Складень :: Любов Годлевська :: Осіннє божевілля (2002)

Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги Складень 8 Любов Годлевська Осіннє БОЖЕВІЛЛЯ

ЗЕЛЕНИЙ ЯНГОЛ

Він знову тут... Тінь Гамлета, раб ego

З мізків моїх спустив густий нектар 

Із незабудок. 

По краплині з серця

Сік помаранчевий для Калі насмоктав.

Ось щось шепнув на вухо Водолію -

Знов на рулетці випав Ренесанс.

Самотньо Богу: хто Йому замінить

Сім'ю і однодумців - водночас!

Оголена сучасністю, задкую

У рідну мушлю антикварних дхарм.

Та мислю ще... А значить, ще існую!..

Так жив Декарт чи тільки існував?

Без почуттів... 

На дні... 

В обіймах мулу...

Веданти дух у просторі Хтиста.

В зеленій тиші янголу звітую:

Все правильно, по плану... 

й по грошах.

ЧЕРВОНИЙ ЯНГОЛ

Вирви ти з мене квіти!

З болю скреши мій День!

Ти ж бо вогонь - не вітер,

Ґеній сліпих ідей!

Випали дії стимул

На візерунку мрій.

І замороч "Сюрпризом"

Пошуків вічну тінь.

Крахом скоси під корінь

Гордих амбіцій луг.

Кропленням сліз вербових

В Пасху введи мій дух.

Вийду в кривавім сарі

Заміж за фанатизм -

Буду з тобою в парі,

Янгольський мій каприз...

Ти - мого Сенсу дар,

Вільних морів корсар!

ПІДСВІДОМА БЕЗЗМІСТОВНІСТЬ

В серці моєму пустка на протязі

розгойдує атоми антиматерії,

і в безглуздій нескінченності

поділу частинок

випаровується сенс буття.

Встромляючи руку в серце Всесвіту,

дістаю невагомість думки,

знеціненої відсутністю часу,

і волаю у розпачі:

- Сенсе мій! Де ти?

А відлуння коректує мене:

- Серце! Чиє ти?

Чи є ти?

є ти-и-и?..

* * *

Поволі просуваю

переспілі прагнення

між шпаринками

впертого "Дай!"

Їх плоть спотворюється,

спресовуючи порох думок

для вибуху...

Та піт і сльози

псують паливо мрій.

Попри все спопелила

ще перше

посмертний свій посаг...

Приймеш?..

У час посту

душа не попросить

нічого,

крім відповідей...

Не соромся,

що гола і боса,

брудна...

Приходь,

поговоримо,

Господи.

* * *

Сучасний вішальник

з електрозашморгом на шиї

п'є спрагло струм:

він увібрати мріє

тремтіння Всесвіту

з аґонії дротів...

А може, то монах

у сонячнім сплетінні 

старих мотузок стрaху

заплутався між дзвонами,

силкуючись зіграти

мелодію Небес...

А може, він - це я,

(перевтілення шикарне!),

безформене каміння

в проломі світокарми

між межами буття

роз'єднаних світів?..

ОСІННЄ БОЖЕВІЛЛЯ

Присв. С.М.

Пиши...

Кров'ю моїх завтрашніх 

снів,

Сльозами жовтневого

неба,

водою, 

що тхне діаґнозом

гнилого болю

почуттів...

Прокинься!

Душа ще не вмерла.

Вона збирає помаранчевий

досвід

п'яних вигуків...

Ти кличеш на допомогу,

а мені здається,

що небо впало

у твої легені,

запахло туманом

земного пекла, -

твоя колишня оселя...

Переходь жити до мене!

Маю багато пахощів

весняного раю...

Доживеш?

- Не знаю!

Так... 

Згодна...

Мерця кохаю.

* * *

Збираю кольорове листя

висновків.

Ходжу по чорних клавішах

осені - 

вона голосить!

Mezzo-soprano! - Bariton!

Дощ місиво місить...

В бетон

трансформує вчорашні

слова.

Болить голова

у зворотніх вітрів...

Жовтень - без слів.

* * *

Я кохаю майбутній ранок.

