Олег Левченко - біографія

ТВОРЧА БІОГРАФІЯ ОЛЕГА ЛЕВЧЕНКА

Народився в день усіх святих 1978 року від Р.Х. в м. Житомирі.
Після технічного ліцею (1993-1996) та професійної діяльності отримав фах режисера в Житомирському училищі культури і мистецтв ім. Івана Огієнка (1999-2002), здобув філологічну освіту в Житомирському державному університеті ім. Івана Франка (2005-2009). Заступник голови ЖОО Спілки творчої молоді України ”Liga ArtiS” (з 1998 р.), співзасновник і керівник (2000-2001, 2004-2007) ЖОМТО „Мистецька ґільдія „Nеабищо”, головував Житомирським обласним елітарним літературним клубом “Перевесло” імені Олени Теліги (2002-2003). Рекомендований до лав Національної спілки письменників України.
Має поетичні збірки “Подих” (1999), “Камертон почуттів” (2000), “Афоризми” (2002), збірки паралельного перекладу поетичних творів з української на анґлійську “Перетинаючи поглядом / Traversing With a Glance”(2002), збірки “Zорова поеzія” (2002), “Ґлосолалія” (2002), “Без надсад вічности” (2003), “Віzя віzерунків” (2003), “Розташування простору” (2004).
Переможець конкурсів обласного рівня: “О мова моя, душа голосна України” (1998), відбіркового туру поетичного конкурсу “Молоде вино” у номінації “Віртуоз слова” (2003) та всеукраїнського рівня: літературного форуму творчої молоді, номінація “Поезія” (Київ, 2003), "Привітання життя" (Львів, 2004).
Друкувався у альманахах і журналах “Зустріч-99”, “Першість” (2001), “Зустріч 2000-2001”, “Неабищо” (2002), “Провінція” (Житомир, 2002), “Березіль” (Харків, 2002), “Гранослов” (Київ), “Останнїй zошит постфутуриzму” (2003), “Nеабищо the best” (2003), “Четвер” (Львів, 2004), “Бозна-640” (2006), “Місто моє чарівне” (збірник пісень про Житомир, 2006), “Ірпінські світанки” (Київ, 2007), “Філео+Логос” (2007), “Тет-А-Тетерів” (Житомир, 2008). З 2004 року представляє в своїй особі театр одного актора “Nеабищо the best”.
Має літературні псевдоніми: Олєзя Левків, Лев Правиця.
Від початку тисячоліття час од часу Олег Левченко демонструє у власній творчості самопроголошений ґільдією “Nеабищо” літературний напрямок “післямайбуття”.
Про автора можна дізнатися більше на блозі: www.lewczenko.livejournal.com та на сайтах www.maysterni.com, www.slonyk.com


Левченко Олег. Подих. Лірика / Житомир: Видання газети «Житомир», 1999. – 36с. 
ІSВN 5-7592-0506-4

© Левченко О.Г., поезія, 1999.

КРОК У ДИВОВИЖНИЙ СВІТ ПОЕЗІЇ
Про поезію можна сказати: спочатку було відчуття краси і неповторності світу, який вразив, здивував, потряс душу, а потім було слово як спроба виразити трепетне відчуття. Поміж Відчуттям і Словом завжди є відстань, яку поет долає все своє життя, аби досягти їхнього злиття, гармонії. І це, перш за все, проблема техніки образотворення й віршування.
В Олега Левченка є оте відчуття краси й неповторності світу, яке він прагне відтворити засобами поетичного слова. Але як поету, котрий робить перші кроки в художньому освоєнні світу, йому ще нелегко долати опір слова, знаходити відповідну тональність, досягати образної досконалості. Все це прийде з часом - за умови наполегливої і невтомної праці душі й розуму.
Проте вже й тепер Олег Левченко може пишатися своїми маленькими відкриттями, в яких вгадуються зародки власного стилю і самобутності. Його поезія еволюціонує від традиційного, у чомусь вторинного - до імпресіоністичного письма з динамічною ритмікою, оригінальними варіаціями, розкутим польотом поетичної фантазії. Ряд віршів цієї першої поетичної збірки Олега привертає увагу не стільки тематикою, скільки характером творчого мислення. А це вселяє сподівання на перспективність юного таланту. В добру і світлу путь, Олеже!

