Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України
“Liga ArtiS”
Складень 5
Міністерство культури і мистецтв України,
Житомирське училище
культури і мистецтв
імені Івана Огієнка,
ІІІ-ій курс режисерського відділу
заочної форми навчання
2002 року
представляють вечір-презентацію молодої поезії нашого краю, виставку-презентацію
творів молодих художників
“...ЗАВТРА – ЦЕ ТІЛЬКИ ІНША НАЗВА СЬОГОДНІ”
Андрій Савенець
Читає Олег Левченко
РЕЦИДИВ
Було щось біля болю – так, не біль.
Не біль, а так – як лобом у болото,
Бо літо вбите, літу ще боліти,
Бо лід поплив по волі хмелю хвиль:
Болід поплівсь поволі, мов було то
Блукання вовка в спалених полях.
Мій переляк супліттям днів і миль
Повів повільний шлях. Помильний шлях?
Тетяна Чеховська
Читає Наталя Криштбль
СКІФСЬКА БАБА
Я скіфська баба з поглядом камінним
Давно від болю зовні скам’яніла.
Одначе, з серцем вроджена нетлінним,
Я відчуваю біль душі – не тіла.
Я голосом, який біду віщує
Вам буду пісню степову співати.
Ту пісню люди, може, й не почують,
В ній – голос вітру, полину і м’яти.
Мені що день, що рік, що років сотні –
Я кам’яна, я час не відчуваю.
За всі образи й дні мої скорботні
Змовчу, стерплю… і вже не проклинаю.
Мої слова, що серце розривають,
Віки перепалили на каміння.
Стражданням пам’ятник історія складає,
І я стою під місяцем-видінням.
Стою й мовчу… мовчать каміння звикло.
Немов фортецю Прощення мурую.
Із кришталю, аби з Небес проникло
Тепло до мене. Я його відчую.
В’ячеслав Біденко
Читає автор
ОКСАМИТОВА РОСЬ
Оксамитова Рось
Трави нові нічні обіймає,
Діамантами зір пелюскоче нічний небосхил.
Я живу… Й у житті віднайтись сподіваюсь,
Як знайшовсь у п’яті стародавній Ахилл.
На мене не чекає помилка Фетіди,
Я занадто дорослий у мрійних думках…
Я мости запалю, де ніколи не піду
У мрійливих і лагідних бачених снах.
Оксамитова Рось…
Не вагаючись мила,
Дай наснаги усім, хто бажає її.
Плаче хтось…
То летить з небосхилу
Ще один діамант,
Сподівання нові…
Не бажає наснаг,
Хто кохання відрікся,
В кого замість кохання
Зазлобилась кров...
Ніби душу підняв,
Аж у серце піднісся
Схлип відвічних зітхань,
Як найвища любов!..
Анатолій Клюско
Читає Дмитро Зіневич
ТРИДЦЯТЬ ТРИ
Голова опустилася руса
Й ніби чую я голос згори,
Бо ж мені, як тобі, Іісусе,
Проспівало життя тридцять три.
А ще й досі стою на розпутті
І не в силах до тями прийти,
Вже стомився розшукувать сутнє
Та й не вірю, що зможу знайти.
Зве на суд мене долі Ґолґофа,
Щось запитує совість мою,
Я ж розгублено плутаюсь в строфах
І надіями мрії кую.
Світлана Башинська
Читає Ірина Петракович
* * *
Свідомістю фантазію торкаю
І розумом цілую почуття.
Хоча не пташка я та все ж літаю
У хаосі буденного життя.
Душею серце лагідно лелію
На перешкодах заздрісних бажань.
А чорна мрія у багатті тліє
Спіткнувшись на руїнах сподівань.
Добро і зло, змагаючись в двобої,
В примиренні не поєднають рук.
Це вороги тепер, а ми з тобою –
Як свідки їхніх нездоланних мук.
Рядки лякають стомленим серпанком
На сірий шлях життєвих сторінок.
Недоспані, зігріті теплим ранком,
Немов дитина, роблять перший крок.
Їх б’є свідомість вічністю надії,
Із розумом з’єднавши почуття.
А я з невірою цілую мрії,
У смерті відбираючи життя.
Валентина Налапко
Читає Валентина Лаврик
* * *
Я проллюсь на дно твого серця,
Віднайду свій маленький куточок.
Я сховаюсь у нього від ночі,
Самоті не пробивши квиточок.
Я так довго шукала дорогу
До тепла, що зігріє нарешті,
Заховаю душевну тривогу,
Пригорнуся до тебе ще ближче.
Знов безглуздя низаю на нитку,
Божевільно всміхаються мрії,
Ніч чега крізь відчинену хвіртку,
Випускатиму кульку – надію.
Я не буду осуджувать
Тихше,
Не сполохай дитину-кохання.
Я проллюсь у скорботніші вірші,
У рожевий відтінок світання.
Олена Болюх
Читає Марія Стрижко
* * *
У темряві маленького вокзалу
Стояла дівчина, тоненька, мов струна,
Когось в дорогу, може, проводжала,
Чи зустрічала милого вона.
А поїзди приходили, рушали,
У темній нічці танули, мов дим.
Вона одна задумливо стояла
І тріпотіла серцем молодим.
Усе перетворилось на чекання:
І теплі зливи, й літні вечори.
А семафора крапочка остання
Виднілася, мов вогник, з-за гори.
Їй говорили: “Не чекай, минулось,
Він полетів, мов пташка крізь вікно!”
Вона сором’язливо посміхнулась:
“Я ждатиму його усе одно”.
Світлана Штатська
Читає Ольга Могилевець
ЦУЦИК
Тато цуцика приніс:
Чорні вуха, чорний ніс,
Чорні лапки, чорні очі, –
Весь, немов поріддя ночі.
Чорний, чорний, як вуглинка,
Чорна шийка, чорна спинка,
Чорний навіть язичок.
Котиться з кутка в куток
Шерсті чорної клубок.
Затаїться і мовчок!
Але я його люблю,
З ним читаю, з ним і сплю,
І гуляю разом з ним,
Щоби ріс мій пес незлим.
Олег Левченко
Читає автор
ТАК ПРОСТО
Накреслю лінію, так, просто, не маючи ніякої мети. Замислюсь, щоб додати ще якусь безцільність. Зупинюсь, подумаю, головне, щоб це було без мрій, просто так! Спробую намалювати поряд із лінією коло. Вам це нічого не нагадує? Мені теж! Може, щось перекреслити? Добре було б порожнечу? Виходить якась невпевненість. А заради чого все це? Краще було б відкласти цей аркуш і дати домалювати майбутнім дітям, може, вони більше в цьому побачать, тільки б не відклали онукам! Вони, мабуть, будуть мудріші і скажуть: “Що то за ахінею надумав дід?” Якби вони знали, що дід просто так – пустував!
Олена Савчук
Читає Наталя Кришталь
* * *
Залиш мене одну
Серед вогню і квітів.
Прадавнє божество
В руїнах помира.
Чи справді ти
Бажав мені добра,
Коли вогнем ішов
Мій дім святити?
В’ячеслав Біденко
Читає автор
СЛОВА
Слова!
Ви незграбні й смішні...
Нічого, так собі – вітер...
Якщо призначаєтесь ви байдужості.
Яж тоді – митар...
Ви – ніби здобич орла,
Якщо ваш слухач пустеля...
Нехай ваша сила й була
Як вибух, як блискавка, скеля.
Ви навіть не краплі в морі,
Де всякії краплі – зорі,
Ви – тільки найбільше море,
Якщо ви моє горе...
Ольга Городецька
Читає Дмитро Зіневич
* * *
Оголена насиченість буття –
як гойдалка для сутності
людської
і подорож удвох з самим
собою –
як віра в необхідність
каяття…
Ігор Дейнека
Читає Ірина Петракович
* * *
завтра – це тільки інша назва сьогодні
В. Неборак
ти прийдеш завтра
чи може не прийдеш
та все одно
я приведу тебе
покажу будування вчорашнього дня
затамуй подих
поглянь на ці могили
де спочивають вчорашні
години
хвилини
секунди
ми
Валентина Налапко
Читає Анна Тамбова
* * *
Мені хотілося торкнутися до скронь,
Ти естетично був холодний.
Твій подих і тепло долонь
Нагадували час минулий.
Незайманим лахміттям падав сніг
Прозорою дитячою сльозою.
Дивився світ на темноту доріг,
Які давно залишені тобою.
Тетяна Короленко
Читає Валентина Лаврик
ПРИРОДА І ТИ
Природа і ти… Більш ніщо. Більш ніхто.
Віддай їй думки, в ній втопися, забудься,
Забудь про сіреньке убоге пальто,
Про те, що від грошей кишені не рвуться.
Багатства не треба, де сонце цвіте
Солодким, легким, найдухмянішим цвітом,
Де крильми журавлик хмаринку пере,
Де фауна й флора кохається з літом.
Забудь геть про все, бо природа і ти
Завмерли у русі, зійшлися, злилися,
Не треба завдання, причини, мети…
Навколішки ставши, природі молися.
Юрко Ґудзь
Читає Олег Левченко
* * *
…з того, як бачиш –
тих, що почуєш…
…тих, що почуєш –
не намалюєш…
Ось чоловік, що надвечір звільненою від щоденної і щонічної ноші рукою пробує написати слово “ВОНА”, а виходить “ВОДА”… Хоче написати слово “ВІН”, а пише “ДЗВІН”... Хоче вивести щось схоже на слово “ДУША”, а з’являється “ТИША”… Неможливість комусь розповісти про тебе – про нас, двох людей поміж слів перетворених в попіл… Хоче вивести слово “ВОДА”, а виходить “ВАТА”… Неможливість щось комусь розповісти перетворюють всі лексичні зусилля на вправи для скриптора глухонімого… Хоче намалювати гієроґліф “САД”, а з’являється “СУД”… Там наші тіла мали на двох одну душу і тишу…
Я хочу розповісти Тобі
Я хочу розповісти Тобі
Я хочу розповісти Тобі
– там, де почуєш –
не залікуєш,
хоч і забудеш…
Мовчання триває цілу вічність...
Юрко Ґудзь
Автори висловлюють подяку
за сприяння у виданні цього складня
голові Житомирської обласної організації
Спілки творчої молоді Укаїни
“Liga ArtiS”
Ковтушенку О.Ю.
та заступнику голови Левченку О.Г.,
а також особлива подяка
ІІІ-му режисерському курсу
заочної форми навчання 2002 року
та їх викладачу-режисеру
Осляку Володимиру Михайловичу
за розуміння і сприяння
розвиткові української поезії.
Малюнок на обкладинці Наталії Левченко
Самвидав
Житомирської обласної організації
Спілки творчої молоді України
“Liga ArtiS”
2002 рік
