Складень :: Наталя Васьковська :: Малюнки на вікні (2002)

Житомирський обласний елітарний літературний клуб

"Перевесло"

імені Олени Теліги

Складень 2

Наталя Васьковська

МАЛЮНКИ НА ВІКНІ

поезії

ЖИТОМИР

Липень 2002 року.

***

Хвилею хлюпоче
осіння мелодія,
сопілкою співає
незаймане серце.
Щасливої душі
кохання не торкнулося…
На новий мотив
звучить стара пісня.
Хвиля кохання
розбилася
об каміння бездуховності.
Незаймане серце
лишається щасливим
і співає самотньою сопілкою.
Осіння мелодія
не торкнулася
і твого серця.


***

Обережно,
як зелений листочок до гербарію,
поклав мене
до своєї кишені .
Доглядав мене,
як коштовний камінець
у схованці.
Здував пилинки,
усміхався
                    і радів.
Чому ж тоді,
коли камінець став метеликом,
ти перестав усміхатися і радіти?
Чому,
коли засушений листочок гербарію зацвів маленькими
ніжними квіточками
ти втратив спокій,
затишок і безтурботність?
Мені хотілося співати,
танцювати, веселитися…
Ти ж намагався приклеїти метелика
під скло, у рамку.
Приватна власність
висушувала ніжні квіти,
а метелик
вилетів
у прочинену кватирку.
Незвично,
цікаво,
весело,
вільно…


***

Скажи мені, чому не знаю,
Чекаю я.
Від долі щастя,
Життя без болю,
Від ночі дня?
Чому надію я не втрачаю
На кращу мить?
Чого чекаю
І все ж не можу
Я щось змінить?


***

На серце впала холодом
сніжинка.
Озвалась болем у моїй душі.
Зима прийшла
й сумна така сльозинка
Скотилася сльозою по щоці.
І стогне злий
несамовитий вітер,
Рве на шматки мене
І спокою нема.
Стомлюсь чекати,
щастям не зігріта.
Чумацьким шляхом
я піду дарма.



***

" Не ховайте до кишені метеликів."
Г.А. Кавун.

- У тебе у кишені метелик, уявляєш?
- Ні, я не люблю брудних кишень.
- До чого тут бруд, то ж метелик!
- Ворушиться, бр-р-р-р…
- Розумію,
вам чоловікам таке не подобається.
- А ви, жінки, хіба інакші?
- …У мені завжди щось ворушиться:
думки, почуття, діти…
       Але ти цього не зможеш уявити,
бо це надто не природньо для тебе…


***

Є речі ті,
що людям не належать.

Їх зміст високий
людям не досяжний.

Лиш вічність ім суддя
та їх хранитель

Ховає в темряві
химерні таємниці…

Минуле завжди
переслідує сучасність,

Та, в свою чергу,
на майбутнє наступає.

У всесвіті
цей кругооббіг часу
Слабка людина
мало помічає.


***

Крику душі ніхто не почує,
Сльози на серці
Ніхто не побачить,
Загублену долю
Ніхто не врятує,
Тихо, без сліз, кохання плаче.
Зранену душу сховаю від вітру,
Стомлене серце молитва зіргіє,
Може до мене повернеться віра,
Лише кохання в тузі німіє.
Спокою просить  душа стражденна,
Тільки в молитві знаходить спасіння.
Щасливе кохання? Що ви, блаженні?!
О, Боже правий, пошли терпіння.


***

Торкнуся рукою
тремтячого прозорого дива,
а воно
на краплинки дощу обернеться.


***

Чому крихкі сніжинки
не тануть на твоїх віях?
А може це черемха зронила смуток
тобі на обличчя?

***

Я просто малювала на вікні.
Казали люди:
"Певно божевільна…"
Співали краплі
на прозорім склі
І танцювали пензлі
в пальцях вільно.

Легкий метелик -
з літнього дощу,
духмяні квіти -
із роси малюю.
Ще намалюю сонця
досхочу
Й хмарки прозорі,
що його цілують.

Я фарбам веселковим доручу
усі думки мої і сподівання.
Слухняний пензлик
виведе свічу
і запалає вогником бажання.

Прозорі фарби
на прозорім склі
співали безліч неземних мелодій…
Я просто малювала на вікні,
а хтось не бачив ту красу,
                               та й годі.

***

Коли мене цілуєш -
лиш цілуй.
Як обіймаєш -
тільки обіймай.
Не намагайся полум'я задуть,
Мене такою як я є
сприймай.
Коли про мене кажеш -
не суди.
Не знайдеш слів -
то краще
промовчи.
У суєті мене
не знайдеш ти,
Від мого серця там
нема ключів.
Цілуючи мене -
цілуй лише.
Спасіння не шукай
у забуття.
Не інший поміж нами,
але вже
чекати долю
перестала я.
Коли ідеш від мене -
просто йди,
Не озираючись
іти навчись.
Я не чекаю від життя біди,
Тому іди від мене
сміючись.
Коли мене згадаєш -
все згадай.
Та не сумуй,
минулого не клич.
Коли мене забудеш -
забувай,
Не зберігай у пам'яті облич.
Коли мене цілуєш -
лиш цілуй.
Коли ідеш від мене -
просто йди.
Коли мене згадаєш - все згадай.
Коли про мене кажеш - не суди.


***

О витівки химерні долі,
Що знову друзів розлучили.
І час від часу знов без сили
Опустиш руки ти поволі.
Коли змінити щось невладна,
Події, як стіна навколо.
Ти кожен день ідеш по колу -
Шукаєш нитку Аріадни.
Коли твій розпач у житті
Безжалісно стискає груди,
Відчуєш раптом руку друга -
І зможеш встояти тоді.
Скажу:  Спасибі, друзі, вам!
За ваші сильні добрі плечі,
Бо я без вас змогла б наврядчи,
За те, що кожен з нас не сам!.



Про автора

Закінчила Житомирську середню школу № 23 у 1987 році. Працювала в управлінні освіти, Житомирському обласному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді, дитячому садоку АБВГдейка (вела театральну студію). Випускниця агротехнічного коледжу. Студентка Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка. Заступник голови Житомирського обласного елітарного літературного клубу "Перевесло" ім. Олени Теліги.

Відбуваються літературні зустрічі Житомиського обласного елітарного літературного клібу "Перевесло"
ім. Олени Теліги
кожного останнього четверга місяця о 15.00 в актовій залі ЖОО РУХ-УНР, вул. Київська, 6.