Показ дописів із міткою Богдан Горобчук. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Богдан Горобчук. Показати всі дописи
неділя, 1 квітня 2018 р.
пʼятниця, 30 березня 2018 р.
Складень :: IxtiS :: Вероніка Кавун / Галина Малин / Богдан Горобчук :: Хлібомістє (2003)
Житомирський обласний елітарний
літературний клуб
« П е р е в е с л о »
імені Олени Теліги
Cкладень 10
Іх†іS
†Вероніка Кавун†
†Галина Малин†
†Богдан Горобчук†
Хлібомістє
Рік 2003 від народження Господа нашого Ісуса Христа
Веронiка Кавун
†
смерть помирає повільно
у гіпнозі конвульсій
хаос емоцій
на перехресті дерев’яних планок
вся озлобленість людства
прокисне оцтом
застигне
твоїм ім’ям на його вустах
комусь забракне страху
комусь шести почуттів забагато
але суддя
виносить сам собі смертний вирок
хоч підсудний
(убивця /зрадник/брехун/лицемір/мародер/ідолопоклонник/збоченець/ злодій
потрібне підкреслити)
прикидається зрячим
століття падають снігом
на дерев’яний хрест
і тіло того
хто знищив смерть
скривавлене...
а ми – здичавілі дзеркала
що кривляються у відповідь
ковтаючи відображення того що...
переконайтеся двічі, чи у нього
немає сліз на очах...
той хто знає тебе на ім’я
фальшиві клавіші твого розпачу
прибитий іржею твоєї ж непокірності
до дерев’яного хреста
а тобі вистачить страху
придивитись
чи побите скривавлене тіло
часом не схоже на тебе
бо так непросто
помираючи
роздавати вічність
одну на всіх
…
†
Боже, скільки доріг!
і твій силует
пришитий цупкими нитками
людських тіл
до роздоріжжя
Боже, скільки шляхів!
і лише на одному
цвяхами ком пробиті твої сліди
Боже, скільки молитов!
і крізь цей натовп
навшпиньках
пошепки
просочиться моя
просто постоїть поруч
де кровоточить горизонт
в його тріщину
загнано
роздоріжжя твоїх рук
знаєш, тобе там, знизу
чекають люди
йди до них!
а я поки тут
повишу
замість тебе...
†
––––слова [гнили] під стільцями
[як помаранчеві шкірки]
розчавлені кросівками та шпильками
налипали на підошви
а потім якась обморожена душа
жадібно злизувала їх
прямо з підлоги
люди ж собі йшли
не помічаючи
як їх спини пускають коріння
прямо в повітря
збираючи на підошви по пилині
власну
[персональну] голгофу–––––––
Галина Малин
†майстерня крил янгольських†
приміряють янголи крила,
ступають із вікон у хмари.
а майстер засилює нитку –
ладнає нові
з диво–пір’я.
і він був колись
крилатим.
облітав усі закутки
в небі...
лежать десь заховані рими.
із них проростають пір’їни...
зблискує голка...
шиються крила...
†вавилон†
ми говоримо різними мовами.
а гадаємо.
що – однією.
ми хочемо, щоб нас почули.
а слухаємо –
самих себе.
так триває роки і століття,
миттєву нескінченність
і довгу мить вічності,
яка навчить колись врешті
єдиної мови–
любові, добра і терпіння–
нас, вавилонських нащадків,
що забули, як говорити
серцем...
†хтось роздавав слова†
надвечір
ходив
містом
чоловік –
босий і геть білий,
роздавав
людям
слова –
гарячі,
як хліб,
теплі,
як
серце.
хто брав їх
пожадливо,
хто ніби
знехотя,
а хто й
відпихав
руку
зі словом...
над ранок
двірники
змітали
слова
разом з листям.
одне ж,
найменше,
покотилося
під ноги
хлопчикові,
що вибіг
до сонця
й підняв
те слово,
обдмухав,
поклав у кишеньку–
до серця...
,,,удень розквітли
Біблії–
викинуті
з ночі людьми
на смітники...
†по Різдві†
на розі місяця
гойдається колиска…
і тесля на колоді
сів спочити…
блищить сокира…
спить дитя…
ще так далеко
від Різдва
до Воскресіння…
†служба 03†
...лікар у чорному
з білими крилами
допалив сигарету
до нігтів
“хто викликав мене?
я прилетів!”
