Складень :: Наталя Шеремета :: Два неба (2004)

Складень :: Олег Левченко / Наталя Шеремета / Любов Годлевська / Тетяна Шабодей / стронґовський / Олена Костюченко / Вікторія Дем :: Прийдешнім (2003)

Житомирський обласний елітарний літературний клуб 

"Перевесло"

імені Олени Теліги

Складень 9

Присвячується 6 річниці

заснування клубу

ПРИЙДЕШНІМ

Олег ЛЕВЧЕНКО

Наталя ШЕРЕМЕТА

Любов ГОДЛЕВСЬКА

Тетяна ШАБОДЕЙ

стронґовський

Олена КОСТЮЧЕНКО

Вікторія ДЕМ

…"Коли? Коли? Коли прийде

Апостол правди і науки?!"

Вже двадцять перший вік гряде,

Доносяться священні звуки

Тих невмирущих, гнівних слів,

Що народились в серці сина…

Крізь призму зболених віків

Їх пам'ятатиме Вкраїна,

Досягши всіх земних вершин,

Вознісшись до висот небесних,

Всіх руйнувань здолавши тлін,

Повстане з попелу, воскресне!..

Галина РУССУ,

уривок з вірша 

"Звучать Шевченкові слова…"

ЖИТОМИР

2003

Олег ЛЕВЧЕНКО

< ~ >
Тримаючи у руках пенzля і картинку
повабно*
вимальовуєш себе на палітру відчуттів,
іz насолодою zмішуючи фарби:
жовте іz синім,
чорне z червоним,
помаранчевим... (окремо)
дістаючи іz пляшечок томатних...
"Кривава Меррі"... (zакусюючи).

< ~ >
твої пальці схожі на палітурку
що я використав до своєї zбірки
боzна до якої приблиzно
zвішуючи твою працеzдатність
на умовностях мого міленіумного
ловитиму себе на думці сачком
"я" наче маю "прикид" метелика
а не поетичне обожнювання
іz віzерунком на крильцях янґола
що причепившись тиняється zі мною
та zі своєю муzою

< ~ >
навчись рахувати почуття
відучора вони zатамували світ
відчуття світу  ?  напевно
роzмова іz самим Богом
як цвяшок для автотраси

Повабно* - неолоґізм.__

Наталя ШЕРЕМЕТА

< ~ >
Жага кохання
витекла солоною краплиною
кріzь zаплющені очі,
торкнулася пальчиком вологих вуст,
шовковою хустиною
проzоро сковzнула по оголеним плечам
zалоскотіла пір'їною в горлі
і zасіла глибоко в животі палаючим клубком

< ~ >
Zалишу пляшечку своїх парфумів тобі на zгадку біля філіжанки недопитої кави.

< ~ >
Поступово втрачаючи zдоровий глуzд
 мрію про твої цілунки.
 Нулі в квадраті
 краще
 ніж роzбиті склянки ніжностей.
< ~ >
Полум'я  свічки тьмяно  відображається у твоїх очах.
Струси z вій подив, дивися лише на мене.
Так, я дивна,
але ж тобі це подобається
Zбочена уява малює власний світ.
Не шаруди думками,
до спокою ще далеко.
Дай мені свою руку,
 тримай міцніше.
Швидкість мого польоту
перевищує можливості літального апарату.
 Пристебни ремені -
гальма не справні.
Zбочена уява малює власний світ,
 як полум'я свічки
у твоїх очах.

Любов ГОДЛЕВСЬКА

< ~ >
Чари чужі причащали
Зчернечену душу вночі, -
Чорне ганчір'я зачахло
І чотки навчали в плачі.

Ручки беззвучно чіплялись
За плечі причалу причин, -
Й зчулено ті розчинялись,
У Вічність спустивши човни.

Очі сторіч дочекались
Пророчого щему свічі, -
Й частки полярні помчались
В розпечений смерч маячні.

ІЛЮЗІЯ ВЛАДИ

Мені вдалося загнати земну кулю
в авторучку -
І вона стала кулькою на кінчику
стержня буття.
Водитиму її різнобарвними боками
по паперу,
аж доки не скінчиться чорнило
історії.
Кулька неймовірно швидко обертається,
трансформуючи час
в екзистенціяльні переживання
мого вищого "Я".

< ~ >
Поволі просуваю
переспілі прагнення
між шпаринками
впертого "Дай!"
Їх плоть спотворюється
спресовуючи порох думок
для вибуху...
Та піт і сльози
псують паливо мрій.
Попри все спопелила
ще перше
посмертний свій посаг...
Приймеш?..
У час посту
душа не попросить
нічого,
крім відповідей...
Не соромся,
що гола і боса,
брудна...
Приходь, поговоримо, Господи.


Тетяна ШАБОДЕЙ

< ~ >
Хтось запитав: де мій світ!
Він все ще блукає у пошуках своєї власниці,
Не знищуй самотність. Горду. Незалежну.
Нехай твої справи і дії будуть вчасні.
Лиши біля себе пів-усього,
А мені залиши долю
мого блукаючого світу.
Хтось запитає, де твій світ.
Що ти відповіси?

< ~ >
Швидкоруч нищу емоції дружні
ножовим пораненням прямо в серце,
лишаючи помирати його самітником.
А я не хочу смерті чужої та своєї,
але мушу...
Нехай за це мене засудять довічно.

