоні, наче кров.
Мозок звалище
фотокарток імен фраз
липкого павутиння облич
і уламків часу
із чиїмись ініціалами
На підлозі засохла кров
відбитками літер
чи тільки здалося?
На то сліди
під якими й досі скрипить підлога.
Тут можна знайти все
привиди міста комашню
героїв зі старих книжок
вони туляться по кутках
потроху висихаючи на пилюку
як і все тут
я люблю занурювати руку у пил
під його товстим шаром
намацувати апельсинову шкірку місяця
він також злякався
і дрижить під моїми пальцями
тут повно пасток
прихованих та відкритих
для мишей і людей
ступай по дошках обережно
бо небо із якого їх витесано
вже давно прогнило
і ось-ось ковтне твої підошви
Тут повно таємниць
та чомусь ніхто не повертався сюди вдруге
вони бояться не вміють
читати спогади
часом гіркі
часом солодкі
чи солоні наче кров
Спогади із минулого
чи майбутнього.
СОН
Намалюй на мапі власний материк, підніми з-під океану. Атлантики чи просто відколи від уяви безлюдний острів відроджений чотирма стінами простору. Най це буде твоя особиста планета, і поки астрономи ламають голови над цією загадкою природи, відшкреби душу від жовтого нальоту та іржі і скупай у океані, котрому набридло бути солоним. Над
тобою небо, під тобою небо, у тобі небо... Спробуй розмалювати його старими акварелями - нехай Бог посміхнеться на твої спроби допомогти. А потім візьме твою долоню у свою і виведе на небі ваші
імена. Ви довго блукатимете по воді, що приємно лоскоче ноги... Аж поки годинник не зліпить реальність докупи у стару звичну планету Земля.
6:00. Почався новий день.
Листок осінній.
ІНЕРЦІЯ
2002
Новий рік
Заблукав у натовпі годин
на холодній планеті земля
У собі подібності
вилазимо із печери снів
як завжди, лишаючи своє відображення
у філіжанці холодної кави
залазимо у броньоване авто зайнятості
під нами тече шосе
ти махаєш комусь рукою
Обличчя знайоме, а от імені щось не пригадую
на повному ходу
врізаєшся у бетонну стіну нового року
за секунду до дванадцятого удару
стаєш самим собою
впускаєш у себе думку
але це лише на мить
ти нашвидку ремонтуєш гальма
залазиш у своє старе авто
Поспішаєш
натягуєш навушники і вмикаєш СD плеєр
на повну гучність
так голосно
що музика плавить тебе на самого себе
та це - лише на мить
новий рік упав у руки сутінками
ти вішаєш його на ялинку
викреслюєш іще один день
пустий квадратик
на календарі твого життя
такий як і всі
Хтозна,
можливо новий рік
давно
забув дорогу на холодну планету земля
А час
то лише погана звичка
завжди кудись поспішати
інерція
бігу на місці
* * *
Кажете світ є театром
а люди у ньому актори?
Неправда
ми можемо бути і сценою
і глядачем
сценарієм
пилом на стільцях
і тишею у пустому залі
в очікуванні на шум завіси
Нам не потрібно масок
людство
зробило саме на собі пластичну операцію
ще до того як винайшло дзеркала
Але вони
(сила звички!)
все ще гримують маски
і ліплять їх на потилиці натовпів
Ідеали ідолів
гра
страх - колючий дріт
і 220 вольт оптимізму
загадкова посмішка режисера
ДОРОГА
Вікно перебирає милі
і в'яже вузлики дерев...
Ми так невчасно зрозуміли
Прибою вітру сонний рев.
Цю білу течію дороги
Хтось горизонтом переріже...
Ми так невчасно кличем Бога,
пакуєм простір у валізи.
І стеля глиняного неба
Розквітне тріщинами хмар,
Бо ми - такі невчасні стебла
У натовпі трави примар...
ШЛЯХ
Схід - Захід
Ніч - День
паперові декорації
вигоріли під софітами сонця
єдиний глядач цієї вистави
БОГ
Часом і йому
хочеться навчитися плакати...
Ми прорубуємо собі шлях
крізь хащі дороговказів
ми ненавидимо їх лише за те
що вказують у протилежний бік
у кілометрах століть
рідко якого Ніхто
загризають комарі сумнівів
"Куди?"
Ми й від них винайшли вакцину
У століттях кілометрів
стало байдуже
де зійде сонце
воно лише там,
де його намалює
останній бродячий художник
Бог...
* * *
Я переписую себе
із нового розділу
сподіваючись на початок
Спробувала все
писати
без розділових знаків
голосних
приголосних
перетасовуючи
склади і рими
Що б іще спробувати?
Алфавіт німих?
Одягну окуляри навпаки
і(навіщо все так ускладнювати?)
світ перекину догори ногами
ходитиму по стелі
моя гравітація приручена гавкати на інших
думаєте , легко
дресирувати комп'ютерні чіпи симпатії?
Кінець знайти просто
перерізавши нескінченність навпіл
та я
шукаю початок...
ТУТ Я ТАМ
( СПОКІЙ МІЖ СВІТАМИ)
Тут є початок - у ритмі втоми
Там є кінець - у верлібрах міста
Я посміхаюсь комусь чужому
Хто облітає пробачень листям
Тут гори знов підіймають комір
І вікна тут протікають світлом
А я сміюсь і міняю колір
Тих перевтілень, побитих вітром
Там ліхтарі заплітають площі
У вулиць довгі і сиві коси
А я живу і сміятисьхочу
Я - перший сніг.
Я - дощу волосся.
Щоранку тут - сотворіння світу
Щоночі там - хрест і воскресіння.
Я посміхаюсь і тихо квітну.
Я - літня злива.
ВУЗОЛ
Комусь неважливо
куди іти
хтось на піску передбачень
відобразить прямокутність симпатії
Простота вражає
своєю заплутаністю
Це все, чим еволюція
може похвалитись
а я щоранку
малюю нове обличчя для Бога
але щоразу знаходжу у ньому
свої риси
Вони ріжуть полотнище навпіл
і стирають із пам'яті
всюдисущі
Куди і Навіщо
Я забуваю
своє сонце вдома
і знову роздираю руками темряву
клянучи свою забудькуватість
я хочу знайти те , що шукаю
зрозуміти
беззмістовне
але світ, як словник
підсовує сотні своїх відповідей
Вони як бульбашки на воді
охоронці пустоти
Вірші думають
що знають все
хоча насправді вони просто всотують
холодну вологу безпорадності
Я - мала дитина
що за все життя
вивчила лише одне слово:
" Чому?"
Самвидав ЖОО Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS" 2002р. |
Немає коментарів:
Дописати коментар