Житомирський обласний елітарний
літературний клуб
« П е р е в е с л о »
імені Олени Теліги
Cкладень 10
Іх†іS
†Вероніка Кавун†
†Галина Малин†
†Богдан Горобчук†
Хлібомістє
Рік 2003 від народження Господа нашого Ісуса Христа
Веронiка Кавун
†
смерть помирає повільно
у гіпнозі конвульсій
хаос емоцій
на перехресті дерев’яних планок
вся озлобленість людства
прокисне оцтом
застигне
твоїм ім’ям на його вустах
комусь забракне страху
комусь шести почуттів забагато
але суддя
виносить сам собі смертний вирок
хоч підсудний
(убивця /зрадник/брехун/лицемір/мародер/ідолопоклонник/збоченець/ злодій
потрібне підкреслити)
прикидається зрячим
століття падають снігом
на дерев’яний хрест
і тіло того
хто знищив смерть
скривавлене...
а ми – здичавілі дзеркала
що кривляються у відповідь
ковтаючи відображення того що...
переконайтеся двічі, чи у нього
немає сліз на очах...
той хто знає тебе на ім’я
фальшиві клавіші твого розпачу
прибитий іржею твоєї ж непокірності
до дерев’яного хреста
а тобі вистачить страху
придивитись
чи побите скривавлене тіло
часом не схоже на тебе
бо так непросто
помираючи
роздавати вічність
одну на всіх
…
†
Боже, скільки доріг!
і твій силует
пришитий цупкими нитками
людських тіл
до роздоріжжя
Боже, скільки шляхів!
і лише на одному
цвяхами ком пробиті твої сліди
Боже, скільки молитов!
і крізь цей натовп
навшпиньках
пошепки
просочиться моя
просто постоїть поруч
де кровоточить горизонт
в його тріщину
загнано
роздоріжжя твоїх рук
знаєш, тобе там, знизу
чекають люди
йди до них!
а я поки тут
повишу
замість тебе...
†
––––слова [гнили] під стільцями
[як помаранчеві шкірки]
розчавлені кросівками та шпильками
налипали на підошви
а потім якась обморожена душа
жадібно злизувала їх
прямо з підлоги
люди ж собі йшли
не помічаючи
як їх спини пускають коріння
прямо в повітря
збираючи на підошви по пилині
власну
[персональну] голгофу–––––––
Галина Малин
†майстерня крил янгольських†
приміряють янголи крила,
ступають із вікон у хмари.
а майстер засилює нитку –
ладнає нові
з диво–пір’я.
і він був колись
крилатим.
облітав усі закутки
в небі...
лежать десь заховані рими.
із них проростають пір’їни...
зблискує голка...
шиються крила...
†вавилон†
ми говоримо різними мовами.
а гадаємо.
що – однією.
ми хочемо, щоб нас почули.
а слухаємо –
самих себе.
так триває роки і століття,
миттєву нескінченність
і довгу мить вічності,
яка навчить колись врешті
єдиної мови–
любові, добра і терпіння–
нас, вавилонських нащадків,
що забули, як говорити
серцем...
†хтось роздавав слова†
надвечір
ходив
містом
чоловік –
босий і геть білий,
роздавав
людям
слова –
гарячі,
як хліб,
теплі,
як
серце.
хто брав їх
пожадливо,
хто ніби
знехотя,
а хто й
відпихав
руку
зі словом...
над ранок
двірники
змітали
слова
разом з листям.
одне ж,
найменше,
покотилося
під ноги
хлопчикові,
що вибіг
до сонця
й підняв
те слово,
обдмухав,
поклав у кишеньку–
до серця...
,,,удень розквітли
Біблії–
викинуті
з ночі людьми
на смітники...
†по Різдві†
на розі місяця
гойдається колиска…
і тесля на колоді
сів спочити…
блищить сокира…
спить дитя…
ще так далеко
від Різдва
до Воскресіння…
†служба 03†
...лікар у чорному
з білими крилами
допалив сигарету
до нігтів
“хто викликав мене?
я прилетів!”
Богдан Горобчук
†††
пісок
жовто-білий і дрібnий-дрібnий
каміnці
одиn такий смугастий…
ціка-а-вий
другий дивnий такий…
білувато-сірий
багато дрібnеnьких
водорості!..
світло-zелеnі тоnкі листочки і nасичеnі
nіби nа ялиnку схожі
бридкі nа смак!
вода!
свіжа…
але…
щось nе віриться
криnичnа… мабуть!
р-р-
рибки!
червоnеnькі!
швидко шмигають
відраzу і nе zловити
чотири
скляnі
стіnки
дnо…
†††
деінде десь
в районі свічки
на площині столу
стоїть і ваша тінь
поряд із мільярдами мільярдів
інших тіней
і їй так хороше там
світло і тепло
і не треба їй
іншого раю
†майстер††
займаючись клонуванням Хрестів
у тому сірому
скелястому будинку
хоче майстер досягти
надмайстерності створити Хреста –
шедевра Хреста
найдовершеність
але дзуськи
нічого не може
скособочивши скривлену спину
над мертвими дерев’яними очима
Ісуса вирізає терновий вінок
а виходить [дермовий інок]
скосивши очі до різця має
відтворити Христове тіло
а виходить [Хренове діло]
так
сіючи усюди бруд і сміття по світу
щомиті працює майстер вічним різцем
з пісочним хронометром замість
алмазного леза
клонуючи і клонуючи Хрести
забиваючи їх терновими гвіздками
в серця людей
але не приживаються ці Хрести
гинуть або
перетворюються в бридких покручів
а майстер працює вічно
та чи вдасться йому повторити
свій перший шедевр
він – єдиний [?] !
†Щось станеться††
/уривок із поеми/
...зробивши припущення
що холод уже спить сон тим самим
розв’язує руки смерті
[щось станеться]
посеред поля височіє Хрест
на ньому висить мотузка [?бірка?]
з вишитими літерами: «жертва»
Якщо себе зловити в плетиво
власних думок відбудеться тиша серця
в коридорах якого можна заблукати
керуючись чимось іншим
Немає коментарів:
Дописати коментар