НОВИЙ ДЕНЬ

У прозорій юрбі
з сірим відблиском
ледве впізнаю Ранок.
Відчиняю вікно -
і щулить серце сірий сум.
А кава холоне.
Завчасно дивуюсь:
навіщо сваритись
із тим чи иншим днем-невдасі?..
Вітер розбудить гаряче повітря,
із чашкою кави зникатиму в часі.
Вітер лоскочеться в тюлі...
Кавовий осад на дні...
День бешкетує
у новім вбранні.


ПЕВНІ ВИСНОВКИ

До сьогодення приєднується
Завтра,
Затравлене тим Вчора,
Але ми намагаємось
Їх ще поєднати загальним...
Життям,
Недоступним до кінця
Нікому з нас.
Бо сонце підвладне
Дню,
А ми - сонцю
(чи то Дню?)
А, може, иншому чомусь?    комусь?

< ~ >
Розіп'ята гордість
На перехресті
Бажання і можливості
Через чуже "Хочу",
Через своє безсилля.
Вкотре розпинаюсь,
приносячи в жертву
Її - гордість.
А вона безсмертна?


стронґовський

-метро №1-

свідомість летіла
колеса стукали
і гориzонт біг навтьоки
і бачення світу
барвами стріло
когось. Чи ви слухали
сенсо-есенцію цієї фіґні?
падало віття
в думок пірамідність
у каньон піротехніки
снами
є беzпліддя на
противагу вагітности
тут щось посереднє
щось трапилось z нами
ґудzики
голки
нитки
шви
відкривають дійсну породу
ковток
вода
колеса стукали по
стравоходу

-метро №2-

zаліzна корова на рейках
доїть сірих zайців
жує гебрейські пейси
траву останніх днів
хто винен їй жетона
копирсайтесь у кишенях
бо в місяці костоломі
zайці витрачаються жменями
zаліzна корова на рейках
доїть сірих zайців

zнаєте най собі доїть
бо zрештою доять всіх
-подяка-
в нас міство мальоване Маяковським
місто де
майбутнім тхне
і як побачу млосно
zабиті вікна дверей
тихо скажу:
zа хрущовки
дякую
СРСР!

Олена КОСТЮЧЕНКО

< ~ >
Коли тобі на серці важко стане,
Що краще вмерти, аніж далі жити,
Згадай щось добре, та жени погане,
Не дай комусь із горя порадіти.

Не дай, щоб хтось сказав:
От він вже й здох", -
Бо спився, обколовся, обкурився,
Із цим життям нещасним не змирився, -
А міг би жити, як усі, удвох!

А міг би жити й наживать добра?
Але "пани" за працю вже не платять…
Іх вже ловить й здирать штани пора -
Бо зад однаковий у бідних й у багатих…

Коли тобі на серці важко стане,
Що краще вмерти, аніж далі жити,
Згадай щось добре, та жени погане,
Не дай комусь із горя порадіти.

< ~ >
Мужвладні
       владні
         ладні…
Без роботи
          Все в турботах
          В чорних ботах…
Одиниці
       ниць
  п'яниці…
 Що за східці?
Люди в сітці. Булки кекси
     Паляниці
                макарони…
Гривні песо євро
         долари і бони…
Вічність щастя
     без турбот життя до віку -
це без Бога не здійснити
                                чоловіку!


Вікторія ДЕМ

СУПЕРНА ЛЮБОВ

Батько сина запитує:
- Синку, любий синку,
Чом узяв собі до пари
Дивну таку жінку? -
Та вона ж - мов соломинка,
Ще й манюня зростом,
Ніби змалечку небога
Мордувалась постом.
- Ви уцілили в "десятку", -
Син признався тату, -
Зоя тим мені до серця,
Що їсть небагато,
А для нашого часу -
Це вартніше за красу!

ЯКІ - МИ

Бабуся в парк на поменад
притурила псяюру
Й зненацька там серед кущів
застукала злодюру.
Він вже ялиноньку зрубав
і повертав наліво.
Бабуся кинулась услід,
типаючись від гніву:
- А зупинись негіднику!
ходім-но до участку,
Там припаяють штраф такий,
що перестанеш красти!
Крадій ходу загальмував,
здивовано скривився:
- Звідкіль оце, скажіть мені,
суддя такий з'явився?
Нащо лякаєш і сичиш,
мов би надута кобра?
Гадаєш, що зловмисник я,
ні, я людина - добра.
Згубив красуню? Ну то й що? -
в грошах потребу маю;
А зарплатні як не дадуть -
ще й не одну зрубаю!
Уже ж на носі рік Новий,
а гривень де дістати?
То я діп'яв товар ходкий
і йду його збувати.
Ой, не картай мене, ой-ой,
і сповідать отут облиш,
Бажаєш - деревце й тобі
віддам за пів ціни лиш...
Бабуся радо хап до рук
струнке блакитне диво:
- Спасибі, синку дорогий,
ось на тобі на пиво!

КРИТИКА І САМОКРИТИКА

У нас чудовий Президент -
До рани прикладай:
По благих намірах веде
Країну прямо... в "рай".
У нас Міністрів Кабінет -
Мов богатир Кирило:
Рятує економіку,
Махаючи кадилом.
Також Верховна Радонька
У залі не дріма:
Собі смачні добробути
Все вище підійма...
Такі сидять керманичі
У нашому кремлі,
А нам за те наділено
По клаптику землі:
Ори-сади, копай і сій,
А восени згреби й радій!
Хоч наш ковчег хитається,
Не втопиться однак,
Євреї повертаються -
То дуже добрий знак!
Ми біля них притулимось
І якось проживем,
Від сорому зіщулимось,
Та все ж не пропадем.
О Боженьку, ти завжди прав! -
Віддай нам те, що відібрав.