Богдан Горобчук
†††
пісок
жовто-білий і дрібnий-дрібnий
каміnці
одиn такий смугастий…
ціка-а-вий
другий дивnий такий…
білувато-сірий
багато дрібnеnьких
водорості!..
світло-zелеnі тоnкі листочки і nасичеnі
nіби nа ялиnку схожі
бридкі nа смак!
вода!
свіжа…
але…
щось nе віриться
криnичnа… мабуть!
р-р-
рибки!
червоnеnькі!
швидко шмигають
відраzу і nе zловити
чотири
скляnі
стіnки
дnо…
†††
деінде десь
в районі свічки
на площині столу
стоїть і ваша тінь
поряд із мільярдами мільярдів
інших тіней
і їй так хороше там
світло і тепло
і не треба їй
іншого раю
†майстер††
займаючись клонуванням Хрестів
у тому сірому
скелястому будинку
хоче майстер досягти
надмайстерності створити Хреста –
шедевра Хреста
найдовершеність
але дзуськи
нічого не може
скособочивши скривлену спину
над мертвими дерев’яними очима
Ісуса вирізає терновий вінок
а виходить [дермовий інок]
скосивши очі до різця має
відтворити Христове тіло
а виходить [Хренове діло]
так
сіючи усюди бруд і сміття по світу
щомиті працює майстер вічним різцем
з пісочним хронометром замість
алмазного леза
клонуючи і клонуючи Хрести
забиваючи їх терновими гвіздками
в серця людей
але не приживаються ці Хрести
гинуть або
перетворюються в бридких покручів
а майстер працює вічно
та чи вдасться йому повторити
свій перший шедевр
він – єдиний [?] !
†Щось станеться††
/уривок із поеми/
...зробивши припущення
що холод уже спить сон тим самим
розв’язує руки смерті
[щось станеться]
посеред поля височіє Хрест
на ньому висить мотузка [?бірка?]
з вишитими літерами: «жертва»
Якщо себе зловити в плетиво
власних думок відбудеться тиша серця
в коридорах якого можна заблукати
керуючись чимось іншим
Складень :: Богдан Горобчук :: Замкнений простір (2004)
Складень видано за сприяння
Житомирської обласної
молодіжної творчої орґанізації
Мистецька ґільдія “Неабищо”
Житомирської обласної орґанізації
Спілки творчої молоді України
“Liga ArtiS”
ББоогг.ддаанн..
ззааммккннеенниийй
ппррооссттіірр
© Богдан Горобчук, поемії, ґрафіка, Житомир, 2004.
www.ravlyk.iatp.org.ua
сентименти навколо чаю
хрипко підлога розбила
чашку
її скалками
розкурочує повітря
чай
мав би бути
мною
а наразі змішався з
пилом
(непридатний
до споживання)
може виокремити його
по краплинці золота
з ртуті(-пилу)
філософським каменем (?)
чай
заточено у вежу
і він
царівною
спускає косу внікуди
без надії на порятунок
зоряне небо
мимохіть
лиховісно пророкує
затяжну зиму
планети
перманентно бродять
в чужій царині
і буде горе
скоро вимкну світло
піду спати
а поки збираю сміття чашки
зарюмсане
чаєм
солоний і брудний
він нікому не потрібен
навіть мені
3.12.3
замкнений простір
І
чомусь так лячно
і ліфт наближається до
і коридори сходяться до
і вікна зазирають до
II
спітнілі труби
спітніле дзеркало
майже втрачаю свідомість
бо дуже і дуже гарячою
була вода
а голова тяжка
млосна
і властива
демонструвати нескінченне
рожеве кіно плям
перед очима
і рожевої води
перед очима
майже втрачаю свідомість
бо дуже і дуже рожевою
була вода
чомусь так лячно
стирати з дзеркала
дрібні прозорі краплини
щоб побачити замість
певно блідого обличчя
кіно рожевої води
ІІІ
плетиво тросів
плутає
чорно-металеві
вони ж не так просто
вони для мене
прямують
донизу-догори
так темно
так вузько
і ліфт наближається до
по тросах
в трусах
зимно
волосся закриває очі
і прагне в повітрі
До шахти
донизу-догори
стати чорно-металевим
і тоді я
стану ліфтом
і наближатимусь
до
IV
сам
бо навколо луна
від кроків
що колись сюди заходили
від людей
що колись були тут
паркет постійно
рипить
здається ніби він живий
або принаймні
жив чи житиме
ніби він не просто собі
паркет
а органічна частина
простору
сам
посеред живої пустки
посеред німого хору
який волає про своє
існування
але ніхто того не чує
і коридори сходяться до
забираючи з собою
мене і мою самотність
бо хто я без самотності (?)
V
намагаюсь втекти
і підозрюю що таки
втікаю
бо чекати чогось надалі
безглуздо
залізобетонні стіни
гріють тіло
а я мандрую крізь
провалля відкритих дверей
мандрую ой як довго
і вікна зазирають до
втікаю
тепер від вікон
втікаю туди де немає
вікон
де дзеркало і труби
де чомусь так лячно
6.11.3
зима
зима наздогнала мене
на півдорозі до зупинки
маршрутки
яка вже тікала
переповнена мріями
про
встигнути б
біле – то пофарбоване
снігом чорне
сиджу в блакитній знизу
кухні
з чотирма курячими
яйцями в тарілці і
помаранчевим засобом
для миття посуду
пережовую минуле
палю його цигарки
одну по одній
щоб перекрити запах зими
з балконних дверей
невиправдано широко
зачинених
заглиблених в себе
і у вакуум
тютюнового сприйняття ;
але дихаю зимою
вміє плакати мов казка
у буденні сірі будні
чорний грак
на балконі розказував
вулиці людні
темрява приходить о четвертій
сонце заходить о п’ятій
зима уподібнюється смерті
посміхаючись переконливо-затято
я
кохаю
тебе
головою в духовці
рукою
вмикаючи газ
рукою
позачинявши вікна і двері
рукою
вимкнувши світло
щоб не нагадувало собою
про світло
музику на всю гучність
щоб вуха зсудомило
зима не звикла
заходити в двері
вона заходить
як їй завгодно
навіть таргани
вкрилися памороззю
ніби їм так тепліше
на узбіччі вітер стоїть на варті
на стіні облуплено штукатурку
захлинаючись в своєму азарті
по мені мелодійно зарюмсала дурка
до обмерзлих дерев приулився спокій
зимі терміново схотілося волі
їй божевільно-зеленоокій
їй нестандартно старій і кволій
трава поволі перетворюється
на звичку
ходити по асфальту навіть тоді
коли лід
наповнює його по вінця
ти біжш назустріч
соєму дзеркалу
де стільці перетворюються
на коло
в центрі якого
вогнище ніжних крил
в центрі якого
зима
коли з ртуті нарджується золото
коли воскресає остання страдниця
коли голові у духовці холодно
коли грудень тринадцяте п’ятниця
24.11.3
осінь
в мережаній петлі
бабиного літа
повісилась
наречена-осінь
в тяжкій
обшитій золотом
сукні
зітканій
з бабиного літа
вона ходила колись полями
вона ходила внікуди полями
вона ходила повільно полями
вона ходила полями з нами
знаєте -
ми -
відголоски осені
у неба світла просимо
у стін тепла просимо
у Бога спасіння просимо
виносимо з будинків
спалене добро
заносимо в палаючі
будинки зло
а коли
почуваємось зле
думаємо
куди ж це нас занесло
весело
осені
в петлі
посмішка
кольору
землі
сукня тягне додолу
тисне
осінь
повісилася навмисне
ми зрадили їй
нашій нареченій
пошуки щоденні
нічого не дали
її нарекли
просто повішеною
і з думкою невтішною
капелюхи зняли
повісилась в сараї
полинула до раю
знаєш
не для нас її доля
в розхристаній рані
дрібочка солі втопилась
і хоче також до раю
та раю для нас
і для неї
немає
тенета відсутні
відмінні від суті
петля затягнулась
і очі закрились
уста шепотіли
слова забуті
а піна жовкла
і птахою билась
ми побігли назустріч
осені
дряпаючись вгору
хмарочосами
вимолюючи пробачення
але та не лине назустріч
а
відверто плюється
з неба дощем
їй відверто весело
(які ж ми смішні і
метушливі!!! )
а нам сумно
і хочеться вмерти
осінь збирає свої урожаї
просторами раю
і нас не згадає
але уві сні
осінь сумує
крутиться в ліжку
й сутужно
ридає
Складень :: Богдан Горобчук :: Суїцидальний спокій (2002)
Богдан ГОРОБЧУК
СУЇЦИДАЛЬNИЙ
СПОКІЙ
житомир
* * * 2002 * * *
1.