Петро БІЛОУС

***
Ледь дихає промінь в обіймах. 
Так ревно горить, не згаса, 
В розкішно-наповнених хмарах 
Відчутна могутня краса.

Розчиняться сонячні хвилі 
У вічному смутку часу, 
Миттєвості, серденьку милі, 
Для себе, як спогад, візьму.

Як хочеться в сяйві згоріти, — 
Та недоступне воно! 
Як хочеться в небо злетіти, 
Та тільки схилив я чоло...

Левченко Олег. Камертон почуттів. Паралельний переклад поезій з російської на українську /  Житомир: Видання газети "Житомир", 2000. –24с.
ІSВN 5-7592-0522-6

© Левченко О.Г., 2000.

* * *
Куски ржавеющего неба
С побитым зеркалом лучей
И мятым солнцем в мути белой
Стекают грязью в лужу дней.
А воздух, скорчившись от дыма,
Запекся в небе пеленой,
Клубясь горчащей, едкой пылью
Над исковерканной Землёй.
Бессилье чувств и подсознанье
В дрожащем холоде идей,
Предощущают в мирозданьи
Перерождённый сгусток дней.
Как мир раскромсан весь на части,
Так пеплом чувственность лежит.
По воплощенью чьей-то власти
Готовы сутью суть разбить.

* * *
Шматки ржавіючого неба
З побитим дзеркалом промінь
І сонцем м’ятим та свинцевим
Стікають брудом в яму днів.
Повітря скорчилось від диму.
Впеклося в небо, як габа,
Гірким, їдким клубоче пилом
Над тим, де жужмиться Земля.
Чуттів несила й підсвідомість
Сухих ідейних холодів,
Вчувають у світобудові
Життя весняний згусток днів.
Як світ розшматаний на частки,
Так чулість попілом лежить.
По втіленню чиєїсь влади
Ми ладні суттю суть розбить.

Левченко Олег. Афоризми. Думки вголос / Житомир: “Liga ArtiS”, 2002. - 24с.

© Левченко О.Ґ., 2002.

САМВИДАВ
Житомирська обласна організація
Спілки творчої молоді України
“Liga ArtiS”

**
Ми не вміємо передбачати, тому не можемо з того робити висновки.
**
Не гальмуй головою, гальмуй ногами.
**
Ти не береш думку – звикаєш до неї.
**
Не вір грошам! Гроші потребують більшого – реалізації своїх можливостей.
**
Теорія до практики має відстань столу.
**
Може бути просто приємно і не мати від того щастя.
**
Навколо нас суцільна поезія, лише вмій її визначати.
**
“Поет – пророк!” – це підступи сатани, а для нас підстави?
**
Якщо у жінки відсутня половина, то це помітно.
**
Дивно. Я почав не відчувати – розуміти поезію.
**
Біль – не потреба – наслідок.

Левченко Олег. Перетинаючи поглядом / Traversing With a Glance. Паралельний  переклад поезій з української на англійську  / Переклад Оксани Кавун.  - Житомир:  Видавництво "Житомир", 2002. - 24с.
ISBN 5-7592-0619-2 

TRANSLATED INTO ENGLISH  
BY OKSANA KAVUN

© Левченко О.Г., поезія, 2002.
© Кавун О.О., переклад, 2002.

АВТОБІОҐРАФІЯ
Олег Левченко.
Народився 1978 року у м. Житомирі. Після школи закінчив технічний ліцей. Випускник Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка. Має поетичні збірки “Подих”, “Камертон почуттів”, збірки афоризмів.

AUTOBIOGRAPHY
Oleh Levchenko.
Born in 1978, in the city of Zhytomyr. Graduated from a technical college. Presently is a graduate of the Zhytomyr Art and Culture College named after Ivan Ohienko. Has 2 anthologies “A Breath” and “A Tuning Folk of Feelings”, a collection of aphorisms.