___________________

Заснований Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" ім. Олени Теліги  (назва заснування: літературно-поетичний клуб "Перевесло")  27 лютого 1997 року. Її представниками є молоді та зрілі поети, прозаїки, які небайдужі до своєї національної культури.
Керували клубом Галина Руссу, Олег Левченко. Наразі керівником клубу є Наталя Васьковська (Шеремета).

Самвидав,  2003 р.

Складень :: Наталя Васьковська :: Малюнки на вікні (2002)

Житомирський обласний елітарний літературний клуб

"Перевесло"

імені Олени Теліги

Складень 2

Наталя Васьковська

МАЛЮНКИ НА ВІКНІ

поезії

ЖИТОМИР

Липень 2002 року.

***

Хвилею хлюпоче
осіння мелодія,
сопілкою співає
незаймане серце.
Щасливої душі
кохання не торкнулося…
На новий мотив
звучить стара пісня.
Хвиля кохання
розбилася
об каміння бездуховності.
Незаймане серце
лишається щасливим
і співає самотньою сопілкою.
Осіння мелодія
не торкнулася
і твого серця.


***

Обережно,
як зелений листочок до гербарію,
поклав мене
до своєї кишені .
Доглядав мене,
як коштовний камінець
у схованці.
Здував пилинки,
усміхався
                    і радів.
Чому ж тоді,
коли камінець став метеликом,
ти перестав усміхатися і радіти?
Чому,
коли засушений листочок гербарію зацвів маленькими
ніжними квіточками
ти втратив спокій,
затишок і безтурботність?
Мені хотілося співати,
танцювати, веселитися…
Ти ж намагався приклеїти метелика
під скло, у рамку.
Приватна власність
висушувала ніжні квіти,
а метелик
вилетів
у прочинену кватирку.
Незвично,
цікаво,
весело,
вільно…


***

Скажи мені, чому не знаю,
Чекаю я.
Від долі щастя,
Життя без болю,
Від ночі дня?
Чому надію я не втрачаю
На кращу мить?
Чого чекаю
І все ж не можу
Я щось змінить?


***

На серце впала холодом
сніжинка.
Озвалась болем у моїй душі.
Зима прийшла
й сумна така сльозинка
Скотилася сльозою по щоці.
І стогне злий
несамовитий вітер,
Рве на шматки мене
І спокою нема.
Стомлюсь чекати,
щастям не зігріта.
Чумацьким шляхом
я піду дарма.



***

" Не ховайте до кишені метеликів."
Г.А. Кавун.

- У тебе у кишені метелик, уявляєш?
- Ні, я не люблю брудних кишень.
- До чого тут бруд, то ж метелик!
- Ворушиться, бр-р-р-р…
- Розумію,
вам чоловікам таке не подобається.
- А ви, жінки, хіба інакші?
- …У мені завжди щось ворушиться:
думки, почуття, діти…
       Але ти цього не зможеш уявити,
бо це надто не природньо для тебе…


***

Є речі ті,
що людям не належать.

Їх зміст високий
людям не досяжний.

Лиш вічність ім суддя
та їх хранитель

Ховає в темряві
химерні таємниці…

Минуле завжди
переслідує сучасність,

Та, в свою чергу,
на майбутнє наступає.

У всесвіті
цей кругооббіг часу
Слабка людина
мало помічає.


***

Крику душі ніхто не почує,
Сльози на серці
Ніхто не побачить,
Загублену долю
Ніхто не врятує,
Тихо, без сліз, кохання плаче.
Зранену душу сховаю від вітру,
Стомлене серце молитва зіргіє,
Може до мене повернеться віра,
Лише кохання в тузі німіє.
Спокою просить  душа стражденна,
Тільки в молитві знаходить спасіння.
Щасливе кохання? Що ви, блаженні?!
О, Боже правий, пошли терпіння.


***

Торкнуся рукою
тремтячого прозорого дива,
а воно
на краплинки дощу обернеться.


***

Чому крихкі сніжинки
не тануть на твоїх віях?
А може це черемха зронила смуток
тобі на обличчя?

***

Я просто малювала на вікні.
Казали люди:
"Певно божевільна…"
Співали краплі
на прозорім склі
І танцювали пензлі
в пальцях вільно.

Легкий метелик -
з літнього дощу,
духмяні квіти -
із роси малюю.
Ще намалюю сонця
досхочу
Й хмарки прозорі,
що його цілують.

Я фарбам веселковим доручу
усі думки мої і сподівання.
Слухняний пензлик
виведе свічу
і запалає вогником бажання.

Прозорі фарби
на прозорім склі
співали безліч неземних мелодій…
Я просто малювала на вікні,
а хтось не бачив ту красу,
                               та й годі.

***

Коли мене цілуєш -
лиш цілуй.
Як обіймаєш -
тільки обіймай.
Не намагайся полум'я задуть,
Мене такою як я є
сприймай.
Коли про мене кажеш -
не суди.
Не знайдеш слів -
то краще
промовчи.
У суєті мене
не знайдеш ти,
Від мого серця там
нема ключів.
Цілуючи мене -
цілуй лише.
Спасіння не шукай
у забуття.
Не інший поміж нами,
але вже
чекати долю
перестала я.
Коли ідеш від мене -
просто йди,
Не озираючись
іти навчись.
Я не чекаю від життя біди,
Тому іди від мене
сміючись.
Коли мене згадаєш -
все згадай.
Та не сумуй,
минулого не клич.
Коли мене забудеш -
забувай,
Не зберігай у пам'яті облич.
Коли мене цілуєш -
лиш цілуй.
Коли ідеш від мене -
просто йди.
Коли мене згадаєш - все згадай.
Коли про мене кажеш - не суди.


