Спільний проект
Житомирської обласної орґанізації
Спілки творчої молоді України
”Liga ArtiS”,
Мистецької ґільдії
“Nеабищо”,
Житомирського обласного
елітарного літературного клубу
“Перевесло”
імені Олени Теліги
НЕЗАЛЕЖНІ ВІД
...................
Олег ЛЕВЧЕНКО
Ірена РАДЗИВІЛЛ
Валерія ДМИТРУК
Богдан ГОРОБЧУК
ВероNіка кавуN
стронґовський
Вікторія ДЕМ.
Любов ГОДЛЕВСЬКА
Наталя ВАСЬКОВСЬКА
Оксана ДЕМІНЦЕВА
Олена ЛУДЧЕНКО
Георгій СКИДАНЧУК
Ромцьо ЗДОРИК
Складень підготовлено
до 11 річниці
Незалежності України
Житомир
24 серпня 2002 року.
Олег ЛЕВЧЕНКО
Заки...
П’ю пиво.
Згадую про сумне майбутнє.
...згіркла горілка.
Слава Україні.
Навіки слава.
***
зі стель звисають сірники
на склі обдерті лейби з ґумок
лафу гойдають двигуни
гартуючи хлоровий* шлунок
від неба ломиться стіна
к-аналіз-а(к)ція гуркоче
і люди в спеку у вікна
на грішну землю Авва Отче
Ірена РАДЗИВІЛЛ
Пошук
Ти дивишся на світ
мінливий і прекрасний
гортаєш сторінки
наступних поколінь
шукаєш сотні літ
листи
під грифом “щастя”
замріяно ідеш
у присмерку видінь…
Валерія ДМИТРУК
***
Вам все одно? Скінчилися казки.
Їх не покличеш знов у тихий вечір,
Холодний вітер наляга на плечі,
З його кишені випали зірки.
А ви байдужо дивитись у даль,
Сухі слова беззвучно опадають…
У світі іншім, може, пригадають
Старої казки лагідну печаль.
Для нас усе згоріло, відійшло,
Це все уже – не музика для серця, –
Воно, принишкле, ледве-ледве б’ється…
Вмирає казка… Так, вам все одно.
*хлоровий – неологізм.
У складні збережено авторський стиль, мову, правопис.
Богдан ГОРОБЧУК
КЛЯП-КОЛИСКОВА
Подушка-кляп
Спи, дитинко
Думай, що усе добре Спи...
Списані аркуші прокльонів
Списами падають в нас
Спинити їх не можна
Спи, дитинко, спи
Думай, що усе добре
Душі zлітають увись, як zавше
Дуже їм добре буде там
Дурнями ж тут були
Дурманом себе годували Спи, дитинко
Думай, що усе добре Подушка-кляп
Подумай про щось хороше
Поденно маєш гроші...
Подіти б тебе десь
Подивись: ти вже zаклякла адже
Подушка-кляп!..
Спи, дитинко, спи
Думай, що усе добре спи
Роzподіл майбутнього
Відродити веселощів слушну
і дивну годину для дня
Нагребти повні відра вишень!
Пригостити їх містом
Довго креслити пальцями-фарбами
zбочену літеру “я”
Ну а потім її годувати
неглиняним zбоченим тістом
В вічність двері zакрити.
Повісити ключ біля серця
Zачерпнути в рукав
попіл вицвілих подруг-хвилин
Відкусити шмат сала, zмочити його
оковитою z перцем
Та ковтати думки і світи
в передпокої вранішніх zмін
стронґовський
не належність by стронґовський
(типу І частина)
кверо-осінь. серпень. день.
тінь незалежности – рівно
одинадцятий раз
під екранами зарази п’ють пиво
48 мільонів зараз
президент. булькотіння. патос.
бренд сиволисого мерина
що життя у нас… життя нємєряна
і зовсім не курвенно-стервенно
і взагалі все окей і клас
і як завше парад вимираючих військ
які для парадів залишились
під скрегіт танків-бруківкотиск
і декілька сотень наївних облич
що вірять в СВОЮ Україну
натовпу сворі скажених щурів
мяса і крові побільше
ці дурні зневажають москалів
ці дурні зневажають москалів
і голосують за уклін лівіше
Який нарід – така і влада
мовчіть незгодні у власні ганчірки
уся видовищність ховається в парадах
а на летовищах здихають шахтарі
пом-сти-хій
(ніби ІІ частина)
на летовищі здихали шахтарі
літаки СУ-ки вбивали людей
ґарант відповідальність переклав
винні всі – окрім його режиму
ре-жим
?но-жем?
дру-жини
голосять шахтарів
каски стали міні-трунами
шахти стали міні-памяттю
про панування лайна
нате шановні ґарантовану подачку
від ґаранта
на дачі що
вимкнув телевізію
аби не бачити
пошматованих тіл
пошматованих рук щелеп очей
аби не памятати
хто
це зчинив
землею поховані душі
повітря вбиває невинних
шахти залило водою
вогонь пожирає ґав
хто проти людей?
ВероNіка кавуN
НІККУ
1.
Нескінченність
немає кінця
А як щодо початку ?
2.
Життя має погану
звичку продовжуватись , навіть тоді,
коли його про те й не просять
3.
Вечір Запах дощу і персикового цвіту
Трирічне янголя сонні очі
Читаю «Попелюшку» вголос
GENESIS #2
Звечора заново створюю світ–
муки для сонного мозку...
Вічна мезлота пророщує лід,
гори шикує по зросту.