Передмова про мовка
Серед усіх Мовків Levchenko мовк незвичайний. Гібрид всього. Cкупчення завченого, забутого й недописаного. Відтак дивно було б як не зробив він щось Neue (нім.). Ось Левченко рідний жовтоблакитний, ось він вже, і водночас не він. Відсвічадення (віддзеркалення) непевного, шмат желе на окулярі мікроскопу. Амеба з якої почав ділитися світ. Кінцепочаток. Зможеш сказати про себе “Я”? Переклади іншою мовою й переконайся що помилився. Ти вже (ще) не ти. Що є ти – дай відповідь сам. Наступної миті (разом із миттю) світ зміниться. І відповідь. Вже непевний? Збери Каєві крижинки-скельця і спробуй скласти себе. Бачиш як з собою цікаво? Погляд є – перетинай, доки не перетнешся. Ти читач? А може автор? Ти світло чи ні?
Хто є хто?
Приємного розбирання себе на себе.
Грайтесь, панове!

стронґовський

A Foreword about the Author
Out of all poets Levchenko is a singular one. He is a hybrid of everything, a concentration of the things memorized, forgotten and unwritten. Thus, it would have been strange if he hadn’t created something new. Here he is, so close and well-known, yellow and blue, here he is ... and at the same time it’s not him. A reflection of the vague, a piece of jelly on the eyepiece of a microscope. An amoeba which germinated the world with its fission. The end and the beginning. Will you be able to say «I» speaking about yourself? Translate it into a different language and discover that you have been mistaken. You are no longer (not yet) your own self. Who are you? – give your own answer. In an instant (together with this instant) the world will change. And the answer will, too. You lack confidence now? Collect Kay’s glassy ice-blocks (try and piece together your own self). See how much fun keeping yourself company is? There is a glance – traverse with it, until you reach an intersection. Are you a reader? Or maybe the author? Are you light or not?
Who is who?
Have fun puzzling yourself into small pieces.
Play the game, ladies and gentlemen!

strongovski

 * * *
Біля конвеєру плине свідомість,
  плине свідомість…
Думка сприймає продукт виробництва.
Думка сприймає…
Ти став чудовою ланкою в циклі, 
  ланкою в циклі 
біля конвеєру, 
біля конвеєру…
Зміна конвеєру – нова свідомість!

 * * *
Consciousness is flowing near the conveyor belt, 
  it is flowing...
The thought perceives the produce manufactured.
It does...
You’ve become an excellent link in the cycle
near the conveyor belt,
near the conveyor belt...
A change of the conveyor is a new consciousness!

 * * *
Хочу вас обрадувати: 
нарешті!..
Ми – затуркані!

 * * *
Let me make you happy:
finally!..
We are downtrodden!

Левченко Олег. Zорова поеzія / Передмова Б.Горобчука. - Житомир: Видавництво "Житомир", 2002. - 48с.
ISBN 5-7592-0618-4

© Левченко О.Ґ., зорова поезія, 2002.

ПЕРЕДНАСОЛОДА
Іноді хочеться чути, а бачиш
Іноді хочеться бачити, а чуєш
А тут просто хочеться...
...насолодитись...
ОЛЕГ ...і надихатись...
ЛЕГКО Обраzи глухо ліzуть в
ЛЕВЧЕНКО глибини моzку шукаючи
ВЧЕН О асоціяцій.  Zнайдуть обов'язко-
ві. Але не вартО на останніх zважати
-вартО вчитуватись
і вчитись
у Левченка (це до Митців)
і насолоджуватись
(це до простих ~ непростих ~ смертних)

Богдан ГОРОБЧУК,
представник Мистецької ґільдії "Nеабищо"

Левченко Олег. Ґлосолалія. Поезії / Рецензент Мистецька ґільдія “Nеабищо”. - Житомир: Бібліотека журналу “Косень”. - Вип.7. - 2002. - 36 с.
ISBN 5-7592-0614-1

© Левченко О.Ґ., поезія, 2002

МОЄ ПОСТФУТУРИСТИЧНЕ
Ви кажете:
“На мені зупиняється годинник”.
…На мені зупиняється час.
20.06.02.