***

О витівки химерні долі,
Що знову друзів розлучили.
І час від часу знов без сили
Опустиш руки ти поволі.
Коли змінити щось невладна,
Події, як стіна навколо.
Ти кожен день ідеш по колу -
Шукаєш нитку Аріадни.
Коли твій розпач у житті
Безжалісно стискає груди,
Відчуєш раптом руку друга -
І зможеш встояти тоді.
Скажу:  Спасибі, друзі, вам!
За ваші сильні добрі плечі,
Бо я без вас змогла б наврядчи,
За те, що кожен з нас не сам!.



Про автора

Закінчила Житомирську середню школу № 23 у 1987 році. Працювала в управлінні освіти, Житомирському обласному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді, дитячому садоку АБВГдейка (вела театральну студію). Випускниця агротехнічного коледжу. Студентка Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка. Заступник голови Житомирського обласного елітарного літературного клубу "Перевесло" ім. Олени Теліги.

Відбуваються літературні зустрічі Житомиського обласного елітарного літературного клібу "Перевесло"
ім. Олени Теліги
кожного останнього четверга місяця о 15.00 в актовій залі ЖОО РУХ-УНР, вул. Київська, 6.

Складень :: Наталя Васьковська :: Біле і Чорне (2002)

Житомирський обласний елітарний літературний клуб 

"Перевесло"

імені Олени Теліги

Складень 4

Наталя Васьковська

БІЛЕ І ЧОРНЕ

етюди, поезії

ЖИТОМИР

Липень 2002 року. 

* * *
Коли ти мене вперше поцілував, з білого маленького пухнастого кошеняти я перетворилася на дорослу чорну кішку, що гуляє сама по собі і робить усе, що їй заманеться. Дивись, щоб одного разу від твоїх божевільних любощів ця киця не перекинулася на хижу чорну пантеру і не встромила тобі у шию свої гострі зубки.
Не дивлячись ні на що, мені добре з тобою, просто добре. Подобається дивитися на тебе, слухати тебе, говорити з тобою. Чудово було бути маленьким кошеням, коли усі тебе жаліли, любили по своєму і лагідно дивились услід. Приємно було посидіти з ним і потеревенити ні про що.
  Інша справа тепер. Чорна кішка не чекає на захоплені та розчулені погляди. Її проводжають інакше. У цих поглядах легко можна прочитати докір, підозру, зневагу і… заздрість. Противно думати, що так дивляться на тебе усі. Хоча ні, деякі досить добре виховані, щоб робити вигляд, ніби усе так, як і раніше - просто чудово.
Можливо, я перестаралась, даючи волю фантазіям? Можливо!
Але все частіше мені хочеться розпушити хвіст і зашипіти на всіх. На всіх, крім маленького чорного кошеняти, який солодко муркоче, коли бажає, щоб його пестили, і просто йде, задерши хвоста, коли хоче піти.
І я нічого не можу з цим вдіяти. Ти знову йдеш. Я кусаю губи і мовчу. Ти не мій, ти - нічий, ти - сам по собі.
Залишається підточити кігті, ліниво потягнутися й піти займатися своїми справами, зазирнувши мимохідь у дзеркало - чи не дивиться вже з нього хижа чорна пантера.
10.02.2000 р.



* * *
"Дуже люблю свіже-випрану, випрасувану білизну. Вона біла, хрустка і так приємно пахне лимоном. Люблю коли вона лежить акуратним стосом на дивані, така біла і така пахуча. Люблю, коли на вибиту від пилу подушку одягають хрустку свіжу наволочку з блакитними ромашками. Покладеш на неї голову і відчуваєш, що лежиш на квітучій галявині… і пахне лимоном. А як чудово виглядає чистеньке простирало з вишеньками на пуховій ковдрі. Пройдешся по ньому і впадеш у м'які складки.
Що? Хтось знову невдоволений? Чорна шерсть на білій білизні? Я не хочу, щоб мене проганяли з моєї улюбленої подушки з блакитними ромашками. До чого тут я?"

Після чергового окрику чорна-чорна киця, ліниво потягнувшись, лизнула передню лапку, невдоволено озирнулась і спокійно пішла по бильцю ліжка, по краю стільця, тоді по комоду, потихеньку обійшовши кришталеву вазу з трояндами, і  граційно стрибнула на підвіконня.
"Ось тут набагато краще. Ліпше буду слідкувати за голубами, що ходять під вікнами". Вони навіть не підозрюють, що за ними пильно спостерігає чорна- чорна кішка з білими вусами і зеленими очима. Лінивий маятник хвоста розгонив мух, тоді акуратно обгорнув лапки і завмер. Багіра стала схожою на порцелянову статуетку і тільки зелені очі то примружувались, то розкривалися, слідкуючи за нами.
03.07.2000 р.