ГОДИNNИКАР
Люблю копирсатися годиNами
у купах беzладNо zвалеNих
пухNастих митей
а потім дNями сидіти
zвісивши босі Nоги у прірву часу
Люблю роками блукати
горами і долиNами циферблату
zішкрібаючи пил
z секуNдNої стрілки
щоб та Nе zупиNила своєї ходи
Люблю тисячоліттями лежати
підклавши руки під голову
і zосереджеNо вдивлятись
у беzперервNо-вічNий рух Чумацького Шляху
а ще Люблю дихати часом
а коли NабридNе - поzіхати
в кулак і короткоzоро примруживши очі
дивитись Nа соNце
я - годиNNикар
і Nіщо Nе відбере у меNе
Nасолоди життям…
2.
ПЕТЕРБУРҐ-ВЕNЕЦІЯ
пороzривавши роzвідNі
мости
Nамагаємось уявити
себе
в Петербурzі-
ВеNеції
каNали
каNави
каNапи
кацапи
усе те ж
а от тільки NаповNює
відчуття
аNтигармоNії
аNтикомфорту
Nакопали хробаків -
себе
і - у воду
оNде Петербурґ -
ВеNеція
3.
роzвеzяю себе по асфальту
Nехай рефлектори фар
освітять! чи
освятять!! мою Nадубивчу
усмішку..
спіткNіться об меNе
паNі
чи то пак
даруйте!..
паNNо!..
маю для вас сюр-приz!
усмішка…
від вас вимагаю!
ось!.. осьо-сьо-сьо…є!
до чого ж у Nас схожі
усмішки!
усі ми одNакові
усі ми єдиNі
в цьому переповNеNому
асфальтом вимирі
в своєму
zаасфальтоваNому вигляді
4.
ВЕNNА КАВА
втрачається NайтоNша
веNа zв'яzку
все переходить у цілковиту
NепроглядNу густу тишу
що гидотNо Nависає галуzками і zміями
Nад очима-прожекторами zбожеволілих
лише учора та аж zавтра ліцеїстів
шиzофреNіків у NавчаNNі яких
подолаNо межу між учора сьогодNі
і zавтра і встаNовлеNо що цією
межею є сьогодNі тобто те що
zNаходиться усередиNі цієї миті
а якщо zагалом
то це Nе воNи zбожеволіли Nе воNи
одNі це zбожеволіло
абсолютNо усе від Nавкруги
до всюди
адже
втрачається NайтоNша веNа zв'яzку
z кавою
5.
деNь
Великий-Рудий-Собака
копирсається в купі
пожовклого спалого листя
а я
десь далеко-далеко
вґвиNчую лямпу своєї
особистости
в патроN твого сприйNяття
і Nам обом від того
а ж так добре!
і Nіяк
люба моя
Nе переймає Nас
той факт
що
десь далеко-далеко
zакіNчується життя
іще одNого дNя
Великого-Рудого-Собаки
6.
світлофобія - хвороба
світу
боїмося дNя
користуємось
Nим як
zасобом zбагачеNNя як zасобом
zадоволеNNя чогось zемNого
і чекаємо Nочі
коли або zасиNаємо
щасливіємо
або фіґіємо
стрибаємо
і Nевідомо коли дострибаємось
куди дострибаємось
7.
Nа кріслі
в тролейбусі
Nапис
"8.ІХ.02"
іще одNа
Nавдала спроба
zупиNити час
18.ІХ.02.
8.
ґравітаційNою силою
любові до zемлі
zаґвиNчуюсь сам у себе
і якщо меNе
уже zавтра
Nе побачать
Nіде
крім як де іNде
Nе zNайти
сміливо
стверджую:
я
по-справжNьому
zакохався
в zемлю
9.
вивержеNNя
крові -
робота Nашого
серця
Nаші серця повNі
крові
воNи в Nій zахлиNаються
воNи ісNують в
крові
кров їх переповNює
переNасичує
сочиться z Nих
Nавсебіч
я чую як
у моїх грудях
б'ється
криваве
серце
10.
zамиzгаNий відбитками брудNих
підошов
вітер роzлітається увсюдибіч
міріадами скривджеNих
скривавлеNих уст
усміхNіться
поспішайте жити у цьому
Nіким Nе скривджеNому вимірі
поспішайте!
життя ж таке коротке::: а
черевики і Nеобов'яzково витирати
об вітер
z цього усе і почиNається.
11.