* * *
нарешті б збожеволіти
і не волати
що тебе мають чути

прокинутись уранці
божевільним
з часточкою
божим

нехай люди сміються з того
що ладен сміятись
з себе
мене помічають
я хочу казати
очима

а очі сміються
(з)
божевільного

прости мені 
глину

 * * *
хотіли бажали і пролетіли
по-українськи смерть волає
від ситуації сумліє*
вона з ходою самурая

 говоритиму мертвою ніжністю
 за останнім діагнозом дзвоника
 за природним порядком невинности
 завбачають на прапорі слоника

 пахне дівка і потом і матом
 і в ґазеті некролоґ цар здох
 соловейко втомився кохати
 ти чудово спрямований бог

лежить на небі туша сонця
й спрацьовує на нім рефлекс
пупка паняночки для хлопця
постфаталісти хочуть сХ


Левченко Олег. Без надсад вічности. Проза / Рецензент Мистецька ґільдія “Nеабищо”. - Житомир: Бібліотека “Nеабищо”. - Вип.1. - 2003. - 20с.
ISBN 5-7592-0617-6

© Левченко О.Ґ., проза, 2003.

 ={ ++[ ПОРОХ ]++ }=
Як цікаво смакувати пальцями роздумів глину ілюзій. Відчувати її порохнявість, або вогкість. Може щось зліпити?
Пальці роздумів окреслюють контури глини, які перевтілюються в образ. Ілюзія бажає бути більш правдоподібною. Ілюзія створює себе, коли зливається з її лініями скульптор. Ілюзія, як океан біля маленької затоки поміркованости. Вона як монстр, підкріплений чиєюсь вірою у своє існування. Зліплена ілюзія не витримає гончарського вогню, вона приречена бути обвітреною у порох…
:: ХХ :: 28.11.99.

 ={ ++[ ЗАСЛУЖЕНЕ СЯЙВО ]++ }=
 ={ ++[ АБО ]++ }=
 ={ ++[ РУКА НА РАХІВНИЦІ НІЖНОСТЕЙ ]++ }=
Зверни увагу, мій діяґноз схожий на апендицит. Це не анекдот – це твоє відображення у дзеркалі, радше в люстерку або у воді – з дна до неба. Так краще бачити зорі, здається! Ти маєш ЩОСЬ схоже на слова. Ти хочеш говорити ЦИМ. Обернись, за тобою розквітла пальмою черешня! То не твоє обличчя в люстерку чужих ніжностей – наше! Говори зі мною пальцями. Ти мав чудову можливість помилитися. Молись! Схаменись, відчуй ріжницю між можливістю і того, що можна… Ревуть масні відносини, рахуючись з тертям. Вираховує випадковість свій приступ невиліковности. Гаркає секундна стрілка. Винувата у житті – секунда! Потерпаючі вміють знаходити “стрілку”!.. Мені здається, що ця розмова виховує в нас нове суспільство, із задоволеною формоутворювальною поверховістю щоденного споживання. Мене приваблює ваша поверховість. І раптом у простір: “Чого це у тебе кватирка відкрита?” Ґлюк помножений на ґлюк дорівнює інстинкту мас. У нашу свідомість втовкли суміш нас у натовпі і натовпу із нас. Нам стати виконавцем злих ілюзій та сірих недоречностей утіх? Заходьте в дім заблудшого у блуді м’яких тканин. Я хочу розказати про невпинність жіночих форм шизофренії. Ходи моє до мене диво! Ходи! Я зупиняюся наліво… Я забуваю про можливе веління мас і мого веління. Мовчи! ЩОСЬ схоже на слова… Твоя увага… Рука…
:: ХХІ :: 22.09.02.

