Клуб поетів-анархістів
"Вбити сало"
BoDYO ZWITTERSONN
ЖАБКА
Спостфутурiла скажена каzочка
жабка плигає
перелигом
перекотистепом,
бумеранґом
страшним секретом
всевидющим поетом
скрикує уві сні
що усі-усі вони -
мудаки і дикуни
дикуни-крикуни
zбожеволілі слони!
жабка хапає літає
хмеліє процвітає
роzквітає тане… стане
тихим оком
швидким скоком
татарським наскоком
психоделічним роком
"я їла на обід Леонідів
леонідів-обідів
синів товаришів Івaнових
синів усіх, що міряють
усе своїм ім'ям
я їла на вечерю Леонідів
на сніданок Леонідів
сніданків-вечерь Леонідів
і Леонідів-обідів!.."
плигає степом і лугом
zа коzаком і zа плугом
zа коником і zа цугом
zа товаришем не zа другом
перекинеться дорогою
дорогою убогою
довгою роzлогою
лише трішки жовтою
а то усе синьою
іz снігу іz тихого інею.
zа поетичною zмінною
жабка поверне скотиною
тихою причинною
ніжною вдовиною.
плигає лісом дібровою
zа райдугою кольоровою
zа лагідною коровою
і мишкою халєровою
"я z світанком
іz вівсянки
zакупорю сoбі дzбанки
я притишеною ходою
повоюю усіх війною
я zбоченим адміралом
перерию усі канали
усі яри і рови
не zалишиться і голови.
усі нудні миті
утоплю я в неоліті
камінь схоплю
пальцем червоним
дерево щастя
в вічності тоне!.."
плигає оzером річкою
zа сосною-смерічкою
zа ясенем тополею
виzволиться неволею
поневолиться долею
жабка плигає містом
zа роzбещеним тістом
zа сороміцьким твістом
zа zаліzним металістом.
жабка гриzе будинки
жабка карбує кроки
і zолоті половинки
їсть, ніби ті - кароокі
цегла, zаліzо і камінь
викличуть біль і скорботу
жабка кохає речами
жабка воює сволоту
бридоту нудоту:
недороблену роботу
переманіжену голоту
ту, що вмирала в суботу!
жабка дихає клеєм
жабка прямує zісвеєм
мейнстрімом протухлим
океєм! та zапашні короваї
іz смітників вибирає
жабка хоче до раю
до веселкового гаю...
"я іz світами прощалась
я молоком причащалась
на москалів плювалась
житом кохалась
невже вже тіло
мoє в обіймах zітліло
міста діво пречиста
років і кроків триста.
червоних ночей
диких речей
яскравих жовто-блакитних очей
клоунів їла z салом
днів пропустила мало
та не побачу, ачей
смерті дев'ятого валу
дрібка солі
додасть болю
в розставлені сіті
повернуться миті!"
плигає небом zірками
zа zапашними руками
плигає вічністю часом
zа сивовусим тарасом
zа тихоруким бельмесом
zа шурхітним мерседесом.
чуйним прощанням
тихим скавчанням
ріжним нявчанням
zгаслим повчанням
плигає жабка...
плигає долі
z волі до волі
z квітів до солі
z солі до квітів -
zбочені миті
щеzли, убиті!
плигає полем і лугом
цугом і плугом.
уявляється zнову дорогою
багатою не убогою
чиєюсь небогою
широкою і роzлогою!
"я можу бачити світ
мені чотириста п'ять літ
у мене шість zелених тіл
zнаю де zустріти діл
я zнаю де zустрічати шлях
на недоміряних руках
на недобитих москалях.
ах! ах!
увечері жовті дерева
і zвірі ріжуть вічність ревом
а zранку тиха трава...
болить моя голова!.."
плигає морем
прибита горем
весела радістю zеленою
z проколотою дивом веною
z хворою уявою
z zіграною явою.
сильна і zдорова
як українська мова
як українська гішторія...
плигає в обсерваторію
дивиться в небо
"не треба! не треба!
zгадок минулого
баченого чулого
zірок прийдешніх
очей колишніх...
комет вчорашніх
богів всевишніх!"
плигає пустелею
милою веселою
небо синє
пустеля жовта
жабка рада
плигає в воду...
плигає водою,
чистою дорогoю
z чорною слюдою
zробленою z гною
посилає ною
повітряні поцілунки
одягає обладунки
zабирає всі лаштунки
раzом іz собою
до сірого бою..
жабка сміється z часу
хaває лиш ананаси
кидає тільки кокоси
не бачить далі свого носа…
любить романтиків
іманнуїлів кантиків
міzерні ночі
до смерті охочі
оминає бо zнає -
то дерево хоче
zірвати маску
zлого диску
відчути ласку
того виску
z'їсти борщу ненаповнену миску
"я бачу сон
гальмовий гон
великий Віл
упав на діл!
я можу відчувати сутність тиші
я хочу їсти синьо-жовті миші
а чорні zорі і комети
ловити тихо у тенета
свої тенета чужі тенета
відчиняю вікно і бачу "ето"
бачу світло бачу сон
бачу в'їкон і вікoн
бачу вічність бачу очі
подолаю zаzдрість ночі!"
жабка плигає тишею
жабка вічність колише… |
Немає коментарів:
Дописати коментар