Ольга Рекетенець - біографія

Ольга Рекетенець закінчила Житомирський педагогічний ліцей. Нині закінчує навчання в Житомирському державному педаґоґічному університеті ім.Івана Франка. Дипломант (у співавторстві з Наталею Топіхою) конкурсу "Коронація слова" (2009).

Ольга Рекетенець про себе: "Свій творчий шлях я тільки розпочинаю, тому біографія небагата і "Коронація слова" - це перша значима подія, що сталася. Поки. Я сподіваюся.
На теперішній час у доробку є лише три закінчених твори, один з яких написаний у співавторстві з Наталею Топіхою. Взагалі, він написаний і посланий на конкурс бо зна коли, давно забутий і перегорнутий. Особисто я давно переросла те, що ми писали два роки тому. Проблема взаємовідносин Людини і Соціуму тоді розглядалися під зовсім іншим кутом. Душевнохворі тоді бачилися чи не геніями думки, не почуті суспільством, і від того... так сказати.... вигнані у "підпілля". Зараз я, звичайно, не відмовляюсь від тієї ідеї, але і повністю я її не приймаю. Вона егоїстична. Людина має в рівній кількості отримувати і віддавати, а ті душевнохворі бажали тільки отримувати: увагу до своєї неординарної персони, до своїх потреб і так далі. Але щось я уже далеко зайшла.
Першим моїм також неопублікованим твором є повість "Ангели Богом дані". Це моє дитяче, наївне, особисте і улюблене - написане в 17 років. Зараз я не хочу перечитувати цього твору, так як знаю, що почну його докорінно змінювати. Та це нікому не потрібно. Нехай буде як спогад, так само як "Прозорий будинок" - спогад егоїстичного підліткового віку. Проте, якщо порівнювати "Прозорий будинок" і наступну п'єсу "Бруд", то перша - це було бажання дещо сказати суспільство, окремим людям і навіть самому собі. Такий собі крик душі. Взагалі, писати для мене - значить викидати зайву негативну енергію. Потім знайомі, що знають мене як веселу життєрадісну особу, дивуються: звідки беруться такі депресивні нотки...
"Бруд" (до речі, також відправлений на Коронацію... сподіваюся, у наступному році знову доведеться вийти на сцену і постояти поруч з незмінною ведучою...) - чесно кажучи, не можу пояснити, з якою метою писався цей твір. Щоб була якась філософська ідея... скоріше, це викриття певних фальшивих цінностей і все на цьому. А містика - я і містикою це не можу назвати. Містика - це щось незрозуміле, туманне і уявне. Для мене моя форма викладу - це найприродніша форма викладу думки з урахуванням всього того, що є для мене природнім. І мені зовсім не хочеться сперечатися на тему - так може бути, чи не може.
Після "Бруду" я перегорнула ще одну сторінку свдомості, і зараз я б не бралася за таку тематику. Взагалі, маю ідею наступного твору, але для її втілення трошки бракує досвіду спостереження за оточуючими. Якщо я напишу те, що задумала - це буде бомбовий роман.
Років в 14-15 (зараз мені 21) я потрапила в "Неабищо". Відвідувала зібрання я недовго, але тепер усвідомлюю, що все-таки відбиток вони наклали неабиякий:) По-перше, тоді я вперше перед аудиторією зачитала шматок свого твору (про нього зараз взагалі не хочеться згадувати). Тоді мені здалося, що мене висміяли. Але саме той випадок назавжди дав мені розуміння того, що кожне написане слово рано чи пізно прийде на загальний слух, що воно пройде крізь кожного і у кожного викличе свою реакцію. Після цього я стала писати зовсім по-іншому. По-друге, я - та що звикла до більш-менш класичних струнких форм викладу - вперше познайомилася з таким... сюрреалістичним поглядом на світ. Це було дивно, але це перевернуло мою свідомість. Словом можна грати, за допомогою слова можна ввести читача у транс, та й у будь-який інший стан. Своєрідне нейро-лінгвістичне програмування. З цього часу я активно почала опановувати це мистецтво."
Літо 2009 р.
З листа до Олега Левченка