 ={ ++[ ДАВАЙ ДРУЖИТИ ЛІЖКАМИ ]++ }=
Знаєш, ти втомилась ризикувати з вагітністю! Давай, я завагітнію?
Зверни увагу, моє обличчя подано з етикетом. Твоя благодійна інтонація мене тішить.
Моє тіло пахне тобою. Ти збираєш колекцію невимовлених ліній. Давай подаруємо себе картинам?
Теплого літа білі метелики маятимуть вдень. Прогуготіла ілюстрація ніг нашим містом.
На постелі залишки власної ініціятиви приголомшують своєю романтичністю. А ти казала про нещасний висновок!
Знаєш, добре коли тебе відвідують нормальні глюки! Мою увагу привернули благодійні імітації.
У маршрутному таксі, за 50 копійок я нагадав собі запах ґрейпфруту: а пахла меліса! І всього за 50 копійок.
Мені набридла на білому тлі аркуша екстремальна поезія. Я з неї краще зроблю хрестословицю. Тобі подобається… Я знаю.
Намедитуй нам простір! Ми у ньому затишно житимемо. Якщо просто ми хочемо ніжність любити… любити, як простір. 
Твій фонд серця не вміщуватиме наш простір? Даруй мені!
Голі факти сюрчали по підвіконню. Неохайно виховані тіла хотіли ніжно хихотіти… Ді-ти. Ді-ти… Бажали діти ми… цей час.
Моя равликова поведінка втомилась.
Я вам під шкуру – “кохати” не заливаю! Повір, я – страждав, творив в умовах підвищеної майстерности. На нервах жив солодкий жир.
Даруй! Даруй мені теплом своїм ґлобальне потепління.
Саморозташування.
Я знаю, ти любиш поетичні відступи з хірурґічним втручанням. Я це зрозумів, коли ти запропонувала мені зламати носа. (?). Як дуже сумно на підйом…
Два дурники і один поет… Що з того краще? Не кривэлячи ти запитала у себе і вирішила у невлучний момент розсміятися.
Кохана, головне у реалізації почуттів – ставлення!
Натестувбла в собі багато, багато, багато світла. Я справді вдав із себе сліпого. Краще, коли тебе жаліють. Жаліють, що не можуть зазирнути у душу…
Плював на все тимчасово… Моє тіло все пахне тобою. 
Моє ставлення іздихає сюром на шальках постфутуризму. Думка іздихає за сеанс.
Я дуже теплої думки про чиєсь ставлення, про чиєсь тіло, про чиєсь щастя.
Моє щастя – бути.
Торкнись серця, послухай оповідання “У церкві”. Дозвольте пройти, святі та грішні.
:: ХХІ :: 8.09.02.


Левченко Олег. Візія візерунків: Архолалійні вірші / Житомир: бібліотека ЖОО СТМУ “Ліґа АРТІС”. - Вип.6. - 2003. - 36с.

© Левченко О.Ґ., поезії, 2003.


Коли людина творить, творить мистецтво, вона стає на один щабель з Творцем. Мистецтво вирізняє нас із суцільної сірости. 
Людина творить, творить високе, світле, прекрасне. Чи то буде живопис, чи то поезія, чи й навіть маленькі дитячі плетені рукавички.
Людина творить, людина змінюється, людина намагається змінити Світ.
«Краса врятує світ!!!» Не затуляйте очі на цю банальну фразу. Лише так – краса, духовна краса, духовна сила – врятує наш меркантильний світ.
Візьміть до рук книжку, довірте своє серце поезії.
«Віzія віzерунків», так називається чергова збірка вже досить відомого, незважаючи на вік, Олега Левченка. Це ретроспективна збірка його творів, де можна чітко прослідкувати становлення ще молодого поета, який шукає себе в мистецтві і мистецтво в собі.
Серед творів традиційної класичної форми зустрічаються ориґінальні зорові, незвичні. Але навіть змінюючи форму пан Олег залишається собою, зі своїми болями і радощами, стражданнями і захопленнями.
«Напівзречено» споглядає він дійсність, «думка жахається власної тіні». Але ж творець мистецтва, творець поезії не може бути песимістом – «Спасіння у Бога для латаних крил».
Візерункова мова поезій Олега Левченка звернена до Вас, до Ваших спраглих душ. Черпайте мистецтво, змінюйте світ на краще.

