Житомирська обласна молодіжна творча орґанізація
Мистецька ґільдія «Неабищо»
Cкладень 6
Rewind
ВероNіка
КавуN
Житомир
2003
390 С
]цикл[
> | | <
Мій Мозок Надто
Схожий На
Венецію
По Довгим Каналам
Звивин
Пливуть Надто Красиві
Човни
Із Надто Потворними
Людьми
> | | | <
Прибій
Запах Осені
Залишить На Березі
Довгі Холодні Мушлі
Трамваїв Тролейбусів
І Гладенько-Лискучо-Мокру
Гальку Авто
Доки Вода Не Вип’Є Весь Пісок
І Дитина, Схожа На Янгола
–
?Чи Янгол Схожий На Дитину?
–
Зеленкуватим Від
Надміру Голосом
Скаже
“Годі Метушитись
Час Заснути”
> | | | | <
Кактус Магнітофона
Розквітає Раз На Мінус
Тисячу Років
Ламана Шерсть
Стирчить Звідусіль
Шпичаками Голосів
Він Косооко Мружачись
Вкотре Ніколи Здмухує
Пилюку
По Куткам
Чийогось Мого Марення
Сторінками
Сонця
В
Клітинку
> | | | | | | <
Дзичання Комара Тупими
Шпицями
В’яже В“Язку
Візерунчату Тишу
Рукава Балкони Пальці
Втомились Тримати Ламкі
Будинки
Тіло Загусне І У Гамма-Променях
Сну
Між Двома Зіницями
Станеться Маленький Чорнобиль
Доведеться Вбивати Туристів
Най Приходять Думають
Що Я Старий Зморшкуватий Замок
Вкритий Мохом
А Я
Малий Прищавий Ембріон
Вкритий Тілом
>G<
З правом на
повну безправність
у жовтуватих флакончиках тіла
етикетка штрихкод
все за правилами
стоїмо на полицях
мовчимо епохально
чекаємо поки
на нас перевірять чергову рекламну
хіть
а те, що нас називають людьми
це теж непоганий
рекламний хід
Сіті мого City-3
У залізобетонній коробці міста
напханій
до країв лахміттям розмов
місиво перетлілого жовтого листя
парасольок
плащів
під’їздів
авто
Стукайте
перед тим як залізти в душу
чи колупатись в замку відмичками поглядів
місто мерзне під мряки холодним
душем
“ви не потрете спинку
асфальту мокрого?”
Знаєте
місту теж страшенно незатишно
жити в гуртожитках ваших взаємних я
вештатись смітниками
кав’ярнями ратушами
а вечорами ховатись під плед сміття
перегортаючи вулиць потерті обкладинки
я проминаю абзаци мокрих під’їздів
місто
маршрутки
люди
тролейбуси
пам’ятники
і монотонних днів
ластів’ячі
гнізда
>G<
Gospody chujesh як holodno
як тіні хлебчуть підгнилі калюжі
крокуючи поруч із нами
за звичкою чи то їм
просто подобається бути
барабанними паличками
на носороговій шкірі напнутих площ
Ми газетними
шпальтами дощу
істерично стукаємо каблуками
по землі
??Є ХТО ВДОМА??
Смикаємо дверні ручки квітів
зазираємо в замкові
шпарини метро
!!ВІДЧИНІТЬ!!
ЧИ ХОЧ ПЕРЕДАЙТЕ ПОВІДОМЛЕННЯ КАБЛУКОВИМ ТЕЛЕГРАФОМ ЩО ЩЕ ЖИВІ
НА ТОМУ БОЦІ ЗЕМЛІ
??НЕ ВТОМИЛИСЬ ХОДИТИ НАВИВОРІТ??
Переварених шлунком голодного міста
нас відригують вулиці
з дахів
балконів
під колеса машин
прямо в стерильний унітаз неба
!!ДОМЕСТОС – І НІЯКИХ МІКРОБІВ!!
Себто Янголів
>G<
Наснилось повітря
ніби я вмію дихати
бачити й навіть
– невже? –
чути
Прокидаюся
Знов ті ж самі
щербаті ясна могил
усміхаються
Ласкаво просимо!
Земля пережовує
рештки колисьлюдей
...
Важко бути хрестом
якщо на тобі
нікого
не розпинали
>G<
Ніч
розр(б?)ита
на жовті квадрати
як шахова дошка
ти крок
я крок
ти вдих
я видих
ти сон-
я -це
Шах
і
мат
о
б
о
м
>G<
Холодно
тролейбуси розправляють кістляві крила
готуються летіти у вирій
>G<
Незамолене досі
щася
у затертих до кісток
джинсах
вешталось розхитаними пломбами
дахів
збираючи антени (які погарніші)
до букету
Зрідка спинялось,
дивилось униз
і
плювало на голови поодиноко-лисим перехожим
та йшло собі далі
волочачи
пучок антен
а люди чомусь не хотіли
бути щасливими
>G<
Заварюю біль
у чашці вчорашнього чаю
Загвинчую до вух тишу
аби не чути
як здивовано ревуть стада слів
загнані під шкіру
Нанизую на пальці образи
одна
друга
третя
аби так голосно не дихали в потилицю
коли я
за звичкою влазячи вранці й власне тіло
помічаюв ньому
когось іншого
–Агов! Є тут хто??!
