середу, 12 вересня 2007 р.

Лінґвістичне джіу-джітсу.
Нотатки на полях «ОстаNNього Zошиту ПостфутуриZму»

Століття ХХІ залишило за собою давнє право на правду. З можливістю доводити її силою. Знаєте: «Сильніший...». Та час іде, ми потроху цивілізуємося і з царини мордобою це право все більше переходить у площину слова. Як колись банда Роббі Гуда мала свою стратегію супроти такої самої банди, яка в той час гордо йменувалася державою, як селяни Окінави використовували карате проти диктатури сьогуна, як, врешті, Стьопа Разін... Так і група житомирян лінґвістичним джіу-джітсу нещадно ламає мову:
/То у мого оптимізму просто зіпсувався настрій/
Це не провокація, не натяк і не виклик. Це прикол, слова, просто такі слова. Творчість мистецької ґільдії «Неабищо» не є війною, бо там є слово. То є альтернатива творчостицілій армії письменників-традиціоналістів. Усе ними нашкрябане доладньо перегукується з реперськими витворами сполученоштатоамериканських ніґерів, точніш, пере«Є»кується.Репери оце «Є» (сленґове від «Yes») вживають аж занадто часто. Лев (цар поетичного світуОлег Левченко), Стронґ (майстер сильного слова Ілля Стронґовський), Здір (майстер абсурдуРомцьо Здорик) та Кавун (ззовні зелена, всередині наповнена червоною жіночною енерґією Вероніка Кавун) над Я-літерою замінивши її, цитуючи Івана Малковича «місячним серпиком літери «Є», але й... Маєте побачити на власні очі. Професорам із мовних реформ із міністерствомукркультури включно є чому в «Неабищо» повчитися й напозичатися...Як давній ґільдійський ворог, причому незмиренний та запекло-запечений, традиційно-ортодоксальнийлохонутий баран, констатую: те, що пишуть ці чотири збоченці є, вибачаюсь, повне, вибачаюсь, собаче, вибачаюсь, лайно. І це сучасна молодь! А далі що?Втім, на загальноукраїнському тлі поезія постфутуристів виокремлюється своєю ориґінальністю. Немає в них настільки розповсюдженої неповноцінности, є оптимізм, впевненість у собі та сміливість. Як матиметебажання отримати ці якості, раджу прочитати «ОстаNNій Zошит...». Здорового і, головне, законного еґоїзму українцям таки не вистачає. По-друге, в часи ґлобальної мовної трансформації та взаємопроникнення експерименти із мовним літерним та змістовним наповненням необхідні. В Житомирі «Неабищо» офіційні новатори. Нажаль в Україні 2003 швидко осягати нове надто небезпечно. Кількість боягузів (читай: гальм) у Житомирі забагата,тож розвиток «Неабищо» ще не набув широкого розлету. Хоча паперу переведено багато. І не тільки на туалетні потреби...Спробуючи уподобитись людині нейтральній та розумній, скажу німецькою: sedem zu sei або кожному своє. Читайтепостфутур (післямайбутнім називається стиль в «ОстаNNому Zошиті...»; чи то з того, що потім зрозуміють, чи то черезте, що так і є, чи то люди просто офіґєлі..).Отож раджу звернути увагу, а як не схочете, то згадайте, що Гітлер наробив після того, як його картини зіґорували! У що мені віриться найбільше, то це в безсмертя людини. То круто, то передово, то майбутнє... Післямайбутнє.Супермайбутнє!..
Олекса Cool Ash (Кулєш)

Немає коментарів: