Герасимчук В.В. Рецензія на книгу Олєзя Левківа & Олега Левченка Травмована кров: Еніґматика 25-го кадру

Олєзя Левків & Олег Левченко Травмована кров: Еніґматика 25-го кадру. / К.: Видавець Романенко О.В., 2010. – 72 с. (Видавничий проект “Маузер”)

Ця книга має в першу чергу нетрадиційну для української літератури форму. Техніка 25-кадру* являється новою в літературі.
Якщо література спрямована для стимуляції через свідомість нашої підсвідомості, то техніка 25-кадру найкраще із цим впорається. Автори граючись словами, метафорами, образами стимулюють, змушують вибудовувати у нашій підсвідомості/свідомості цілі сцени із нашого життя. Читач по-новому сприймає світ і здавалося б щоденні речі, які його оточують. Кожний новий твір – це розкриття образу, явища, предмета. І хоча автори застерігають нас перед читанням 25 разів подумати (бо думати є про що), але репліка "заборонений плід солодкий" уже дає поштовх розкрити книгу і прочитати. Перші праці – роздуми про високе, але усе "високе", що нас оточує це бутафорія. Усе несправжнє, бо боги і люди у масках. Проте справжні "герої йтимуть стороною". І ця ідея і зміст речей народився не сьогодні, а дуже давно і, мабуть, так буде завжди. Кожний твір – це логічне і послідовне продовження іншого. Смачно колюче "меню" слів переростає у кривавий "колір життя". Бо лише добре попоївши, життя для нас грає усіма барвами.
Кохання, любов (улюблена тема поетів усіх часів) для нас розкривається у новому ракурсі ("передбачено для людей зі здоровою психікою та достатньо сексуальним розвитком"). Справді "кожен zі своєю камасутрою у плавках", проте кожен намагається "іz неприродним бажанням zаzирнути zа чужі двері", покопирсатися у душі.
Наше життя повне парадоксів: тут і "zасцяна дівчинка з відерцем" і "мертвий равлик", якого чомусь треба розбудити і сало, яке "соковито сходить слинкою" і т. п.
Автори вміло нам відображають те, що ми і так кожен день бачимо, просто воно було для нас "дрібно відображено", а вони винесли на поверхню, щоб той хто розуміє – прокинувся.

* У дійсності 25-й кадр прихованим не є: кожен кадр виокремлюється оком спостерігача, але через інертність зору зливається з подібними і не виділяється людиною. Однак завдяки цьому ж ефекту помітити "зайвий" рекламний кадр не складає зайвих сил. Можна навіть прочитати коротке слово, якщо воно набрано великим шрифтом і знайоме глядачу – у цьому легко самостійно переконатися, використовуючи домашній комп'ютер і програму відеомонтажу (при цьому частоту кадрів можна поставити значно вище стандартних 25 кадрів/сек, але все рівно вже далеко не "25-й" кадр буде упадати в око). Звична аналогія: важко розрізнити мову окремих людей у гучній юрбі, але плач дитини чітко чутний на цьому тлі.

Герасимчук В.В.

Костянтин Баранов. Богданові-Олегові Горобчуку за три вірші заплатили триста гривень

Олег Горобчук
фото з сайта www.meridiancz.com

— Почав вірші писати не з власної ініціативи. Просто жив у той час в Житомирі й зблизився з літературною тусовкою. Це дуже на мене вплинуло, — каже поет 24-річний Богдан-Олег Горобчук у столичній кав’ярні поблизу метро Політехнічний інститут. Потирає борідку, голова поголена. — Мав років 15, але не складав юнацьких поезій про кров-любов. Навпаки, писав епатажно, у футуристичному стилі.

2002-го перші вірші надрукував у місцевій газеті партії СДПУ(о).

— Отримав гривень 30 гонорару. Спустив їх на каві протягом місяця. В нас була своя тусівка кавоманів у центральному гастрономі Житомира. Там стояли столики, подавали каву й різні тістечка.

Першу збірку ”Книга дослідів” надрукував того самого року. Підійшов до вчительки зарубіжної літератури зі своїми віршами. Вона була у захваті. Попросив, щоб ліцей допоміг мені їх видати. Виділили гроші на 200 примірників. Гонорар не отримав, зате мені віддали весь тираж.

2007-го вийшли ще три збірки, загальним накладом понад 4 тис. За кожну книжку отримував 1–2 тис. грн.

Улітку 2003 і 2004 Богдан-Олег працював на Житомирському заводі формувальником залізобетонних виробів. Разом із бригадою виймав готові залізобетонні блоки з форм, вантажив на візки. Вони важили не менше ніж 2 т. Отримував 2 тис. грн в місяць за те, що очищував форму від решток бетону, стукаючи 10-кілограмовим молотом.

— Вірші встигали писати?

— Ніколи так не писалося, як тоді. Брав у цех шматок паперу і ручку, клав у кишеню робітничої спецівки. Як була вільна хвилинка, складав сонети. Не про кохання, а радше вільного змісту, філософські. Маю сонет про кранівниць, водія маршрутки. В обідню перерву засідав за роман. Написав третину, а тоді закинув — не вистачило досвіду.

Каже, поет може деякий час жити на закордонні гранти.

— Кілька місяців тобі платять по 750 євро. На них ти живеш, скажімо, у Польщі й пишеш вірші. Улюблена мною збірка Сергія Жадана ”Історія культури початку століття” написана в Австрії. Сергій Прилуцький заробляв тим, що розносив піцу, зараз працює контент-менеджером. Я півтора року працював кореспондентом ”5 каналу”. Юрко Позаяк працював спічрайтером у президента Віктора Ющенка.

Нещодавно виплатили гонорар від одного польського журналу в Лодзі, де надрукували три мої вірші. Дали 100 злотих — це близько 300 гривень. Але найчастіше отримує гонорар перекладач, а не поет. Торік у Ріо-де-Жанейро видали португальською антологію українських поетів ”Лоза”. Там є і моя поезія. За це мені надіслали 10 примірників.

Богдан-Олег Горобчук навчається в аспірантурі університету ім. Шевченка і підробляє у піар-агентстві. Готує нову збірку.

Костянтин БАРАНОВ

Джерело: Костянтин Баранов. Богданові-Олегові Горобчуку за три вірші заплатили триста гривень // Газета, 14.01.2011 // http://gazeta.ua/index.php?id=367869