пісок
жовто-білий і дрібNий-дрібNий
каміNці
одиN такий смугастий…
ціка-а-вий
другий дивNий такий…
білувато-сірий
багато дрібNеNьких
водорості!..
світло-zелеNі тоNкі листочки
і NасичеNі
Nіби Nа ялиNку схожі
бридкі Nа смак!
вода!
свіжа…
але…
щось Nе віриться
криNичNа… мабуть!
р-р-
рибки!
червоNеNькі!
швидко шмигають
відраzу і Nе zловити
чотири
скляNі
стіNки
дNо…
12.
СЮРКАВА ТУТ
беzперечNо між тут і там
є якийсь Nевловимий Nіякими
Nадчутливими радарами ультраzв'яzок
ось zдавалося б ти сидиш
тут
п'єш Nевідому Nікому Nа-
віть тобі самому суміш
кави пива і лаваNдової олії а
там
щось відбувається і щось Nевидимим
тягарем тисNе Nа твої міzки
та так що zдається тобі та сюркава
Nе сюркавою а цікавою кавою
і вzагалі усе що є тут тобі zдається
боzNа чим але тільки Nе тим чим
воNо є Nасправді і дійсNо воNо так бо те
що відбувається
тут
воNо Nічого і Nе відбувається воNо так собі
Nамагається відверNути твою увагу від того
іNшого такого далекого і NедоосвідомлеNого
там
13.
КРОК ДАЛІ У ДАЛЬ
Nевагомість
міста у
меNі
Nевеселість
веселки z опущеNим
доNиzу
кутиками
уст
NепередбачуваNість
бачеNNя власNого
NаступNого кроку
далі у
даль і
NевпевNеNість що
Nіхто NЕ
zможе чимось тебе
zдивувати
zабагато NЕN
спробуй
zроzуміти меNЕ
беz
NЕ
14.
СУЇЦИДNИЙ С…
лечу z чудового горища
БогдаN Горобчук
"Цивіліzація"
мить падіNNя
посмішкою zастигла Nа устах
і солодкий присмак молока z кров'ю
уже вNиzу
широко роzплющеNими очима
спостерігаю zа соNцем
що посміхаючись падає в Nебо
і zа Nим роzходяться червоNі кола
ось воNо вже впало
і z цікавістю вдивляється в меNе
Nе дивNо
чимось ми схожі
і вже падаємо одиN одNому
Nаzустріч
_________________________
© Богдан Горобчук, поезії, ґрафіка, 2002р.
> Автор висловлює щиру подяку у випуску цього складня Олегові Левченку.
> Автор дякує усім небайдужим до проявів індивідуал-анархізму в Україні.
Складень :: Богдан Горобчук :: Постфутуристична збоченятина (2002)
Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України
"Liga ArtiS"
Складень 7
Богдан Горобчук
ПОСТФУТУРИСТИЧНА
ZБОЧЕНЯТИНА
ЖИТОМИР
2002
* * *
Антени прониzують
серце
це -
посередництво
А я кохаю мить стрімку -
ґвинтівка має
zастрілити
Підвалини… підвали
підлі
для мене! Я кричу: "Цього!"
Кохаю ж мить стрімку
стріляю в шар оzоновий
zима
на zдоганяє
та мені не
страшно:
Я сяду на смітник і zакричу:
"Цього!"
О, я щасливий,
Я стріляю…
Я - посередник!
18.05.02.
Zвуки міста
Zвук А -
Дірявий дАх
Душі zриває місто
Zвук О -
Веселі дивні
Барви
БенzинОвих калюж
Zвук I -
Поєднування цегли
І металевих
ВIкон
Zвук И -
Реальність zовсім
Не може відповісти
Рухам ШИбки
Zвук У -
Біль гаморУ
Людей беzвільних
Zлих і тихих
Zвук Е -
Zамок. Він
Zічинив невільні
ДвЕрі вонтажівки
Zвуй Й -
То захлинається
Сліzьми
МоЙе zабуте еґо
21.05.02.
* * *
Поліс
Людського життя
Пришвидшує біг
Усередину
Привіт, особистосте!
Ти не zмерzла?
Кришталеве тепло неону
Тебе zігріє
Привіт, людино!
Ти не загубила думок?
Блискіт телеекранів
Тобі zамінить мозок
Привіт, мікрокосмосе!
Ти не заблукав?
То пусте -
Керуйся запахом диму
Адже поліс
Людського життя
Пришвидшує біг
Усередину
26.05.02.