***

Я дивлюсь в далечінь -
небо синє прозореє.
Крок ступи - й полетиш,
І шукай де там зорі є!
Щастя, щастя, де  ти?
Згуба, зрада, іди в світи!
Отак стояла над прірвою,
Марила, мріяла, вірила…
Я дивлюсь в далечінь,
Крила маю за спиною.
Піднімусь в височінь -
Знову стала я сильною.
Щастя, щастя де ти?
Згуба, зрада іди в світи!
Отак стояла над прірвою,
Марила, мріяла, вірила…
Лиш вперед, лиш вперед!
Долу очі не опускай.
Вір у простір без меж
І надії, ти, не втрачай!
Щастя, щастя, де ти?
Щастя, щастя, де ти?
Щастя, щастя, де ти?

***

Я танцюю з тобою танґо,
Мої руки в твоїх руках.
Я танцюю з тобою танго.
Мої мої очі в твоїх очах.
Ти так близько і так далеко.
Торкнусь рукою твоїх плечей.
Ти так близько, але далеко
Сторонній погляд твоїх очей.
Я не можу з тобою бути -
Лиш тільки танго єднає нас.
Знаю - мушу усе забути
І ми танцюєм  останній раз.
Серце б'ється у ритмі танго,
Земля втікає з під наших ніг.
Серце б'ється, та, може, марно
Торкаюсь ніжно плечей твоїх.
Я танцюю з тобою танґо,
Мої руки в твоїх руках.
Я танцюю з тобою танго.
Мої мої очі в твоїх очах.


***

Сніговії, сніговії…
Білий сніг на довгі вії.
Тільки мрії? Тільки мрії!
Але й ті - усі чужії.
Білим птахом, птахом білим
Я за мріями летіла.
Долетіти не зуміла -
На калині в лузі сіла.
Дивні мрії, білі мрії,
Як зухвалі сніговії,
Впали стомлено на вії,
Білі мрії, дивні мрії.
Дивні білі сніговії
Залишились тільки в мріях.
Дивні мрії, білі мрії.
Білий сніг на довгих віях.


***

Сумно губить сльози дощ,
Тихо вулицями бродить,
Сірий вечір містом ходить,
Із дощем розмови водить.
Сумно губить сльози дощ.

Під дощем тебе я кличу,
Плаче небо - дощ на обличчі.
Під дощем я тебе шукаю,
Плаче небо - тебе немає.
Під дощем тебе я кличу,
Тільки хмари питають: "Навіщо?"

Сумно губить сльози дощ,
Сіре мусто, сірий вечір,
Ляже туга мені на плечі,
Небо плаче - йому так легше.
Сумно губить сльози дощ.

Під дощем тебе я кличу,
Плаче небо - дощ на обличчі.
Під дощем я тебе шукаю,
Плаче небо - тебе немає.
Під дощем тебе я кличу,
Тільки хмари питають: "Навіщо?"


***

Співає під вікнами вітер
Осінні палкі серенади,
І місяць улесливо світить
На зоряні згубні принади.
Вже лютий поглядом синім
Безжалісно дивиться в очі.
Чому ж серенади осінні
Звучать в моїм серці щоночі?
А зорі у вальсі кружляють
В сріблястих сукнях шовкових…
Узимку чому не згасає
Вогонь очей волошкових?
Залишу усі сподівання,
Що сталися зміни природні.
А може це просто кохання
Прийшло в моє серце самотнє?


***

Твої губи мене знайдуть,
Твої очі мене запитають:
Чому очі твої зелені,
Чому завжди вони веселі?

Чому мова моя співає?
Чому я не іду - літаю?
Не питай, - відповім луною, -
Просто поруч іди зі мною.


***

Дивлюся, тамуючи подих,
Відвожу розгублено очі.
І думати навіть не хочу
Про твій нерозважливий погляд.
"Не можу", "не мушу", "не хочу" -
Повторюю в думці щосили.
"Не думай про нього щоночі,
Не твій він коханий і милий!"
"Не разом, не поруч з тобою!"
Стомилося серце чекати.
Не стримуй кохання журбою,
Знайди в собі сили сказати.

Житомир
1998-2000

Складень :: Наталя Васьковська :: Толерантні та аполітичні поезії (2002)

Житомирський обласний елітарний літературний клуб 

"Перевесло"

імені Олени Теліги

Складень 3

Наталя Васьковська

Толерантні та аполітичні поезії

ЖИТОМИР

Липень 2002 року. 

УКРАЇНА  2000

Хай на межі тисячоліть,
Крізь хмари часу
й морок сивий,
Лиш Боже слово долетить
До тебе, Україно мила.

Хай рік Творця несе добро
На любу нашу Україну
І рідне мамине тепло
Зігріє кожную дитину.

У їх малесеньких руках
Ясною стане кожна днина.
Нехай прославиться в віках
Творіння Боже - Україна!


ДИТЯЧА МОЛИТВА

Святий Миколаю,
  святий Миколаю!
Дитина маленька
на тебе чекає.
І просить у тебе
дитинка маленька
Для себе, для тата,
бабусі і неньки.

"Прошу, Миколаю,
щоб взимку і влітку
Здоровими були
    маленькії дітки.
Матуся сміялась
  і тато був сильним,
Щоб на Україні
 жилося всім вільно".

Дитяча молитва
   проста, незрадлива.
До Миколая дитинка молила.
Яснії очка до неба здіймала,
За Україну дитина благала.


ЗОЛОТО НА СИНЬОМУ

Замріяна пшениця
      в краплиночках волошок.
Чомусь мені не спиться,
замріялась злегка.
Як затишно у полі,
де жито колоситься
І зорі виглядають
  з дороги чумака.

На шовку темно-синьому
    пшеницю вишиваю,
Колосся жита стиглого,
      безкрайнії лани.
Журливо і замріяно
      я пісню заспіваю,
Хай ляже злотом заполоч
                на темно-синім тлі.

Я вишию пшеницю
на ніжнім синім шовку,
Від заполочі віє
      бабусиним теплом.
Це золото на синьому
немов дитячі мрії:
Безмежне синє небо
               і мамина любов.



ДО ЛЖЕПАТРІОТІВ

Чому ж ви так хизуєтесь
             словами,
Немов з товстим
 учнівським словником
Вивчаєте
          премудрості програми,
Де безліч літер,
символів і ком?
До себе відчуваючи повагу
За власну мудрість
і патріотизм
Запишете наступну перемогу
До списку всіх
параграфів і "призм".

Це не є поезія,
це лише
       комерція!
Це лише літери,
зібрані
до купи!
"Люблю Україну!"
має йти
          від серця,
А не з порожньої     шкаралупи.




ЕПІГРАМА
НА ОЛЕГА ЛЕВЧЕНКА.
30.11.2000 р.
Олег наш парубок моторний
І хлопець хоч куди козак.
Він любить бути
неповторним,
Складає рими так і сяк.

У почуттєвих камертонах
Він знає толк і має смак.
Перекладать на рідну мову
Чужі й свої вірші мастак.

Словами грається химерно -
Зникають звуки і склади,
Немов рослини ефемерні
В пісках пустелі без води.

Та що слова, мерщій до мови
Він приклада гнучке перо:
Раз плюнути - і нове слово,
Й словник поставив
на ребро.
Студент, актор і режисер,
Аванґардист і фантазер.


Пародії на вірші
Олега Левченка


БЛАГАННЯ ПОЕТА
 "Якби наш Бог відняв хист мови
І видер дурості язик,
Щоб блудні подуми надовго
Несли із каменю ярлик!.."
 (О. Левченко)

О, Боже, залиши нам мову!
Щоб спілкуватися могли,
Вигукувать палкі промови,
Вели б вечірнії розмови,
Плітки на вулицях плели.
Не забирай же мову, Боже,
У грішних митарів Твоїх.
Тут, може, Пушкін допоможе,
Дурний язик у рот положить
Та пару рим віддасть своїх.
Пророком, може, я не буду
(За рими думаю лиш я),
Жадаю бути я розкутим,
А блудних подумів спокута -
То суєта і метушня.


ЧАРИ ПРИРОДИ
"Дощем омивана трава
Вдихає сонячні парфуми,
Весни казкове убрання
Всмоктало соку чари-струми..."
(О.Левченко)

Пульсує, вруніє, пўяніє весна,
Квітує, буяє, зеліє.
Природа
     нектару сьорбнула вино -
Вдихає, усмоктує, мліє.
Тут квіти - квітують,
бутони - бунтують
І чари чарівно чарують.
Бруньки брунькотять
і струми струмують,
Медоквіти - медоквітують…

І я,
хоч і плавати вмів непогано,
Раптово у повінь природи
Шубовсьнув спросоння,
напившись дурману,
І весь потонув у негодах.


***
"І.
Я хочу прокинутись уранці
і зробити тобі каву,
але вона з вчорашнього ранку
 холодна.
Кохана, ти мертва?
Завтра тебе чекатиме мертва кава.
ІІ.
Мертва кава пахне спогадами
про тебе.
Отруюю себе думками."
(О.Левченко)

Некрофілія серед нас
Як засіб існування.
Тут мертва кава, мертва ти
І мертве споглядання.

Люблю я мертвую тебе
Як мертвий півень піє.
І цвинтар спогадами тхне,
Від трупів сморід -
не дихнеш,
Отруйний вітер віє.

______________________________________

Складень :: Духовне зростання :: Левченко /Шеремета / Кавун / Лудченко / Стронґовський (2004)

Складень :: Біле літо боліло :: Юрку Ґудзю (2009)

Складень :: Антологія одного діалогу "Nеабищо" :: Ай-том (2004)

Складень :: Антологія одного речення "Nеабищо" :: А-том (2004)

Складень :: Хто я такий? ~ Складень (2004)

Складень видано за сприяння

Житомирської обласної

молодіжної творчої орґанізації

Мистецька ґільдія “Nеабищо”

Житомирської обласної орґанізації

Спілки творчої молоді України

“Liga ArtiS”

Складень видано 

з нагоди 50 засідання

Мистецької ґільдії

“Nеабищо”