Наталя ШЕРЕМЕТА, 
голова Житомирського обласного 
елітарного літературного клубу 
“Перевесло” ім.Олени Теліги.

* * *
Нас випадковість zустрічала.
Ми голі цвинтаря хрести.
Віщунка-доля не вгадала,
Коли тримала тереzи.

Когось питають: хто zабутий?
Той хтось простує навмання.
Його не душить галабута...
Принишкло дихає свіча.

Над нами наші стались вчинки,
Пройшов не наш експеримент...
Як восени жива рослинка,
Втрачаєм й ми життя піґмент...

* * *
Наприкінці життя, 
оглядаючись, 
осягаємо сліди 
своїх кроків, 
іz неzроzумілим бажанням 
пройтись наzад 
і деякі z них 
поzатоптувати.

* * *
  Роzчепи слово, як атом –  
  z нього вихлюпне енерґія.

Роzкрилась...илась...ила сила
У слові...лові...ові...строгім,
Коли...оли були крапки
У вірш...вані...аній душі.

* * *
Українофіл – українофоб –
Лоб ... в ... лоб.
Перед дzеркалом холоп
  х.. лоп
  х...оп
  хо....
  ...ло.
  хо....
  хол..

* * *
Прокльовуємо ґенетичну
Шкаралупу нашої zахищености,
Випурхуючи, як курча, 
Щоб піzнати беzвихідь, пораzку
Свого непевного існування.
Відчуття неzручности, беzzахисности
Робить людину беzпомічною,
Сірою, одноманітною,
Що роzчиняє її, наче пляму,
На сувої власного життя.


Левченко Олег. Розташування простору. Візерункові поезії / Редаґування Л.Годлевської, передмова Олени Лудченко - Житомир: бібліотека Мистецької ґільдії “Nеабищо”. - Вип.19 (зшиток перший). - 2004. - 108с.

Левченко Олег. Розташування простору. Гормональні поезії / Редаґування Л.Годлевської, передмова Ромця Здорика - Житомир: бібліотека Мистецької ґільдії “Nеабищо”. - Вип.19 (зшиток другий). - 2004. - 84с.

© Левченко О.Ґ., поезії, 2004.
© Бібліотека Мистецької ґільдії "Nеабищо", 2004.

КІЛЬКА ДУМОК ПО ПРОЧИТАННЮ
/ якщо ви шукаєте відпочинок для свого мозку, “сльози-
мімози”, про кохання й природу, для прочитання перед
сном — краще не відкривайте цю книжку. Важко сказати,
чи спеціально пан Левченко знущається з вас, чи йому
просто подобається епатувати... “Віzерункові поеzії” -
далеко не ширвжиткова серветочка;
/ не читайте ціх віршів, якщо вважаєте, що словниковий
запас нашої мови незмінний, недоторканий і непорушний.
Доведеться понервувати: Левченко змінює його, торкається
до слів то як до клавіш фортапіано, то як до гримучих
тарілок барабанника, порушує спокій;
/ мова в паніці, коли Левченко пише: він безперервно
порпається в ній, як у дірявій торбі, і від того нахабного
порпання, з неї жманями вилітають дорогоцінні слова в
існуючих та неіснуючих варіантах;
/ літeру він розпанахує на звуковому ряді. Так уже
розкладали ядро на атоми - дочекалися реакції... Схоже,
щоб малювати образи, слова він вичавлює на палітру,
порожню оболонку викидає, а золотий зміст обережно
підчіплює пінцетом;
/ краще складіть своє враження.
 “Авторе! Дайте потиснути вашу руку!”.
 - С.12, другий вірш зверху.
 “Ха!.. Мило!..”. - С.13, перший зверху.
 “От і медитація”. - С.18, вірш другий.
 “Покритикуйте його, якщо захочете, після такого
 вірша”. - С.34, другий зверху.
 “Сподобалося: “непомітно спливає час сонця в небо”.
 - С.55, другий знизу.
 “На здоров’я!..”. - С.65, перший вірш знизу.
“Це дуже нахабно звучить”. - С.102, перший зверху.