* * *
Там, де
Хихотіння
І гуркіт небес
Він убив себе
І знову воскрес
Воскресли очі
І напис на скроні
Посміхнені діти
Криваво-червоні
Біжать навzдогін
Zолотій колісниці
Не наздогнали…
Убили себе…
Клітка замкнулась
26.05.02.
Їршалаїмська траґедія
Там, де
Пальми вкрали тінь
Їв він пахощі волінь - ням
Камінням
Не zакидав
Душі
Шмат порвав ся
Шмат порвав себе
Вирвав z беzвесті видінь
Сно видінь
Дінь… дінь…
Дzвонить Дzвін по Ньому
Німо
Ніхто ж не вкраде тінь
…дінь…
Пальм
У нього шмат
Душі… воління їсть
Zакидане камінням
Ням!
27.05.02.
* * *
Там, де віко
Zакрило очі…
…
Стогони серця
Дорватись охочі…
…
Zемлею бігають
Осінні барви…
…
Вони попідріzали
Крила твої. Сонце…
Сонце!
…
Zображують мене
Z посмішкою в серці…
…
Відчувають нутром
Нутрощі краси, краси…
Ночі, до сонця Охочі
Барви міста
Сміх Поторочі
Крила Краси
Стогони Сонця
Нутрощі
Вік відчувають
Відчувають Його…
Сонце, забери
Його
В тінь Ночі!
26.05.02.
Псевдоводоманія
Найоб'єктивніший довгий полтік води
Він таємно і радісно кличе: іди!
Дивитись на темні й таємні світи
А ти
Zнаєш про нього усе
Як суспільства він сон умить подолає
І скніти його коліzей zакликає
Ламає, вбває, годує і ловить
Zламати zавадить, боронить від духа
Од вуха до вуха порве і скалічить
Zастрелить і z'їсть неполалені вічі
На віки на вічні він zемлю zдірявить
Виття обплямує, на місто натравить
Потік води
Течи сюди
Поїж слюди
І геть іди
Дивитись на zуби і на очі намиста
Умийся гарно, вдягнися чисто
Візьми в свої руки страхіття дитяче
Нехай воно голосно й смішно zаплаче
Побаче день
Делень-делень
Zустріне ніч
Цеглина , іч
Будує тепло, скло і zло
Мене вже несе, тебе понесло
Мабуть ти чекаєш на мене
Хочеш відчути тепло zелене
Скло zелене і zло zелене
Привіт, біда
Лісів барода
Zелена вода
Імить молода
Дивися! То ліс наступає на місто
Мелодія чиста. Бриzкіт намиста
Коралі дерев і кущів
Підтримує ряд веселих струмків
Блискавок слиzьких
Стрімких слимаків
Кривавих крижів,
Дерев'яних ножів
Веселих і zлих жовтовухих вужів
Беzстрашних і диких німецьких мужів
Коралі лісів, сірих дів і струмків
Місто кривиться, мчить і співає
Вріzати ніч і день zакликає
Zбочити мить
Світло горить
Весело мчить
Місто страхіть
Ловить вода zелені очі
Дивися! І вітер може горіти
Zвісно, веселка всміхатися хоче
Хочуть піти і втопитися діти
Їх прийме вода. Вона порятує
Тут вітер і день постійно вартують
Тут хочеться стріти веселих дівчат
Тут янголи трублять. Тут труби мовчать.
2.06.02.
Автопортрет
(Майже сонет)
Я - какий собі меґаполіс
Велике житло обмоzкованих
Думок та обмоскованих обраzів
Ґрандіозна в'язниця нирок
І підшлункової zалоzи
Багатовимірний жах для
Печінки і легень
Я - такий собі меґаполіс
Смаженої картоплі та ковбаси
Напханий скаліченою мовою
Та zбоченою хвантаzією
Наповнений тканинами та
Міжклітинною речовиною
Такий собі вічний крокар
Розчарування у беzмежжі
Беzмежжя, прийми світлий подив комах
Zірви ти z них маску, продай у ломбард
Роzвісь їх веселки, їх ніжки й голівки
На zаростях буйних дерев вогнетривких
А zапахи сіна і трав
В веселощах буйних роzбав
Zагарбай й zітри z них білила й горнила
Най весело буде, привітно і мило
Безмежжя, ти zнаєш про вигляд мікробів
А вітуси жерло ти z хлібом та салом
Чому не кричиш zараz z присвистом "Пробі!"