ХТО Я ТАКИЙ 

   ~ Складень

м.Житомир

Після 

майбуття

4 рік

Складень - аркуш паперу, зігнутий вчетверо, рідше втроє, ще рідше увосьмеро, форматом А4 (зазвичай 80 м/г2, якщо увосьмеро: бажано 65 м/г2, білий папір, рідше: 160 м/г2, кольоровий папір). Назва походить від складної ікони з двох (диптих), трьох (триптих) чи декількох (поліптих) частин. У наш час може уживатися до будь-якого предмету, що складається*. Уперше значення слова «складень» до складеного аркушу вжив Олег Левченко в 2001 році, як поліґрафічний термін, м.Житомир. Нині, за спостереженнями Мистецької ґільдії «Nеабищо», значенням цього слова вже послуговуються у літературних осередках деяких областей України. Наприклад: з 2004 року в м.Києві з’явилися тексти, що зверстані та складені по згинах паперового літачка. Ідея складення аркушу не є новою: у проґрамі «Microsoft Word» є кнопка «колонки» якою задається відповідна функція верстки тексту. Ще до появи поетичних складнів, поширення таких листівок мали місце інформацією про кандидатів у депутати (аґітлистівки), громадську діяльність тощо. Вперше у Житомирі така форма подачі поетичного тексту здійснювалась клубом російськомовних поетів «Азмъ Есмь» та «Людмила» але: не як випуски, без накладу й попередньо незігнутими; називались російською «гармошка», «раскладушка». Ще складень мав маловживані назви: “ластівка”, “літачок”, “міні-збірка”, у західних областях – “кавалок” тощо.  Видавнича назва - “буклет”. Михайло Раков (м.Житомир), маючи художньо-поліґрафічний хист, робив малі випуски за допомогою друкарської машинки й ксерокса (художній прийом) і називав їх «метеликами». Російськомовні назви нам не підходили й тому нині багатовживаним є “складень”. У середньому наклад складня = 250 прим. Нині Мистецька ґільдія «Nеабищо» створює складні за допомогою проґрами «PageMaker» і не уявляє, яке б інше слово відповідало цьому значенню.
Три запитання
і відповіді на них

q Що є складень?
q Що можна сказати про складні від бібліотеки Мистецької ґільдії “Nеабищо”?
q Що є бібліотека Мистецької ґільдії “Nеабищо”?

g

Складні – це чудово! Особливо з Бібліотеки “Nеабищо”. Для молодих авторів, яких не пускають “у широку літературу”, складні стали реалізованою можливістю друкуватися. А читачам, що прагнуть тримати руку на пульсі сучасного письменства, в тому числі зовсім юного й аванґардового (тобто, поки що офіційно не визнаного) є теж нагода одержати міні-збірочку того чи іншого автора з його найсвіжішими творами. Бо складні ж не “маринуються” довго, а випурхують у світ, як пташки, швидко й рясно. Тому – хай живуть складні! Вони життєво потрібні кожному, хто пише і не носить ще імені – печаті “класика”. Чи житимуть вони у майбутньому? Невідомо. Література може “переселитися” назовсім в Інтернет чи поширюватися через поезо- та прозо-кліпи. Але наймолодші нині її діти – складні – це прообрази майбутніх книг. Неважливо яких – паперових, електронних… але Книг у Бібліотеці Вічности, де жоден рядочок не зникне.

Маґільда (Галина Малин)

g

Що для Вас є складень?
Що для нас є складень?
Для нас складень є що?
Що складень для нас є?

Довго думати над такими складними питаннями не варто. Бо:
– одразу потягне на філософію;
– з’являється спокуса написати щось розумне;
– і, нарешті, викладаючи думки, є реальність вчасно не зупинитися і написати роман про кохання до шматочку паперу (білого з літерами – а ви, що подумали?).
– Тому недовго думаючи і зовсім не відволікаючись, і майже не відходячи від теми буду оповідати.

“Складень”, або “метелик”, або “ластівка” для мене є першою ластівкою, тендітним метеликом і звичайно ж гарно й зручно складеним аркушем білого паперу з маленькими літерами, які чудернасенько складаються у мої кохані вірші.
У наш час, коли “космические корабли бороздят…”, а на пристойну своєчасну (що головне) книжку грошей не знайдеш (бо ж вони пішли на будівництво “космических кораблей”, котрі, як ми пам’ятаємо “бороздят”), отже, складень у таких умовах є своєрідною панацеєю (не плутати з панарицею) для молодих (як вони себе називають) поетів.
Маючи на руках (чи де інде) такого “метелика” можна сміливо себе презентувати, рекламувати свою творчість чи й просто тішити власне самолюбство.
Щодо складнів колеґ по перу (чи то пак комп’ютеру), то думка моя теж має позитивне забарвлення. Прочитати складену (чи закладену) в один стандартний аркуш поезію свого колеґи набагато легше, швидше і зручніше, ніж ту саму поезію тільки зібрану до повнометражної книженції.
А оскільки “лінь – рушій технічного проґресу”, то складень можна вважати повноцінним раціоналізаторським винаходом, який веде до проґресу (звичайно не тільки технічного).
Щодо бібліотеки “МҐN”, це така класна штука, яка збирає в собі (тобто колекціонує), а ще видає, розповсюджує, рекламує і т.д. оті самі рацвинаходи, про які ми згадували вище. Тобто користь з цього Nеабияка і майбутнє у неї (тобто бібліотеки) краще ніж у Олександрійської тезки, бо ж мається усе надбання не в одному примірнику, а більш ніж у ста.
Тому й радіємо, що маємо таку солодку цукерочку, як складень, і таку хвайну конхветну хвабрику, як бібліотека “МҐN”, яка щоразу вдосконалює “выпускаемую продукцию” і так далі до «Вершин світового письменства».
Все!