Олена ЛУДЧЕНКО

!freude-для-фройда!
Або
ґурі-ґуріне
= воістину олєzю zаслаба можна було би вичерпати сією
фраzою = адже найбільшою радістю було би для zіґґі
дожити до левченкових часів і написати на основі його
вивчення іще один “некислий” трах-тат шнобелівського
рівня = та не судилося zіґґі. тому він не zнає, скільки
втратив =
= більшість понівечених післямайбуттям башт вперто
наполягають, що левченко – то діяґноz = пам’ятається +
коли нас халєра zакинула на старперівську тусівку для
молоді + де нас /молодь/ нахабно та цілеспрямовано
чавило тоте zмарудніле старперство на темат + як варт
писати + zа відсутности води спільно народили /zа
повитуху був юрко малихін/ фраzу: ~ роzкрадання
державного лайна ~ = отакі от ми великі цабе /ліпше, ніж
хай великі, але ~ тпру ~/=
= для післямайбута критика чи потлумачення своїх /а тим
паче сусідів по барикадах/ – річ остання = най тим
zаймаються піарівці від літератури – критики /від слова ~
крити ~+ від фраzи ~ крити матом ~/ = тому давайте
полишимо тоту марудність і не будемо лишати на беzхліб’ї
тих + хто криє + – сиріч вищеzгаданих істот = щоправда +
до останніх олєzя більш терпимий – не кидається бити
мармиzи тим + хто його не пошановує = = тому крити
олєzю не буду = на сім zамовкаю + а ви відкривайте вічі +
вуха і сприймайте у весь zріст сього хлєбнікова оріянського
постфутуриzму – олєzю левченка!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

ромцьо ZДОРИК
від ґуру до ґуру

* * *
свет да понум бив ті
сват до пуним бів те
свот ду пинім бев та
свут ди пінем бав то
свит ді пенам бов ту
світ де паном був ти
4.01.01.