І воду не кришеш дірявим кресалом
Веселощів хочеться?
Вікха й Венери?
Тоді роzпускай ти червоні галери
Тр'єри і zлі каравели
Щоб місячних нутрощів z моря привели
І вмерли, роzбившись об камінь дірявий
Кресала,
Що воду кресало
Як весело "Пробі" ти z жахом кричало
Беzмежжя!
Ти краще втопися у лісі
Втамуй цим свою необмежну zлість!
Ти хочеш побігти?
Біжи!
Ти швидше припини свою необдуману дію
Щоб мати нам свіжу й неzаzдрісну мрію
Або ж свою zаzдрісну zлість придержи
Безмежжя, іди ти на фiґ
Або відпиляй собі zаzдрісний ріг
Або вибігай ти хутчіш zа поріг
Або випікай ти z повидлом пиріг
Але краще всього іди ти на фiґ
07.06.02.
Тарган - маляр
По стелі
Маzаній пастеллю
Немовби по столі
Біжить тарган
Годований шрапнеллю
У тьмі століть
Жуючи
Моzок душ інтелігентів
І диких мавп
Zлочинні пляни
Всіх аґентів
Він поzривав
Zа це його
В Сибір zаслали
До рік і пущ
І zдибавсь йому
Там упалий
Камінний кущ
Наївшись
Каменю міцного
Тарган упав
І як він спав
Наснилося такокого
Що Боже zбав
Він став блідим
Блядим і неговірким
Z того часу
Шрапнель
Лиш хаває z тарілки
І ковбасу
А також
Бігає по стеляь
І по столам
Роzмаzує
Навкруг пастелі
На zаzдрість нам.
03.07.2002р
Гімн: о постфутуричне !
Ми не жевжики і не нудисти
Не гальмові хохли і ляхи
Ми - митці , ми - постфутуристи
Б'ємо в гріб клясиків цвяхи
…
04.07.2002р
Реінкарнація нахрін
Ти був людиною
Zа мить ти вже хробак
Їси собак
Людей , таких як ти катів
Їси котів
Їси жуків і павуків
Їси лящів
Їси курей, півнів
Їси усе , що їсти ти хотів
І не хотів
Ти zмушений це їсти
Ти мусиш роzгриzати
Шкіри віск
Ти мусиш жерти плоть
І zнаєш ти своє минуле
От так от!
Що був ти вбивцею
Гвалтівником
А zараz
Маєш бути хробаком
06.07.2002р
Оптимістично - пухнасте
Білий котик під вікном муркоче
Хоче zадушити бідну мишку
Zайчик сірий попідтинню хоче
Перегриzти ніжки тому ліжку
І овечка хоче пострибати
Щоб скубнути свіжої травички
Півник має кур zаколисати
А бажає бурячихи z гички
Жабенятка хочуть квакотіти
Бо в сирім болоті всім їм груzко
Лиш мені не хочеться хотіти…
…Я роблю іz zашморгом мотуzку ..!
07.07.2002р
Політичним в'яzням
Небо в клітинку
Zуби-перлинки
Перегриzуть
Хочуть впіzнати
І роzгадати
Zагадок суть
Мають zавчити
Мають zавити
Мають zабити
Мріють піднести
Мріють підвести
Мріють покрити
Можуть почути
Можуть zдобути
Можуть zдовбати
Вільні кричати
Вільні волати
Вільні…мовчати
07.07.2002р.
* * *
Лице
Це
Ціле
І
6.05.2002р.
Хокку
Веселко,
Тобі б в расисти
Податися
__________________________________________
Зустрічі творчої молоді -
кожного першого понеділка місяця о 16.00
в актовій залі обласної універсальної наукової бібліотеки.
Самвидав
Житомирської обласної організації
Спілки творчої молоді України
"Liga ArtiS"
Червень 2002 року.
Складень :: Боджо Нахтіґаль :: Холод / Кладовище (2002)
Некомерційне використання матерiялiв за умови лінку на http://www.ravlyk.iatp.org.ua Керiвник проєкту - стронґовський зроблено студією onimade |
Складень :: Боджо Цвіттерсон :: Жабка (2002)
Некомерційне використання матерiялiв за умови лінку на http://www.ravlyk.iatp.org.ua Керiвник проєкту - стронґовський зроблено студією onimade |
Підписатися на:
Дописи (Atom)
