Складень видано за сприяння
Житомирської обласної
молодіжної творчої орґанізації
Мистецька ґільдія «Nеабищо»
Житомирської обласної орґанізації
Спілки творчої молоді України
“Liga ArtiS”
Галина МАЛИН
ВIСIМ ЛОЖЕЧОК
Жовтень 2003
ВМИРАЄ РІК
Грудень закидає грудками
Снігу
Старий,
Зморшкуватий,
Ледве живий
Рік,
Що вмирає,
Закінчується,
Тане…
Рано чи пізно
Всьому є своє
Завершення:
Життю,
Любові,
Ненависті.
Рано чи пізно
(Краще рано?)
( чи краще пізно?)
Все зраджує тебе:
Люди–
Любі й не любі,
Почуття,
Речі.
Тільки смерть
Не зрадить –
Груднева,
Темна,
Під ногами
Безокого
Натовпу,
Який поспішає
Із ринку життя,
Топче перервану
Нитку долі
Когось,
Хто не дійшов,
Упав
На чорну
Долоню калюжі…
Рік помирає:
Груддя снігу
Лягає йому
На груди…
МОЛИТВА
Молилось ніч,
Упавши на коліна,
Закрилася від світу
Покривалом.
Із ким вона
Згрішила?
З місяцем?
З туманом?
Молилась ніч
До сивого
Світанку,
Що прощення
Їй дав
Нарешті.
До нового гріха,
До сходу
Місяця,
Гріховного,
Як світ…
СЕРЕЖКА
В. і Е.
Подарувало Небо
Тобі
Сережку,
А вона нашептала
В маленьке
Вушко
Слова
Зниклих
Цивілізацій…
Народилися
З того
Вірші –
Білі,
Як сніг
На планеті,
Де ніколи
Не бачили
Зими…
НІБИ ХОККУ
Троянді
Не пробачили
Краси –
Зітнули голову…
Тепер до чаю
Є варення
З пелюсток…
ПОЗА ЧАСОМ
“Настане час,
Коли не буде
Часу”–
І збожеволіють годинники
Із горя–
Як люди…
І втопляться
У річці,
Яку ніхто
Не назове уже
Рікою
Часу…
ПЛАТА
Ізнову злом
Сплатили
За добро.
В моїй руці –
Каміння замість
Хліба,
І б’ється важко
В грудях
Шкаралупа,
Тече не кров–
Солона порожнеча…
Любов–
Це нетривка
Валюта
В світі,
Де за прихилене
До когось
Небо
Тебе ударять
З нього ж
Вирваною
Зіркою:
“ Не будь
Занадто добрим,
Не люби!”
Із каменів
Я домуровую
Стіну.
А хліба
Вже давно
Ніхто
Не подавав…
111
Усміхнена гієна
Хіті
Спіймала Музу
В очереті слів.
Не вирватись на волю–
Загрузли пазурі
У римах…
111
Солому кидаю
У річку :
Не спинить
Стрімкого виру…
Може, хоч соломинка
Одна
Когось
Врятує?
111
Хор янголів.
Світає.
Чути шелест крил
Побіля Сонця…
111
Щось умирає:
Планета?
Галактика?
Сонце?
Хтось умирає…
Напевно –
Я…
111
Слова, слова,
Потоки слів
Згасили маленьку
Свічку
Трепетного звуку…
І світ оглух!
111
Приймальна комісія
Не прийняла
У поетки
Музу.
Не спитали
В того,
Хто вирішує все –
У Часу…
ЗРАДЖЕНИЙ ВІРШ
Народили вірша,
Назвали його
Своєю дитиною,
А потім віддали
На поталу
Чужим людям,
Чужим рукам,
Липким від ненависті.
Зрадили вірша,
Забрали в нього
Краплю надії,
Бо любові,
Як виявилося,
Й не було…
ВІДЛИГА
Поволі
Росою скапує
Пригріта
Під чиєюсь рукою
(Чи під сонцем)
Душа…
Роса така
Солона,
Як пересолене море.
Сказано ж:
Люди складаються
На 90 %
Зі сліз…
ІЛЮЗІЙНЕ
Ножі реальності
Шматують
Світ ілюзій.
Чи то ілюзії
Панахають
Реальність?
Ілюзії –слова,
Ілюзії –думки,
Ілюзії – особи…
Немає спертися
На що–
Опора ж бо
Примарна…
Реальність корчиться
У полум’ї фантазій.
Ілюзія,
А боляче
Насправді…
ПО РІЗДВІ
На розі Місяця
Гойдається колиска…
І тесля на колоді
Сів спочити…
Блищить сокира…
Спить дитя…
Ще так
Далеко
Від Різдва
До Воскресіння…
СПОКУСА
Я не янгол,
Ти не сатана.
Хто ж тоді
Тебе послав мені,
Спокусо?
Я не янгол,
Ти не сатана…
Гріх пече
Вуглини жаром…
Я не янгол,
Ти не сатана…
Врятуй мене
Від мене:
Молитву напиши
І наді мною
Прочитай…
Амінь…
МОЗАЇКА
Пресую час у долонях–
Мозаїку сліз і сміху.
Пресую час у долонях–
Піщинки цивілізацій.
Пресую час у долонях-
Невидимий слід
Пранародів…
На дорозі
Від Пекла до Раю
Вітер змітає
Миті.
Кво вадіс?
Кво вадіс?
Кво?
* Кво вадіс – куди йдеш
ДЕПРЕССІО
Хочеться вмерти,
Не жити,
Не чути,
Не бачити
Бруду
І болю ,
І зраджених
Снів,
І зґвалтованих
Квітів…
Хочеться вмерти,
Не йти,
Не повзти,
Не пливти
В дірявому
Човні
Життя,
Де плаче на дні
Замулена скрипка
Полишених доль…
Не чути,
Не бути.,
Не жити,
Не вмерти…
СЛУЖБА ОЗ
Лікар
У чорному,
З білими
Крилами
Допалив
Сигарету
До нігтів:
“Хто викликав
Мене?
Я прилетів!”
ПЕРЛИННЕ
В.
Перлинка в Божій
Мушлі –
Дарована?
Позичена?
Чи послана
Мені?..
Перлинка в Божій
Мушлі –
Молитва
В тиші Храму…
Рятунок?
Благодать?
Велика милість?
Перлинка переважила гріхи
На Часу Терезах
І викупила День
В отруйної Пітьми.
Перлинка…
Подарунок…
Благодать…
ТІНЬ
Одна живу
Посеред вірша,
Замкнувшися
У замку з літер
І складів.
Постука хтось –
Навряд чи я видкрию:
Боюсь утратити
Самотності
Солодку
Тінь…
ПАПЕРОВЕ ФЕНТЕЗІ
На острові
З паперу
Дві закохані
Літери
Стерегли
Непогасну
Свічку
Слова ”Люблю”…
Заснули сонця,
Попадали зорі,
А їм було
Тепло
На острові
З паперу
Зі свічкою-словом…
Воно догорить –
Спалахне острів
Разом із літерами…
Та це буде
Потім…
ХОЧЕТЬСЯ...
Зоресонця,
Небополя,
Вечоранку,
Нічодня
І трохи
Життєщастя…
Тебе ж побачу –
Вже не хотітиму
Нічого.
Крім тебе.
СНІГОПАД
Небо упало
На землю,
Розкотилося біло-біло,
Зітхає розплющений
Вітер,
Розтрощено
Скніють дерева,
Змерзлося в грудку
Людство…
Маленька
Космічна
Дівчинка
Злизнула
Його з долоньки:
Проросла у вустах
Весна…
ОКУПАЦІЯ
Весна окупувала
Місто
( Воно здалося їй
Без бою)
І розстріляла
Зелен –листям
Усе, що вчора
Звалося
Зимою…
ПОБАЖАННЯ НАВПАКИ
Забери мене в інші
Світи,
Зіткані навпаки–
Де зорі внизу,
Озера вгорі,
А дні –не дні-
Віки.
Покину старе
Єство,
Забуду, ким я
Була.
Забери,
Укради,
Перевтіль
У когось,
Хто – вогонь і пожежа,
А не зола.
ПРОВАЛЛЯ
Ламається лід
Під ногами–
Відкрилось
Весняне провалля…
І знову нічого
Й нікого
Немає–
Як учора.
Як завтра,
Як завше й надалі.