Наталя Шеремета,
голова Житомирського обласного елітарного літературного клубу “Перевесло” ім. Олени Теліги

Усама бін скЛадень

В процесі свого розвитку людство чи не найбільших успіхів досягло у справі захаращування навколишнього світу продуктами своєї життєдіяльности. У зв’язку з цим поява і зростання популярности складнів були і є неминучими, як ерекція зранку в шістнадцять років. Спосіб боротьби з цим різновидом інформаційного сміття один – поглинати й бігти за новою порцією. Відтак, все, що можна сказати про цей вірус вже сказано, а місце лишається. Використаю його на благо святої боротьби.
Основна причина безуспішної боротьби світу з тероризмом – відсутність реального супротивника, якого можна взяти й помацати. Користуючись цією технолоґією, складні йдуть в аванґарді терору інформаційного – ксероксно і неконтрольовано розмножуючись вони призводять до значних коливань культурного світогляду свідомих шарів населення й тим самим деструктують усталені поняття про шляхи розповсюдження книжкової інфекції та місце молоді в літературному процесі сучів. Вважати це нешкідливим означає наразитися на небезпеку тотального запудрювання мізків у масштабах, більших за телевізійні, галасувати про катастрофу – наближати її неминучість, адже чим голосніше про щось кричати, тим більше охочих натопиться поглянути, піар, одним словом.
Той факт, що Мистецька ґільдія «Nеабищо» взяла до рук своїх настільки небезпечну зброю, не може не насторожувати. Якщо ми можемо незважати на ядерні випробовування в Північній Кореї, через далекість від нас скільки-небудь гарячих, а чи теплих точок, то недооцінити шкоду, що може бути нанесена нашій культурі, ми не маємо права. Через те хочу наголосити на двох речах:
По-перше, всі небайдужі до долі шароварництва в Україні мусять виступити єдиним фронтом проти загрози. Ворог має бути тотально вивчений і переданий для вивчення иншим активістам спротиву.
По-друге, і прошу на це зважити, в разі інфікування мирних літераторів чи бійців-солов’їстів цим вірусом, їх слід викрити, піддати громадському осуду і розтиражувати, задля інформування підпілля та населення, що одним солдатом в наших рядах стало менше. Це завадить інфекції поширюватись неконтрольовано.
З вірою в перемогу,
стронґовський,
заступник голови
Житомирської обласної
молодіжної творчої орґанізації Мистецька ґільдія “Nеабищо”

g

По-перше: складень має гарний поліґрафічний формат: дуже зручний класти до кишені.
По-друге: дешево, у складня одразу з’являються численні шанувальники. Вартість дорівнює, все одно, що подарувати шоколадну цукерку.
По-третє: безболісніше безкоштовно роздати складень ніж книжку.
По-четверте: складень зазнає при випускові (виданні) мало затрат: часу, верстки, паперу, порівнюючи зі збіркою або книжкою.
По-п’яте: складень в силах будь-хто тиражувати, якщо не на принтері, то ксероксі, у кращому випадку, на ризоґрафі, офсеті.
По-шосте: автор відчуватиме, що краще напочатку видати складень,  щоб, враховуючи певні зауваження, з достоїнством готувати книжку.
По-сьоме: прийнятний для експериментів, як поліґрафічних так і творчих; оперативний для вираження нових та актуальних ідей нашого часу.
По-восьме: складень можна використовувати як закладку до книжок. Наприклад: для зручности, у збірках В.Кавун мати складні цього ж автора на потрібних сторінках.
По-дев’яте: складні мають повне право на конкуренцію з книжками; це сприяє розвиткові поліґрафії.
По-десяте: прийнятний формат, щоб виставляти на сторінках Інтернет у форматі pdf.
По-одинадцяте: наш час шукає зручні можливості самореалізації і складень прекрасний винахід, я б сказав – ознака нашого часу. За такою формою як складень упізнаватимуть наш час.
По-дванадцяте: бібліотеки: Мистецької ґільдії “Nеабищо”, ЖОО СТМУ “Liga ArtiS”, журналу “Косень”, альманаху “Перевесло”, ґазети “Віче” виросли і ростуть зі складнів.

Олег Левченко,
керівник проєкту
Бібліотека Мистецької ґільдії “Nеабищо”

Якщо є що скаzати –     mailto: xmel@ukr.net
Якщо хочеться ще –        www.ravlyk.iatp.org.ua

© Маґільда, Н.Шеремета, стронґовський, О.Левченко, тексти, вересень 2004.
© Катерина Ускова, малюнки, 2004.
© Олег Левченко, упорядкування, 2004.
© Бібліотека Мистецької ґільдії “Nеабищо”,
видання, Житомир, вересень 2004.
Керівник проєкту Бібліотека Мистецької ґільдії «Nеабищо» Олег Левченко, 2004.

Антологія одного речення "Nеабищо"

Увага, все розташовано з дозволу авторів. Авторські права не порушуються.

Не псуйте каву цукром, а кохання шлюбом.
- Вероніка Кавун –


Поет на поетові сидить і поетом поганяє.
- колективне –


У мене багато збочень. Серед них я сам.
- Олег Левченко –


І кава з нами, і пиво з ними.
- колективне (жіноче) –

Слова збуваються. Печальні вірші - теж.
- Надія Голуб –


Народжую в собі пам’ятник - я пішов у декрет.
- Ромцьо Здорик –


Пишіть не так, як ми – або краще, або хай вам узагалі щастить!
- стронговський –


Ми не самотні в світі. Просто – перші.
- Наталя Шеремета –

Писано кавою на каві...
- Олена Лудченко –


Хто ловить Музу, а хто – кайф.
- Тетяна Шабодей –


Поети розмножуються віршами, а художники мазками.
- Олег Левченко –


Бути збоченцем у літературі – це так просто!
- Анонім –


І постмайбутня ніч була їм свідком... і свічею...
- Галина Малин –


Випити почуте й закусити побаченим...
- Олег Левченко –


Не ховайте до кишені метеликів!
- Галина Малин –
-2004-

Джерело: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159498