Без моралі і щастя планок.

Ґанок спадає

і дім

без фасаду та вікон...

У нім

я живу.

Я кохаю свій страх -

їде дах.

* * *

Веселкове листя

фальшивих купюр

впало 

в долоні неба

сходинками.

Мов долар.

Дешевше не треба

підіймати престиж

чорних вій.

Лиш повій

занесе сюди вітром,

коли слід забуття

непомітно

підкрадеться з борделю дощів...

Сніг хотів

освятити присутність

негоди...

Не діждетесь!

Лиш осінь

над містом...

І листя

хмільні хороводи.

МІС ОСІНЬ

Її посмішка,

напомаджена bordo,

залишила іронію Джоконди

в осиковім листочку.

Лісова рапсодія Oriflaim

зазвучала в глибокому погляді...

Лиш торкнися її інтересів -

облітатиме бронзою слів.

Жоден фраєр із вічності буднів

шал дівоцтва її не спинив.

Паморочаться барвами пера

в капелюшку примхливої дами.

Вслід за модою мчиться скажено,

оповита шифону туманом.

Яка стильна! 

Чарівна!

Шикарна!

Визнаю перевагу твою! -

Так скажу -

і гіркими дощами

Меланхолії в ноги впаду.

* * *

Я помираю

в кривавих 

обіймах правдожиття.

Дерево пізнання - спочинок

Юди...

добра і зла.

Я помираю

не вперше,

роль лиш моя нова -

бути сповідником смерті,

свідком дзеркального дна.

Я помираю...

Чуєш?!

Зріж пагінці почуттів.

Жовтень палкий, ти даремно

Еросом мрій прилетів.

Я помираю

для тебе,

ілюзія літніх днів.

Більше любові не треба

з крові осикових снів.

А ДУШІ - ПУХНАСТІ-ПУХНАСТІ!

Присв. О.Л.

– Що у тебе болить?

– Душа.

– Може, вип'єш анальґіну?

Маленьку дівчинку ніхто не запідозрить у нещирості. Планета маленьких хлопчиків і дівчаток... "Пожалій, пожалій, пожалій мене!" - пищать вони наївно та гладять один одного по голівці. Так, наче осінній дощ гладить бездомного пса... Діти! І ніхто не запідозрить у нещирості. А душі - пухнасті-пухнасті! Дощ їх не пройме. Це добре. Легше тягнути свою тінь по самітніх заасфальтованих хрестах, мокрих від благодаті Неба. Краще бути оптимістично-пухнастим самітни-ком. Але ж холодно!.. 

– Ви ще не купили собачої шубки? Вже скоро зима.

– Я одягаюсь у совість! "Пожалій, пожалій, пожалій мене!" - шепотіла шубка на маленькій дівчинці. "А нас, а нас, а нас!" - домагалися інші, випадаючи з шафи.

– Мені холодно! В моїх жилах мало гарячої крові... Пробачте..., - винувато жалілася маленька дама, дублячи на себе енний шар живого хутра. Її маленькі зелені ручки судорожно пестили теплу чужу радість. Радість просто бути! Десятки пар відданих очей зоріли з темряви своєї карми. Вимушена радість несподівано реабілітованого існування іскрилася сліпучим світлом із пухнастих душ... Багато, багато, багато світла увібрала в себе маленька дівчинка! Сила силенна спресованої в медитативну цятку любові! І ніхто не запідозрив у нещирості...

Крізь призму кривавого потенціалу мертве тіло холодної дівчинки прослизнуло туди, де мільйони зелених хлопчиків і дівчаток знайшли свою форму Вічності в образі змії, що, хапаючи себе за хвіст, утворює замкнене коло самопожираючої карми.

© Любов Годлевська, поезії, 2002р. 

Олег Левченко, відповідальний за випуск складня, набір, верстка. Листопад 2002 р.

 

© 2002-2005 Житомирська обласна молодіжна творча орґанізація Мистецька ґільдія «Неабищо»
Некомерційне використання матерiялiв за умови лінку на http://www.ravlyk.iatp.org.ua
Керiвник проєкту - стронґовський
зроблено студією onimade