Кришиться край,
Падають скалки
На голову
Сонного світу…
Хтось дихає
В спину–
Гаряче, палко–
Штовхне
Й полечу я
Пелюсткою
Цвіту…
СОЛОНЕ
Зачерпни солі
У жмені,
Посип нею
Рани,
Засоли душу,
Сховай від
Гнилого світу.
Не шкодуй солі-
Чим більше її,
Тим краще душі
Сховатись,
Тим глибшими
Будуть рани,
Гіркішими
Сльози-
Сіль заховає
Все,
Назовсім,
Навіки, Назавше…
ВІЧНОСПАЛЕННЯ
Розкладу
Вогнище
В Душі.
На каміння гріхів
Капають сльози
Воску…
Горітиме серце,
Потріскуючи,
Як поліно.
Скотиться сльоза
Воску…
На теплому попелі
Засну потім,
Загорнувшись
У плащ
Інквізитора…
Прокинеться
Сльоза воску…
Почнуться пологи
Сонця.
КІНЕЦЬ СЕАНСУ
Гірко як:
І не любити,
Й не прощати…
Кудись іти?
Хіба що – в небо.
Щось римувать?
Хіба що – біло.
Світання вмерло,
Місяця вкрали,
Розтерли десь
На порох
І рознесли за ногами…
Темно як:
Згубились очі
Й окуляри;
І не дивитись,
І не виколоть
Зіниці..
Хіба що
Виполоти вії,
Мов бур’ян…
Гірко, темно…
Завіса впала.
Кінець сеансу…
ГеоНЕметрія
У Квадрат
Заштовхали
Коло,
У Коло
Убгали
Трикутник…
Поглянеш ізбоку —
Гармонія
А їм
Ворухнутися
Боляче.
Таке от
Сімейне
Життя…
111
Життя хистке–
Над прірвою
Жердина.
Гойднеться–
І нема тебе.
Затихне –
З пилу проростеш…
Як будеш падати,
Хапайся
Голосом за тишу –
Най він
Залишиться
На світі
По тобі.
СЕРДЕЧНЕ
Два серця
Вдарились
Одне об одне–
Узявся десь
Тайфун,
Потоп,
Цунамі!
Тонули тисячі
У вулканічній лаві
Водою
Гори захлинались,
Плавилися хмари…
Та раптом
Стихло-
Все вернулось,
Як було.
Спинилися
Серця,
Не б’ються:
Засильним був удар,
Чуття задужі.
І затверда
Земля…
ПЕКЛО
Це Пекло
Зветься Раєм.
Ключі до нього
Золотом облиті,
Ворота
Відкриваються
Нечутно:
І Ніби-Янголи
Із вас
Зривають крила,
Кришать
Німба
Об коліно,
Знімають
Білі довгі
Шати,
Зодягають
Куце щось
В кривавих плямах,
Кучері стрижуть–
Плетуть із них
Кайдани
Та ними
Припинають
До залізного
Одра,
Де і лежати вік,
Порізаним
На шмаття.
Хтось невідомий
Длубатися
Буде
У тому дранті:
Краятиме шкіру,
Ламатиме кістки,
Цупитиме жили…
Це Пекло
Зветься Раєм,
Ні– Білою Тюрмою,
Бо –
Лікарня.
КВІТАМ
Куди ви дивитесь
Квітковими очима
І що там бачите,
Нікому невідоме?
Чи плачете,
Коли вас
Рвуть
І топчуть,
Безногих
Ставлять
Ранами
У воду–
Щоб милуватися
Чужим
Каліцтвом?
Куди ви дивитесь
І що там бачите?
З якої ви планети
Висіялись тут?
І на яку
Повернетесь,
Утративши пелюстки?
Посиджу
Тихо з вами,
Помовчу, Послухаю,
Про що
Говорите
Поміж собою.
Хоч літеру
Одну
Завчу
Із тихомови
Вашої,
Забутої всіма…
ВІСІМ ЛОЖЕЧОК
Життя минуло –
Чашка
Чаю
Розлилася.
Хотіла випити–
Не втримала
В руках.
Надто вже гаряче…
А цукор так
На дні
І зачаївся:
Не розмішала
Я свої законні
Вісім
Ложечок
З вершечком…
