ПІСЛЯ МАЙБУТНЬОГО
У літературному процесі на теренах Житомира вже ми – представники Мистецької ґільдії “Неабищо”, можемо констатувати поетичну школу (післямайбуття) постфутуриzму, окрім відомої “житомирської школи проzи”.
Оцінюйте нас, як творців постмайбутньої літератури – “zбоченцями”, творця – “ґенієм”, а нашу творчість – “діяґноzом”.
Прагнення:
– роzмножувати собі подібних;
– z поеzії zробити владу. Поеzією владарювати;
– прагнення роzмножувати собі подібних;
– до zагальної правди і лише у ґлобальних масштабах;
– провокувати до дії;
– ділитися складними, стомлюючими думками z типовим світом;
– бачити вічність наступною секундою, як минуле;
– до надєвропейськости: “Щоб ота клята Європа бігала zа нами”, і не тільки Європа;
– постійно контрастувати;
– до ламань стереотипів. Ламаючи стереотипи маємо епатажність;
– до елітарности – антипопсовости;
– до анархіzму;
– писати маловживаним правописом;
– покращити світ, покаzавши світові його вади;
Настрій:
– маніякальність, нав’яzливі думки;
– гра zі смертю;
– хворобливість, zамість святковости. Роzчулености;
– продукування нарочито спотворених обраzів, думок, почуттів тощо;
– провокаційність;
– апофіґіzм;
Ми є носіями:
– епатажности;
– ґеніяльности;
– контрастів;
– zбочень;
– вічности, належачи своєму часові, в якому живемо;
– відсутности вуzького уявлення про поеzію:
o уникання природного вживання роzділових zнаків;
o zорова поеzія;
o пом’якшення голосних;
o zміна правопису;
o поетична проzовість;
o акцентуємо на сприйняння:
§ на zвукове;
§ шумове;
§ віzуальне;
§ акторське;
§ неоархітектоніці.
o відсутність чистих форм.
– шанувань кави;
– живого орґаніzму міста;
– підсумку;
Ми сповідуємо:
– любов до божевілля, шиzофренії, “zдорового беzумства”;
– використання маловживаних літературних форм;
– .., що представниками постфутуру можуть бути іншомовні автори;
– антипопсу, неформаліzм, констатацію, ультранатураліzм, УZІzм, мистецький ексгібіціоніzм, реконструкціоналіzм, молодіжність, рекламність, урбаніzм.
– zбочення оптиміzму;
– присутність:
o медитативности, яскравих переживань, шоку, праґматиzму, творчого еґо, асанансної та алітераційної муzичности поеzії, експресії, спонтанности, надемоційности.
– натяк на:
o футуриzм;
o пророчість;
o постмодерніzм;
o аванґард;
o андерґраунд;
o неосюрреаліzм;
o мрійливість;
o сексоманію;
– відсутність:
o попсовости;
o наївности;
o дитячости;
Ми протестуємо:
– шароварщині;
– саломанії;
Zагальний процес:
– майстерня віртуальної творчости;
Реліґія:
– синтеz вірувань: християнство, буддиzм, яzичництво.
– Ангельство.
– Усне нагадування про існування стану протилежного до життя череz легку смерть.
Колір постфутуриzму:
– помаранчевий;
Символ:
– жабка;
– равлик.
Гасло:
– нам пофіґ;
Політика:
– індивідул-анархіzм;
– націонал-анархіzм.
У літературі характерне нам:
– асонансність та алітераційність;
– нестатичність, динамічність, те, що не очікує більшість людей;
Вважаємо батьками постфутуру:
– Михайль Семенко
– Юрко Ґудzь
Риси постмайбутнього у літературі:
1 риса. Творчість, як діаґноz.
2 риса. Самодостатність.
3 риса. Урбаністичність.
4 риса. Епатаж викликаний часом.
5 риса. Рух мистецтва череz експеримент.
6 риса. Ґеніяльність.
7 риса. Ламання стереотипів.
8 риса. Духовність: рамки майбутнього і минулого zникнуть.
9 риса. Асонансність та алітераційність.
ОРҐАНІZАЦІЯ МҐN
– Для орґаніzації МҐN характерна українськість – україномовність.
– Любов до величі міст таких, як Львів тощо.
– Zдоровий епатаж: писати українською мовою в російськомовному середовищі м.Житомира може хтось сприймати, як zдоровий елемент епатажу МҐН.
– Помірна обрядовість.
– Для орґаніzації МҐN духовним батьком є Юрко Ґудzь.
Наші спонсори:
– апофіґіzм;
– епатажність викликана ламанням стереотипів;
– національна свідомість;
Ставлячись до нас трохи поzитивніше ніж до оперного співу – ваша сучасність буде дорівнювати вашому ставленню до сучасної поеzії. І якщо на усіх проявах футуриzму (майбутнього) певні науковці zмогли zахистити свої докторські дисертації, стати професорами тощо, то чому ж постфутуру (z усіма антистереотипами) не бути z легкістю адаптованим до стереотипів свого часу? Прийде час і на нашій присутности у літературному процесі не тільки Житомирщини, але й України хтось zароблятиме дивіденди і вішатиме на свій мундир zнаки слави.
Для нас, представників школи постфутуриzму, “поеzія” стала можливістю бути Людиною, бути самотвердженим і нести цю радість самореаліzації свого творчого “я” иншим. Ми належні своєму часові, отже, свідчитиме час.
МИ
понеділок, 24 вересня 2007 р.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
1 коментар:
Прикольний блог:))) історія літератури!:) при всіх творчо-організаційних недоліках, це була єдина молода літгрупа 2000-ків з "ідеологічним" підґрунтям. тільки от про російськомовне середовище Житомира чуваки загналися;) чи не з подачі русофона Стронговського?:))))
Дописати коментар