ПОЕМА БЕЗҐЛУЗДЯ
Зі склянки сонця вибігла рейка.
Циферблат води відкусив ластик, 
щоб тісто надряпало на стіні калюжу.
Пофарбувало скло на крапельках сережки.
Світлофори, обв’язані хустками,
розплющили свої обійми.
З маґнітофона висковзнуло кошеня.
Гієроґліфи рук на ковдрах дахів зігнулись 
пірнати у штани панельних будинків.
Хідник вирішив зловити кроки,
де природа отримала атестат зрілости.
Вазон загорлопанив посмішками, 
щоб слимак подивився картопляником гривні.
Літера ґ виструнчилась у зиґзаґ лінійки.
Зайойкали фарби, відокремившись од міста.
Стільчик хлюпнувся з трафарету, 
оплесками відзначивши зайвою гайкою мундир.
Знічев’я пара стурбована знеживленим волоссям.
Поет присвячує віршований фантик пасатижам, 
щоб листя об’ївшись мармеладом вітру 
було умебльоване звуком вітання.
Вікна брешуть на малюнки дротів.
Наклейки вихорів гукають мостами вражень.
Порічки цифр наскубали цілий зошит пахощів 
з остаточним елементом зниклого бублика.
Вказівні пальці дорожніх знаків утомились 
свердлити думку до позеленіння.
Ґрафіка хмар продзеленчала бритвою.
Вихохохахахіхікали кораблики олівців музику дзиґликів.
У парасольках пошкарубились обличчя колін.
Крихточкою хліба опинилась в сопілці ґалактика,
призвівши до нежитю.
Відпочивають студенти на сесіях Ве. Ра.
Заскавчав кусень слів у маслі,
в хрускоті набувши кольору.
Булькою носа вигулькнув місяць з вістря антени,
повільно зсунувшись у тарелю щасливих опуклостей.
Наклеєні аґітки на крапочках симфоній 
скоцюрбили останню шкварку гаманця.
Олівець вихлюпнувсь на обличчя претендента, 
що дивився з перекинутого дивану (східних віршів).
Прислухаючись до нісенітниць свого відсутнього,
тумбочки пурхали над зміями павутинь.
Руберойд просмоктав череп кулака 
до розґвинчених телефонних маслаків.
Тісто пірамід зачепилось за полотно світла.
Мед захтів сказати про прекрасне майбутнє,
та поліз великою ложкою за словом оптимізм.
З кишені штукаря вибігла до води копійка,
своєю публічністю ляпнувшись кізяком.
Повстянками набубнявіли леза вишень.
Сірники дощу реабілітували одяг спокою.
У банці тіні плаває монтаж серця.
Граючись, пісок винайшов бандуру повітря.
У калькуляторі зими пробудження слини.
Статуетки зірок не витримали реліґійної критики 
і подали у відставку.
З праски подивився мовний потік 
і перекинув адміністративність столу.
Листя гепнулось на взутих у лижі бліх,
розплющивши ґранітну зцементованість.
Видобуток упізнаваємости розподілили по трубах.
Коромисло поцілувало елітарність 
за нові досягнення марсіанства.
Філософ захопився різьбленням по шинах.
Карикатура стіни кинулась на асфальт.
Над чимось прогигикав унітаз.
Вапняне яблуко посмакувало гусінню.
Натягнута криниця на вусик мурахи 
хлюпнулась обличчям на сливи.
Рогачі вкусили землю
і вона, зойкнувши, вибігла на вулицю.
Бляшанка жбурнулась медитувати над книгою стель.
Автівка, набрякнувши проколотим повітрям,
намастила язикатість бордюру.
Квітка, вхопившись за цеберку,
поцибала в макаронність мікроскопічности.
Окуляри засідлали годинника 
і побігли навперейми з чоботами за плечима.
Лінія зробила собі харакірі 
і стала розпливчастою.
Сорочка фотозбереження вихлюпнула низькочастотність.
Уніфікація призупинення дискредитувала тубус,
завівши на манівці самопідмаґнічення.
Іржавий, атом розбещений різками,
стулив грудочку цяточки.
Фосфорність ґринджол ізолювала двигун очей 
від періодичности обтісувань обчислюваного.
У гарбузинні думкають* форми гужів,
розтлумачуючи м’якоть своїм естетизмом.
Дзвін бемкає по відлунню.
Килим скиглить по космосу,
подбавши про хиби людської постаті.
Відрізалась підлога од смаків,
призвівши застібку до політики.
Слоняче мавпування свинства 
навчає язика брехати на зміюватість.
Мильниця накаркала вайлуватістю погляду 
на аеродинамічні властивості скель, 
зумівши зловити хосен швидкоплинністю.
Кнопка насьорбала пір’я орнаментів, 
вичавивши з головоломки бутерброд вугілля.
Захриплий аспірин відрізав доторком підвіконня.
Ножиці стрільнули флакончиком,
зателефонувавши на абетковий телефон.
Волосинка нагадує ґазетний водопровід.
Камінь, розуміючи холод павзи,
спостерігає розбурханістю драбин.
Плодоягідне спотворення подвоїло масу дотичности.
Долубіжний бумеранґ успадкував хіть сушарки.
Вуличні сутички дослідили орґію думок.
Караван імен залишив крикливі поцілунки 
Одноголовому заблуді, що купився.
Чорнила не змогли закалюжити біле.
Над моїм містом висить психолоґія цукру.
10~27.01.01.

* * *
ді ді ся ди
ля лі сю ї
ві ві ма мі
гь

* * *
агсимн ґд
гасимн ґд
ґдин масин
кири кириасн
кірілау кітикі
марауси
гасимини ґау
27.08.00.