Лондонський дощ
має запах вина,
Зорями кришаться райдуги.
У мене ув Африці – знову зима,
Арктика пахне трояндами.
Рим та Венеція,
Мюнхен та Львів–
перетасовано літери.
Зі шкаралупи асфальтових слів
Я їх вилуплюю квітами.
І континенти
Із глини ліплю,
де, між річками тріщин,
є балакучий - та смертний - люд,
Бог мовчазний - та вічний...
Перефарбую
безколірність рас:
більше -ніяких воєн!..
я прокидаюся -вчасно якраз:
світ
народився щойно...
***
Якщо завтра ніколи не прийде,
Годинник проспить
а розбухле сонце застрягне у гірській
ущелині
загорнись у старий плащ спогадів
і вкотре спробуй
померти від передозування часу
може пощастить?..
Вікторія ДЕМ.
МОЛИТВИ
І.
Щедра талантами
земля України.
Та, вдовині сини,
долю мають сумну
і щербату вони.
Хтось прокляв
їхню матір!
За віщо, не знаю.
О, прости її ти,
всіх і всепрощаючий
Боже!
Ми ж твої діти.
ІІ.
Чорний біль
пече в моїм серці
за долю нашої
великомучениці України
з того самого дня,
коли я глянула
на сонце уперше.
А, може, він
мучить мене
ще з прадавніх літ,
ще з тоді,
коли я жила
в душах моїх
далеких предків…
О Господоньку милостивий,
не спікай мене
цим надстражданням
у серцях моїх дітей
та внуків!
Любов ГОДЛЕВСЬКА
САМОПІЗНАННЯ
Надто вже тихо у Лаврі душі.
В тьмі сьогодення минулим зорять
Поодинокі скелети святих…
Жаль, що минуле лише експонат.
Впевнено йду, хоча й на манівці,
Вільним маршрутом в пізнанні себе.
Творчу свободу стискаю в руці:
Нею мій дух двері в рай відімкне.
Усюди шукаю сократівський смисл.
У нім, тільки в нім суть мого майбуття,
Де страхом обмежений дух не проліз,
Я жваво проскочу… Фатальна ж ця гра!
Наталя ВАСЬКОВСЬКА
BELLE
Все, пам’ятаю все,
що ти казав мені,
достеменно все, що вже було і ні.
Спокусу першого цілунку і печаль,
що ти мені подарував, але прощай.
плач, я кажу прощай тобі, останній раз.
Знай, що не повернусь
в обійми ночі, враз
забуду все,
що пам’ятала дотепер,
для мене ти давно неначе вже помер.
З тобою поруч інша жінка, а не я,
та я повторюю вночі твоє ім’я.
і пам’ятаю кожен порух, кожен крок,
але пробачити не можу
бачить Бог.
***
(ремікс)
Не сумуй за минулим коханням,
Волошкові очі забудь,
Врічку спогадів без вагання
Смуток свій поспіши жбурнуть.
***
І.
Червоне полум’я огортає мої думки,
Помаранчевим полиском відбивається в очах.
Шалена злива намагається залити полум’я.
Дві стихії – почуття і розум –
жадають володіти моїм мозком.
Ця боротьба мабуть знищить мене.
ІІ.
“Залізна леді” не має прав на почуття.
Чуттєвість привілей слабких.
Розум, як червоний відблиск думок на кришталево-білому папері.
ІІІ.
Спека пахне ваніллю,
Шукаю свіжості...
...Іду до джерела спогадів.
Оксана ДЕМІНЦЕВА
***
Загорнуся в шматочок неба,
Помережаний срібними зорями.
Любчик скине яскраву обгортку –
Забіліє смачна карамель.
Олена ЛУДЧЕНКО
ЛАБIРИНТОВА МАУС
Немов розумна миша в лабiринтi,
я рухаюсь у певному квадрантi.
Унд голова моя – PR в квадратi.
Енд стеля не затримує повiтря.
Не лямпи – зорi блякнуть свiтляками
i свiт оф кос народжуються знову.
Незатишно, мов сиротi-приблудi,
коли сюди, майн Ґот, заходить вiтер.
Стiкає дощ Нептуновим тризубцем,
Ай лав русалка, бат ай’м нот русалка!
Я скоро стану Ноєм навпаки,
як не навчуся хмари вiдвертати...
Тебе ображу в кличному вiдмiнку.
О данке шон, менi не треба хелпу!
Навiчно тут лишитись, звiсно, мiнус.
Та все ж безсмертя – це великий плюс...
Георгій СКИДАНЧУК
Урок не на добре
Яких відтінків не були б слова –
Для нашої науки недостатньо.
Урок життя гримаси витіва,
Що подаються як порядні й братні.
Дивуємось, що легковажність б’є,
Що подане іде і йде повтором.
Та дух наш помилок не визнає
І довго насолоджуємось горем.
Ромцьо ЗДОРИК
шиzоїдальне для лєнчика
граю романси на трубах фабрик
шарпаю небо
наріzаю шматками вічности
вбиваю смуттє наприк-
лад сїгоднї (ще хист не стих)
новопоеzи поволі цеглюю-будую
дарма що ти не дїткнеш_sє
дарованої тобі рими
будеш дивити_sє радше на ходу юрб
і не zобачиш жури моєї
до бїса! та ну! тону
де волоссє твоє, де вічї
беzупинно чую у спину,
нудьгу таму-ю-чи
ромцю знаїш тобі потрїбна
дївчина |
Немає коментарів:
Дописати коментар