понеділок, 24 вересня 2007 р.

ҐЕНІЇ Z ВУШКАМИ, ТА ЩЕ Й У КВАДРАТІ

Спочатку було натхнення. Вірніше, спочатку його не було. Та й, zдається, такий початок теж не є надто вже ориґінальним. Десь так двотисячолітньої давности.
Добре, спробую zнову.
Я – журналіст. Журналістика, zдається, zакладена в моїх ґенах. В моїй ґеніяльних ґенах моїми ґеніяльними батьками – теж журналістами [якщо, zвісно, в другій найдревнішій професії є таке поняття, як ґеніяльність]. Ґеніяльність, – вzагалі ориґінальна і дуже слиzька штучка – можеш хоч сто раz наzивати себе ґенієм, але якщо ти ним не є – ніколи таким не станеш. Якщо ж ти виклепаний іz цільного шматка ґеніяльности 120-ої проби, але сидиш удома, сопеш у носовичок і спускаєш свої шедеври в унітаz – тобі та ґеніяльність нафіґ не zгодиться [все одно що цукор у банці z під кави z написом “сіль”]. Отож виходить, що ґеніяльність спрацьовує лише вкупі z ґрафоманством [себто його природньою нахабністю та пробивною натурою]. Тобто, поети – це ґеніяльні ґрафомани. А постфутуристи – це ґеніяльні поети! Себто, ґенії z вушками та ще й у квадраті.
Тепер щодо природи самої ґеніяльности. Ясно, що це не натхнення – то лише ніж, який відріzає кавалок тої ґеніяльности, клонує його і виводить в маси.
Навряд чи природою цієї хитрої штуковини може бути серце. У нього і так доверху напхано ріzної мури під наzвою кров-любов. А якщо серйоzно, то серцю якось не до ґеніяльности. Воно є у всіх. І почуття є у всіх. А от ґеніяльність чомусь дістається лише вибраним. Вона не є плодом почуттів – почуття лише каталіzатор.
Моzок теж не претендує на zвання “містилища ґеніяльности”, адже ґеніяльність не є плодом думки. Погодьтесь, можна дуже zахотіти – і стати роzумним математиком чи написати непоганий роман, по десять раz міняючи кожне слово в ньому. Zрештою, ми все життя тільки те й робимо, що думаємо [z перемінним успіхом], навіть уночі але тільки якась n-на [стотисячна] частка людства може повноправно наzвати себе ґенієм.
Якщо zахопитися фройдиzмом, то можна припустити, що ґеніяльність є дитям “лібідо”. Zвісно, иснує купа теорій щодо трансформування сексуальної енерґентики в творчу, але тоді виходить, що Шекспір та Стус, наприклад, були [сексуальними] маніяками z невдалим особистим життям. У це не дуже вже віриться [особливо zгадуючи про походеньки Маяковського], тому і цю теорію ми відкидаємо як zовсім маловірогідну. “Колективне підсвідоме Юнґа вzагалі тут ні в які рамці не влаzить, бо тоді всі “повально” були або ґеніями, або ідіотами. Zначить ґеніяльність не може бути колективною, вона не zалежить від роzуму [моzку], почуттів [серця] та інтимного життя [лібідо]. Очевидним є висновок, що має иснувати ще якийсь четвертий стан – якщо zнову приволікти сюди дядечка Фройда, то це мало-би по анолоґії наzиватись Супер-над-я. Хоча ніщо нам не zаважає наректи його, наприклад, “неабищо”, адже саме воно [Nеабищо] є такими собі вершками на сучасній літературі [котрі zа 2000 років уже давно мали би відстоятися до необхідної кондиції].
Отож. Варто zгадати про ще одну доволі важливу штуку – відносність ґеніяльности як явища. Можна цілком наzвати ґенієм того, хто написав перший вірш [“Той, хто першим наzвав дівчинку квіткою, був ґенієм. Другій хто це zробив, був ідіотом” [А.Рембó]. А третій був плаґіятором?] Але сумніваюсь, що він би був літературно вартісним на данний час. Себто ґеніяльність треба роzглядати суто в рамцях часу, в якому вона zнаходиться. Саме тому не слід роzвінчувати [беzzаперечно роzкручених] Шевченка, Пушкіна чи Хайяма, не кажучи вже про Гомера чи Єсеніна. Частково їх ґеніяльність нівелюється ще й кількістю наслідувачів, котрі колись, можливо, супер-аванґардову риму “сонце-віконце”, zвели до рівня гіпер-банальности.
Саме череz усі ці дрібниці нинішніх беzzаперечних постфутуроz [читай: ґеніїв z вушками, та ще й у квадраті] цілком можуть обіzвати “беzдарними клясиками” років так череz 200-300. А поки Ми можемо тішитися тим, що роzчепірили у собі це “неабищо” і виставили на zагальне судження [наперед zнаючи, що буде і критика, і похвала… Але що нам до того – Ми ж ґенії, і ні перше, ні друге Нас не zіпсує].
Отож, най живе ґеніяльність [і Ми – zа компанію]!!!

В. Кавун

Немає коментарів: