Клуб поетів-анархістів
"Вбити сало"
БОДЖО NACHTIGALL
ХОЛОД IN/OFF КЛАДОВИЩЕ
житомир
ХОЛОД
опофіґоz оптиміzму
холод
хитросплетіння курток
дайте мені
до світла квиток
виток zробить
до гирла крок
тоді роzмотаєм
думок моток
в'януть в'яzні
у багні
в ванні миються
лисиці
помаранчеві сідниці
нагаєм шматують дні
уві сні
я бачив холод
дуже zмерz
від zгадок тихих
пройняло мене до кості
не zапросите у гості
бо я маю власну
думку
ту
що не втопити в ситі
не вловити в литі
сіті
дохлі кахлі
обклали душу
на дотик холодні
сидіти в них мушу
рушу
zвідсіль
до болю
а біль
притруситься холодом
zамерzне і zдохне
вже вечір тухне
вже виклик глохне
вже він скидає
шати шиті
мотати миті
у граніті
zавдання наше
труна
кілька дощок
zбитих докупи
в труні лежать
zамерzлі трупи
їх як і всіх
отих горішніх
проймає холод
палкий і ніжний
місто zаповнили
кaртки і кyртки
арки і урки
люди - придурки
мороzом мороzять
власні міzки
беруть символом
символ ріzки
zуби стирчать
іz щелепи білі
очі встигають
бачити далі
від міста несе
zапахом цвілі
то біля траси
працюють кралі
краплі падають
zа комір
холодний вимір
в тобі
Житомир
клятий охх
стоклятущий початок
кричати
мовчати
пити чи спати
волати мати
пісень співати
очима класти
на сонце свастик
о сонце
холод
то ж від тебе
коли не гребе
то й не треба
коли не вставляє
не доzволяєш
тільки караєш
холод маєш
грієш не грієш
мрієш не мрієш
що маю робити
тебе убити
zемля чорна
z-zа неба й не видно
усьому zгідно
ти не zгідне
що в твоїй галуzі
проймає тіло
твоя робота
щоб тіло тліло
багато
багато плісняви
цвілі
на словах багато
мало на ділі
світлі стокрилі
вітри свавілля
z холодом внесли
дар божевілля
щоб zігрітись
палити zілля
щоб витись битись
не треба zусилля
є ж божевілля
ґумові мої підошви
zшивають калюжі
шкіряні черевики
zвиклі до крику
шукають обмерzлу
асфальтину дику
шоб швирґонути
у міста пику
zупинилось
кров zастигає у жилах
листя пожовкле
почервоніло
прагну до Нілу
де жовто і біло
прагну до клену
колись-zелeно
холод
і вітер
як експедитори
граються в смерті
немов у літери
адже холод
майже харон
снився мені
вснився у сон
яблука падають
до долу вічно
щонічно
щоденно
майже щорічно
майже бо все
zастигає
холод zахоплює
все zавмирає
zорі вмерzли
в свинець неба
блимають мляво
очима маляви
мальви zакрили
власні очі
в місто хочуть
до міста охочі
а там холод
чигає zа рогом
в дорогу
ну z Богом
вже мальви zа рогом
сіро сіро
сіро від усього
щоб не вzяти
усе сіре
люди сірі
нелюди сірі
від води небесної
мокрі
від сліz zемних
мокрі
мокрі і сірі
жалібні
жадібні
до тепла
була не була
ніхто не zнає
все вмирає
холод zбирає
і zавмирає
руху нема
нема нічого
абсолютно все
zавмерло всюди
містом не бродять
нелюди-люди
містом не ходять
zорі що вморі
цегла
вкрившись беќоном
вмерла
вмерzла
у нього сірого
сама сіра
мов мара
zамість людей
велика діра
у ній свистить
і всміхається вітер
все він витер
витер і мить
не витер
холоду
його не витреш
тому що він символ
і тільки одне
протилежно його
символіzму
темний і теплий
опофіґоz
оптиміzму
п'ятниця 13..0902
КЛАДОВИЩЕ
unpleasant автопоема
zапах надгробків
дістає zа межами міста
тіста!
zліпити б людей z триста
поховати б людей z триста
zатуляючи носа рукавом
втілюємось в облом
zаглиблюємось в лом
волати влом
жувати влом
не можна жити як
бам і бум
не відчувати -
потойбічний шум
мушлі мої діряві
відповідають zаграві
що вітер несе душі наші?
що їх zасолено в сиваші?
вони караються смертю
вони живуть четверті
горді своєю реінкарнацією
zабеzпечують наців нацією
zахоплюються прострацією
новацією, інновацією
вони такі чисті і свіжі
zатиснуті в пасатижі
душі
в скрутній ситуації
оминувши реінкарнації
опинились на
кладовищі
адже вони zа нас вищі!
чи вищі?!.
вітер між ними свище
вітер кріzь них свище
zоре моя, світи ще!
тебе ж не поховано
на кладовищі
мовчиш zоре?..
глибоке море
гаркне і zгіркне
міzкамки zвикне
камінь прийнявши
твій моя zірко
ростуть осики
тополі
свідки моєї
сваволі
під них підсипати солі -
zгниють
zасохнуть
віти простягнуть
свої до zемлі
туди, де чекають
Фу Ду і Бо Лі
їх спалять
і все… порох
роzтане як ти
zоре в zорях
zмішається z zемлею
zі zгар?ща
і там zапанує дух
кладовища
досить ґотично
досить сатирично
цілком іронічно
доволі саркастично
стоять надгробки
пам'ятники втілюють
пам'ять про смерті
сіре чорне червоне
каміння
граніти ґабро
лабрадорити
zаліzні хрести
вінки яскраві
мушлі мої діряві
відповідають zаграві
багато багато
щодня багато
багнети багетів
душі самогубців
витримують
та не тіла
у мене є мрія мала
у мене є мрія велика
zдолати кладовища
тінь беzлику
що то -
сотні сотень рабів
несуть десятки
тисяч хрестів?
що то -
раби своїми руками
несуть пам'ятник -
камінь
то є відверте zнущання
z очей
то є хмільне zаzіхання
на трупи речей
смітники кладовища
стоять як стояли
плювали на них
і їх матюками
руками брали
шматками рвали
до рота клали
жували
блювали
і zнову плювали
доля складна
їх доля складніша
мить миліша
коли цікавіша
чуєш zоре
носа не вішай
zброя його -
не найсильніша
його алеї
zаросли словами
z вами не z вами -
все одно z ким
росту обростаю
мулом груzьким
zемлею чорною
як думками
тут тисячі
всього трильйони
моя послідовність
в риzику тоне
один два
мільярд zа мільяром
сьогодні zавтра
ідуть униz
у сіре місиво
хмиzу і сліz
туди де бігають
сотні кіz
як тебе біс
сюди zаніс?
біс його zнає
свідомість вбиває
карає раєм
свідомістю раю
тебе не лякає
більше простір
іz zір zшию
собі одяг
в ньому іду
до дір і мию
серце в воді
тисяч летовищ
zа світлом кладовищ
темінь кладовищ
місто
моя надіє пречиста
в клітку z тобою
zамкнули й мене
ти також чуєш то zапах
в словах і кліщах-лапах zатамуй подих
zахлинешся zвірищем
zаглибся до днища
свого кладовища
відшукай там
zнайди його то диво осяйне
ті шати що його в них одягнено
ті податки що їх z нас не стягнено
zоре моя
плигай у море
воно уже zвикло міzками
до твого каменю
zірко
а zнаєш
кладовищу також гірко
і zемлі гірко
бо душі
мусять шукати свої
світи
кладовище
мусиш і ти
кладовище
мусиш іти
[2002]
|
Немає коментарів:
Дописати коментар